Президенти Франції та України і федеральний канцлер Німеччини зустрінуться вже 10 травня в німецькому Аахені, на церемонії вручення премії Карла Великого. Звичайно, це не зустріч у «нормандському форматі». Це – «нормандський формат» без Путіна.
Можуть запитати – і я сам неодноразово задавався цим запитанням – який же сенс у «нормандському форматі» без Путіна в ситуації, коли в Макрона, Меркель і Порошенка в цілому спільне бачення ситуації навколо Донбасу. Коли головний сенс «нормандського формату» – це затягнути в нього агресора і змусити його йти на поступки.
Але, з іншого боку, така зустріч якраз і демонструє, що ні на які поступки Путін іти не збирається. Що поки що немає ніякого сенсу проводити з ним спільний саміт – коли навіть глави зовнішньополітичних відомств чотирьох країн не можуть зустрітися з огляду на відсутність конструктивного порядку денного. Коли Росія демонструє очевидне небажання розмовляти про врегулювання на Донбасі вже не тільки з європейцями, а й з американцями теж. А значить – зараз ніякий формат не працює.
Але висновок із цього небажання один – для того, щоб домогтися результату, необхідно посилювати тиск на агресора. Необхідно розмовляти один із одним саме про цей тиск.
Зустріч в Аахені може стати іспитом для Путіна
Зустріч відбудеться буквально через три дні після урочистої інавгурації Володимира Путіна. На Заході багато хто думає, що ця інавгурація може дозволити російському президенту скорегувати зовнішньополітичний курс. Що ж, зустріч в Аахені може стати першим таким іспитом для Путіна. Уже через два з гаком тижні після її проведення президент Франції поїде до Санкт-Петербурга на Міжнародний економічний форум. І в нього будуть всі можливості передати Путіну побажання колег щодо «нормандського формату». Тільки навряд чи Путін до цих побажань прислухається.
Москва, як і раніше, не вірить сльозам. Вона вірить тільки в силу
Ось у чому сенс «нормандського формату» без Путіна. Не в сигналах, не в побажаннях. А в тому, що з кожною такою зустріччю Захід переконується у безглуздості діалогу з Кремлем. І не тому, що Захід такого діалогу не хоче. А тому, що Кремль відштовхує руку, яку йому простягають. Москва, як і раніше, не вірить сльозам. Вона вірить тільки в силу.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
