«Україна – це не тільки вареники та голубці», – говорить канадець українського походження Вінцент Ріс, засновник туристичного агентства Cobblestone Freeway Tours в Едмонтоні, Канада.
Уже сім років чоловік організовує тури в Україну для канадців, переважно нащадків українських емігрантів перших хвиль, допомагаючи їм відкрити для себе землю предків і її справжню, не шароварну культуру. Серед клієнтів фірми також є частка тих, хто не має зв’язку з Україною, але має щирий інтерес. Побачене настільки вражає мандрівників, що дуже часто вони неодноразово повертаються в Україну.
Вінцент Ріс розповів «Голосу Америки», що його клієнтів найбільше приваблює в Україні.
– Коли ви вирішили створити туристичну агенцію?
– Мій дід народився в Україні, і мої родичі зі сторони мами – українці. Коли я був малим, вони влаштували мене в український танцювальний колектив, і я захопився українськими танцями. Коли мені виповнилося 18 років, я переїхав до Едмонтона, щоб танцювати з ансамблем «Шумка» – це, мабуть, найбільший, найкращий, найвідоміший колектив за кордонами України.
У 1990-х роках я мав можливість поїхати в Україну вчитися танців, і студенти почали писати мені, що вони теж хочуть. Ми почали час від часу організовувати експедиції, щоб поїхати в Україну вчитися танців. Звичайні туристи також чули про мене і цікавились поїздками. Тож у 2011 році ми відкрили фірму Cobblestone Freeway Tours. Зараз у нас працює троє людей у канадському офісі та десять – у львівському.
– Більша частина клієнтів – це нащадки українських іммігрантів?
– Більшість наших клієнтів має українське коріння. Іммігрантам нової хвилі нема особливої потреби користуватися нашими послугами, бо вони ще мають родичів, ще мають контакти, ще знають мову, але тим, що вже втратили контакт, потрібна допомога, щоб поїхати в Україну. Ми також організовуємо подорожі для українських танцювальних колективів і хорів – для виступів, участі у фестивалях чи просто вивчення українських танців.
Наші клієнти потім розповідають про подорожі своїм сусідам та друзям
Наші клієнти потім розповідають про подорожі своїм сусідам та друзям, і люди більше чують про Україну як туристичну принаду. Зараз, наприклад, у нас є велика група з 36 осіб – звичайних туристів, які вже мандрували в Мексику, Китай, Індію, Ірландію, а цього року вибрали Україну.
Наші тури зазвичай охоплюють Київ, Львів, Чернівці та Карпати. Плюс люди хочуть до села
– Що саме ви показуєте вашим клієнтам в Україні?
– Наші тури зазвичай охоплюють Київ, Львів, Чернівці та Карпати. Плюс люди хочуть до села – їхнього або якогось українського села, щоб відчути смак, як жили їхні предки. Ми дуже стараємось показати людям не тільки шароварщину, бо в Америці шароварщина – це все. Я сам звідти, я виріс із цим, я це люблю, але я зрозумів, що це був шлях для мене, щоб відкрити справжню Україну.
Я показую людям те, чого вони хочуть – вареники, борщ, козаків і писанки – всі ці стереотипи, але тоді вони починають бачити справжню Україну
Я показую людям те, чого вони хочуть – вареники, борщ, козаків і писанки – всі ці стереотипи, але тоді вони починають бачити справжню Україну, і це їх вражає. Вже після першого разу вони розуміють, що мають приїхати знову. Дуже часто люди повертаються 2, 4 і 5 разів.
– У чому ж ця справжність, що лежить поза площиною стереотипів?
Люди знають про замки в Ірландії та Англії, але вони шоковані, коли дізнаються, що такі замки є і в Україні
– Наприклад, історія України: вони починають розуміти стосунки з Росією, Польщею, Австрією та Угорщиною. Вони також бачать, як живуть люди в селі – це нелегко. І вони відкривають для себе, що їжа в Україні – це не тільки вареники і голубці, що українська кухня – глибока і цікава. Вони починають розуміти, що це європейська країна, що тут збереглося багато замків. Люди знають про замки в Ірландії та Англії, але вони шоковані, коли дізнаються, що такі замки є і в Україні. Люди просто починають розуміти, що Україна – це не тільки якесь село для бабусі, це історична європейська країна.
Сьогодні я дуже довго розповідав про Київську Русь – про стосунки з монголами, вікінгами, татарами. Люди в Америці не знають, що Україна відігравала роль в історії Європи, і коли вони починають це розуміти, то дивуються, що нема більше інформації про справжню історію України. І я це просто люблю. Це для мене не робота. Я щасливий і вдячний за те, що маю такі можливості.
– Ваші знання з історії ви почерпнули під час навчання в університеті?
Через танці я почав дізнаватися про козаків, гуцулів
– Так, але також через танці. Коли я був хлопчиком, мені розповіли про козаків, і я зацікавився тим, хто вони. Я почав читати. І, як жартую, це стало наркотиком – через танці я почав дізнаватися про козаків, гуцулів, про Румунію, Австро-Угорщину, Польщу.
Мій колектив – ансамбль «Шумка» – зараз готує балет про львівських батярів, а минулого року зробили виставу про кобзарів, наступним буде виступ про перших українських іммігрантів до Канади, які познайомилися з індіанцями. Я розумію, що шароварщина – це не завжди позитив, але через неї можна дещо зрозуміти. Через танці ти можеш відкрити для себе історію.
– Що туристів найбільше вражає в Україні?
– Недавно в нас була група, яка провела в Україні два тижні. Вони відвідали Київ, Львів, Карпати, Чернівці, Кам’янець-Подільський, Івано-Франківськ, Коломию – багато чого бачили. Я запитав, що їм найбільше сподобалося. Вони розповіли, як провели великодній понеділок у селі на Снятинщині, Івано-Франківська область, сиділи за святковим столом, співали. І вони просто плакали, що люди такі щирі, такі добрі. Історія Києва – це для них дуже цікаво, але познайомитися зі справжніми українцями – це безцінно.
– А як саме ви організовуєте зустрічі з місцевими жителями?
– Є одне село, де ми маємо знайомих і організовуємо спеціальні зустрічі, під час яких туристи можуть познайомитися зі справжніми українцями. Місцеві жителі сидять із туристами за столом, співають, грають на баяні, наливають і говорять тости – жодні гроші не можуть повторити такі відчуття. І для селян це теж заробіток. Це – зелений туризм, але в нас, в Канаді, нема такої концепції «зелений туризм» – ми кажемо «екотуризм» чи «агротуризм».
– За ці сім років чи ви побачили видимі зміни в інфраструктурі?
– На початку нашої діяльності з сервісом в Україні було дуже важко. Уже до «Євро-2012» поремонтували багато доріг, а цього року – в Карпатах. Львів – Івано-Франківськ, Косів – Верховина – Чернівці – вже ідеальні дороги. Коли ми їдемо, наприклад, до Кам’янця-Подільського – замки дуже гарні, історичні споруди, знахідка для фотографів, але туалету нема до цих пір, хоча заправки по дорозі вже дуже якісні – кращі, ніж у нас, в Америці.
Готелі – дуже високий рівень, і я б сказав, що навіть ціни стали вищими, ніж у Канаді
Готелі – дуже високий рівень, і я б сказав, що навіть ціни стали вищими, ніж у Канаді. Проблема в тому, що готелі переважно або надто низької якості або дуже дорогі, не вистачає чогось середнього.
– У чому, на вашу думку, найбільша цінність України для туристів?
Україна має стільки багатств – замки, середньовічні вулиці, колоритні гірські села
– Україна має стільки багатств – замки, середньовічні вулиці, колоритні гірські села, пам'ятки світової спадщини ЮНЕСКО, дивовижні розваги –як народна, так і сучасна культури, і все досить доступно – принаймні поки що. Люди постійно здивовані якістю послуг і чудовою їжею – чимось більшим, ніж просто вареники та горілка!
Туризм – один із найважливіших способів, за допомогою яких Україна може розповісти свою історію світові. Крім стереотипів, трагедій та безперервної боротьби, Україна має стільки всього цінного для мандрівників усіх типів: від пригод до розкішних подорожей – в України є все!
– Які у вас мрії та плани на майбутнє?
– Я хотів би бачити туризм в Україні на високоякісному та професійному рівні без шкоди для цілісності землі, народу та традицій. Надто часто країни втрачають бачення того, ким вони є, коли роблять стрибок уперед і забувають, звідки прийшли. Є небезпека того, що українська культура розчиниться, а традиції будуть забуті.
Через 50 років я усміхатимусь!
Ми створюємо фонд, який фінансово підтримуватиме проекти, що надихають автентичні культурні форми, особливо нематеріальні, як танці та пісні, а також освітній проект, який допоможе громадам (особливо молодим людям) зрозуміти, що вони повинні пишатися своїми традиціями і приймати їх, а не дозволяйте їм зникати.
Через 50 років, якщо молоді люди в Україні продовжуватимуть оберігати традиції, співати пісні, грати на інструментах, танцювати старі танці та підтримувати такі ритуали, як коляда на Різдво, гаївки на Великдень, традиції Купали під час сонцестояння та, звичайно, дивовижну різноманітність весільних традицій – я усміхатимусь!
