«Наші національні організації були знищені руйнівною силою більшовиків»

(Закінчення, попередню частину читайте тут)

Втілити в життя свої плани молодій кримськотатарській республіці не судилося... В результаті зіткнень і кровопролитних боїв у січні 1918 року більшовики розігнали Курултай. З 22 до 24 лютого в севастопольській в'язниці розстріляли близько 600 осіб, серед них і муфтія Номана Челебіджихана.

​Уже через півроку після завершення Першого Курултаю, в травні 1918 року, його голова Асан Сабрі Айвазов скаже гіркі слова: «Результат нашої невтомної громадської роботи ‒ всі наші національні, культурні та військові організації ‒ були знищені руйнівною силою більшовиків. Частина нації, її святині були варварським чином зневажені. Нація отримала колосальні матеріальні збитки, яких не злічити мільйонами. У Бахчисараї, Сімферополі, Алушті, Євпаторії, Гурзуфі та в багатьох ще інших кутках Криму розстрілювали сотні ні в чому не винних синів нашої нації. Розграбовують золоті монети з фесок татарок, їхні срібні пояси. Але головним предметом переслідувачів-більшовиків була татарська інтелігенція. Ті з представників нашої інтелігенції та членів національного парламенту, яким вдалося уникнути розправи більшовиків, змушені були покинути арену громадської діяльності. Голова національного уряду, найкращий з синів татарського народу, колишній муфтій польських, литовських, білоруських мусульман і Криму Челебіджихан прийняв мученицьку смерть від рук більшовиків, що навіки залишиться в пам'яті нашого народу. Більшовизм у Криму завдав важко виправних ударів не тільки нашому культурному та політичному життю, але він зневажив життя й інших народностей і посіяв абсолютно зайве, нікому не потрібне й для всіх сторін шкідливе насіння національної ворожнечі».

Тоді Айвазов ще не знав, як багато випробувань чекає на його народ. Відносини кримських татар з більшовиками й раніше були натягнутими, а після вбивства в лютому 1918 року національного лідера Номана Челебіджихана стали ворожими.

10 березня 1918 року ЦВК оголосив своїм декретом територію Криму Радянською соціалістичною республікою Тавридою. Однак уряд Республіки Таврида пробув при владі трохи більше місяця. Були проведені дві кампанії націоналізації нерухомості, подекуди націоналізувалися навіть приватні споруди. Питання про наділення ділянками селян кримськотатарських сіл було висунуте есерами, більшовики виступили проти, запропонувавши свою альтернативу ‒ націоналізацію землі, яка, по суті, все залишила на своїх місцях.

Територія Криму була оголошена «всенародним надбанням», але до переділу ділянок з урахуванням маси обезземеленного сільського населення владі було байдуже. Не дивно, що перший більшовицький уряд у Криму користувався значною непопулярністю у народу, а особливо ‒ у кримських татар. В результаті виборів 18 квітня 1918 року склад нової Ради став змішаним ‒ до нього, окрім більшовиків, увійшли есери та меншовики. Однак в цей момент до Криму підступили німці. Члени Радянського уряду, боячись як німців, так і повсталих кримських татар, ухвалили рішення не боротися за збереження радянської влади й втекти з Криму.

1 травня 1918 року в Криму запанували німці. А за кілька днів до цього, 21 квітня, було утворене Тимчасове бюро Курултаю, 10 травня 1918 року відбулося його перше засідання. На засіданні 19 травня був затверджений документ, згідно з яким Кримськотатарський парламент мав поповнитися представниками інших народів. Курултай оголосив себе тимчасовим кримським парламентом з ініціативою формування уряду. Прем'єр-міністром був обраний Джафер Сейдамет, але йому так і не вдалося сформувати уряд, а тим часом німецький уряд вирішив зробити ставку на генерала Сулеймана Сулькевича ‒ литовського татарина. Наприкінці червня 1918 року ним був сформований Кримський крайовий уряд, куди увійшов і Джафер Сейдамет ‒ як міністр закордонних справ.

​Кабінет Сулькевича проводив політику, спрямовану на зміцнення суверенітету Криму. В період існування уряду Сулькевича створюється міністерство закордонних справ, засновується кримське громадянство, затверджуються прапор і герб Криму. У планах було й створення власних збройних сил. Всі ці починання, звичайно ж, не могли сподобатися командуванню німецьких окупаційних військ. Уряд Сулькевича проіснував до 15 листопада 1918 року ‒ припинивши існування після відходу німецьких військ з Криму.

Не знайшовши спільної мови з Денікіним, який незабаром зайняв Крим зі своєю Добровольчою армією, Сулькевич покинув Крим і вирушив до Баку, де очолив Генеральний штаб Азербайджанської армії. Другий Кримський крайовий уряд існував з 15 листопада 1918 до квітня 1919 року. Головою його був Соломон Крим, уряд спирався на силу Добровольчої армії. У ньому вже не було кримськотатарських представників.

​Уряд Соломона Крима відкинув курс на самостійність півострова, що проводився Крайовим урядом Сулькевича, а своїм завданням вважав зближення з усіма державними організаціями, які прагнули до «возз'єднання єдиної Росії», відновлення органів «громадського самоврядування» та переобрання їх згідно із законами Тимчасового уряду, проведення рішучої боротьби з більшовизмом.

Наприкінці березня-початку квітня 1919 року більшовицькі війська підступили до Криму. У травні 1919 року була проголошена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.

Більшовики зробили висновки зі своїх помилок в національному питанні, допущених взимку-навесні 1918 року. Кримські татари тепер активно залучалися до співпраці. П'ятеро кримських татар увійшли до складу уряду в травні 1919 року. Вони зайняли посади комісарів юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ, освіти та керівника справами РНК. Документи уряду, ревкомів і КримЧК погрожували застосуванням різних кар за «заклики та виступи проти окремих націй», аж до розстрілу. Кримськотатарська мова поряд з російською визнавалася державною.

Другий прихід більшовиків до Криму тривав 75 днів. 12 червня 1919 року на півострові висадився білогвардійський десант генерала Слащова, і до кінця місяця червоні були змушені залишити Крим. Кримська Радянська Соціалістична Республіка припинила своє існування.

Подальші події в Криму ‒ червоний терор і страшний голод ‒ були воістину жахливими. У 1920 році влада в Криму остаточно – і вже на довгі сім десятиліть – перейшла до більшовиків...