Рішення Нацради з телебачення і радіомовлення про накладення штрафу у розмірі 4 мільйони гривень на телеканал «Інтер» за розпалювання ворожнечі в програмі «Победа. Одна на всех» загалом гідне похвали, але воно не здатне покласти край потоку українофобської пропаганди, що має на меті капітуляцію України.
Систематичний, запеклий порушник
Ефір «Інтера» за 9 травня 2018 року – далеко не перша антиукраїнська провокація цього телеканалу. Якщо систематизувати історію цього засобу масової інформації за останні 4 роки, то вийде ціла низка скандалів, порушень, маніпуляцій і пропаганди.
Чи не найгучнішим із них був новорічний ефір 31 грудня 2014 року, коли «Інтер» показував українцям Кобзона, Газманова, Валерію та інших представників російського шоу-бізнесу, які відкрито підтримували дії Путіна та вітали анексію Криму. Взимку з 2014-го на 2015 рік тривали запеклі бої на Донбасі, тоді загинули сотні захисників України, розвідка повідомляла про можливий широкомасштабний наступ російських військ, а в той же час «Інтер» атакував нас на іншому фронті – телевізійному.
Не інакше ніж плювком у душу можна назвати ефір цього телеканалу за 21 лютого 2016 року, коли Україна вшановувала пам’ять героїв Небесної сотні. Саме тоді під час прямого включення телеканалу з майдану Незалежності прозвучали слова громадянки країни-агресора й креативного продюсера «Інтера» Марії Столярової «Ну-ка, давайте заканчивайте эту х##ню!»
Перевірки, штрафи, попередження, суспільне обурення – нічого не зупиняє «Інтер». Цей телеканал систематично і послідовно продовжує свою антиукраїнську діяльність. Річ у тому, що це не окремі програми порушують стандарти, закони чи збурюють суспільство. Сама концепція, редакційна політика «Інтера» направлена проти України. На демонтаж української державності.
Не проти влади, а проти України
Щойно заходить мова про накладання санкцій на «Інтер» чи взагалі про позбавлення каналу ліцензії на мовлення, як одразу – мов Пилип із конопель – виринають різні захисники «свободи слова», що називають вимоги суспільства й дії влади цензурою чи переслідуванням.
Тут важливо провести червону лінію між критикою влади і війною проти самої держави Україна. У нас є багато (здається, більшість) телеканалів, що затято критикують чинну владу, де треба й не треба. Їхня критика часто переходить межі розумного й пристойного, подекуди висмоктана з пальця, нерідко є простою маніпуляцією, просякнута «зрадофільством», але все одно її можна назвати елементом внутрішньої політичної боротьби.
Натомість діяльність «Інтера» має інший, гібридний характер. Це не канал, який готує гучні розслідування корупційних схем влади, виявляє порушення чи махінації. Ні, «Інтер» працює на глибшому рівні – насичує свій ефір гібридною пропагандою, що націлена на сам фундамент української державності, підвалини національної ідентичності. «Русский мир», газманови, «мєнти», культ «Побєди» ‒ все це є елементами гібридної війни, покликаної підготувати плацдарм для реваншу проросійських сил всередині України.
Лінія фронту на Донбасі зупинилася, але війна за мізки триває. Штраф не зупинить батальйони «Інтера» від наступу на Україну.
У цьому контексті питання до Нацради тільки одне – ви сліпі й глухі?
Андрій Любка, письменник
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
