Чи правда, що російські телеканали забувають про Крим? Чому в Україні все менше говорять про проблеми на півострові? Чи повинна держава вказувати ЗМІ, яким темам потрібно приділяти більше уваги? На ці питання в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії відповідає журналіст і медіа консультант Олексій Мустафін.
– Чим ви зараз займаєтеся?
– Політичним консультуванням різних проектів в Україні. Зараз працюю з політичною партією «Батьківщина».
– А до цього співпрацювали з іншими партіями?
– Так, у тому числі з «Партією регіонів».
– Чи можна говорити про те, що кожен ваш публічний виступ є відображенням позиції тієї чи іншої політсили?
– Ні, це моя умова перед тими, з ким я співпрацюю. Те, що я висловлюю від свого імені – це моя особиста думка. Це не є позицією партії.
– Наскільки цьому довіряють журналісти?
– Довіра – це справа кожного. Безумовно, потрібно пам'ятати про те, що я співпрацюю з політичними силами, а довіряти чи ні – це їхній вибір.
– За результатами дослідження «Медіалогії», на російських федеральних каналах все рідше говорять про Крим і конфлікт на сході України. Експерти кажуть, що інтерес до цих тем впав у рази за останні чотири роки. Як ви думаєте, чому?
Події витісняються більш свіжими, проблемними або яскравими. У момент анексії це був елемент духовного підйому та мобілізації
– Я вважаю, що інтерес медіа до цих тем був штучним. З іншого боку, зрозуміло, що чим більше часу проходить, тим менше уваги приділяється. Події витісняються більш свіжими, проблемними або яскравими. У момент анексії це був елемент духовного підйому та мобілізації. Зараз це не приносить нових емоцій, тому експлуатувати тему немає сенсу.
– Як змінився український медіапростір за останні чотири роки? Чи продовжують інфоприводи з російських ЗМІ впливати на нього?
– Безумовно, хоча вплив зменшився. Анексія Криму і агресія Росії на сході України створили психологічну атмосферу, що стала для українців тією межею, за якою почалася нова історія і життя. Навіть з етичної, гігієнічної точки зору українська аудиторія стала менше уваги приділяти тому, що відбувається в Росії.
З іншого боку, вплив все одно залишається дуже сильним. Причин кілька. Це й імперський, постколоніальний синдром – люди звикли отримувати інформацію з російських ЗМІ. Також це мова, оскільки значна частина української аудиторії як і раніше живе в російськомовному середовищі, так чи інакше в середовищі «русского мира». Перехід великої кількості ЗМІ в Україні на українську мову став проблемою для тих людей, які звикли отримувати інформацію російською. Це стимулює їх перемикатися на російські ЗМІ.
– Нещодавно в ЗМІ з'явилася інформація, що Дональд Трамп на якомусь приватному заході нібито заявив, що Крим – російський. Українські медіа теж писали про це. Що ми спостерігали?
Завдання російської влади – баналізувати ситуацію в Криму, перетворити інформаційно Крим просто в один із регіонів Росії
– Чому увага була така велика? Тому що це стосується України. Зрозуміло, що українець відреагує загострено на будь-яке повідомлення про його країну за кордоном. Але це був типовий фейк. По-перше, незрозуміле джерело. По-друге, Buzzfeed, що опублікував цю інформацію, – видання жовте, що дуже активно воює з Трампом. Багато хто навіть запідозрив якусь спецоперацію в цьому повідомленні.
Завдання російської влади – баналізувати ситуацію в Криму, зробити її звичайною. Перетворити інформаційно Крим просто в один із регіонів Росії. Зробити вигляд, що так воно і є, в надії, що з цим коли-небудь просто змиряться.
– В українських медіа теж стали менше уваги приділяти Криму. Навесні цього року глава Юрій Артеменко озвучив невтішні цифри. За результатами дослідження, розважальні канали приділяють Криму 0,1% тижневого ефіру, інформаційні – 2,2%. Чи може держава якось впливати на цю ситуацію?
Аудиторія починає забувати про Крим. Не докладаються належні зусилля людьми, які цією проблемою займаються
– Як показує історія з мовними квотами, може. Коли їм дуже треба, вони вважають, що мають право вказувати медіа, про що говорити. У демократичних країнах інтерес визначає глядач. Тому ці цифри сумні не тому, що держава не може настукати кому-то по голові, а тому що аудиторія починає забувати про Крим. Очевидно, що не докладаються належні зусилля людьми, які цією проблемою займаються. Не створюють інформаційні приводи, не говорять, не роблять цю тему елементом загальнонаціональної дискусії.
– Хоча, останнім часом більшість телеканалів починають свої випуски з новин про Олега Сенцова. Щоправда, не всі згадують, що він кримчанин.
– Звісно, хотілося б, що таких інформаційних приводів було менше. Здоров'я і життя Олега важливіше, ніж залучення уваги до теми.
– У Криму майже немає українських кореспондентів. Туди досить складно їздити постійно, щоб розповідати про те, що відбувається на півострові. Як виходити з цієї ситуації?
– Я не бачу виходу з цієї ситуації. Росія не хоче відмовлятися від Криму і від того режиму, що є у них в країні.
– Тоді як українські журналісти можуть розповідати про Крим?
– Намагаючись отримувати інформацію максимально, шукати нові канали. Ми можемо сподіватися, що західним журналістам буде легше там працювати, але поки цього теж немає.
– Кримський журналіст Микола Семена отримав умовний термін у Криму за свою діяльність і не може виїхати за межі півострова. Чи можуть міжнародні організації допомогти?
– Звісно, потрібно докладати всіх можливих зусиль, щоб допомогти нашим людям, які опинилися в найрізноманітніших ситуаціях. Семена – це одна історія, Сенцов – зовсім інша. Але ми розуміємо, що рішення схвалює не організація, а одна людина в Росії. І може бути, як з Ягландом (генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд – КР): він попросив звільнити Сенцова, а йому вказали на вихід.
(Текст підготувала Катерина Коваленко)
