Чи вдалося задокументувати повернення кримських татар на півострів у 80-90-х роках минулого століття? Чому темою повернення стали цікавитися українські та зарубіжні журналісти? Чи важко показати біль народу через призму фотографії?
Про це в ефірі «Кримського вечора» на Радіо Крим.Реалії говорили з оглядачем і фотожурналістом видання «Голос України» Олександром Клименком.
‒ Скажіть, коли ви зробили ваші перші роботи?
Люди протестували, вимагали рівноправності для кримських татар
‒ Вперше я це побачив у 1987 році, це було біля селища Зуя, біля Білогірська. Ми їхали й побачили такий табір. Там стояли кримські татари, вони протестували, там були портрети Леніна, Горбачова. Люди протестували, вимагали рівноправності для кримських татар. Це мені здалося дивним, тому що це був 1987 рік, перебудова вже була, але жодних масових протестів ще не було. Я це знімав, я відчував, що це історія.
‒ Стежили ви потім, після 80-х, за кримськотатарською темою?
‒ Звичайно, стежив, це було цікаво. У 1989 році я знову потрапив до Криму, я працював у газеті «Сільські вісті». У нас була журналістка Наталя Литвиненко. Ми знайшли людей, які щойно повернулися. Я зустрів Ельзару Баталову, вона була ще маленькою дівчинкою. А зараз вона ‒ народна артистка України. Пам'ятаю Енвера Меджитова. Він показував мені паспорт, де написано, що він народився в 1918 році ‒ Крим, Бахчисарай, але національність ‒ «татарин», не можна було писати кримський татарин. З дідусем і бабусею, які жили в Білогірську, ми вирішили поїхати туди, де вони жили до депортації ‒ селище Межиріччя поблизу Судака. Ми приїхали, вони показали мені місце колишнього цвинтаря і плити, з яких були зроблені якісь підставки. Ми пішли до будинку, де він жив. Там були вже нові господарі, ми прийшли, привіталися. Вони накрили стіл. Але я пам'ятаю ці відчуття незручності.
‒ Як часто ви після цього бували в Криму?
‒ 18 травня 1992 року на площі в Сімферополі був День пам'яті депортації кримських татар. Там був Мустафа Джемілєв, були дідусі та бабусі, які плакали. Та й потім я багато їздив після цього.
‒ У 2014 році ви не їздили до Криму?
‒ Я не був у Криму, я був трохи поранений на Майдані.
‒ Якщо були публікації, репортажі, була інформація, чому тоді до 2014 року про кримських татар на материковій Україні так мало знали?
‒ Я багато знав і люди, які їздили до Криму відпочивати, теж знали. Але в цілому, треба було більше про це говорити й розповідати.
‒ Яке ваше улюблене місце в Криму?
‒ Ми з дружиною та сином відпочивали 10 років у Криму. Улюблене місце ‒ це Ялта, Севастополь. Там мої друзі залишилися. Це дуже гірко. І я туди не поїду ніколи, поки Крим буде окупований Російською Федерацією.
(Текст підготувала Анна Данилова)
