Публікація брюссельського видання Politico порушує питання проблематики сексуального насильства в Україні, яке автор називає невидимими шрамами України. У статті німецького агентства Deutsche Welle є міркування з приводу ефективності санкцій щодо Росії. А британський часопис The Economist публікує огляд книжки західного історика Тімоті Снайдера «Дорога у неволю: Росія, Європа, Америка».
Публікація брюссельського видання Politico порушує питання проблематики сексуального насильства в Україні, яке автор називає «невидимими шрамами» України. Автор зауважує, що попри те, що вибухи та постріли є найпомітнішими ознаками поточного конфлікту в Україні, численні свідчення жертв сексуального насильства проливають світло на його невидиму сторону.
«Оскільки закон і порядок розпалися в перші дні війни, сексуальне насильство стало дуже реальною загрозою на військових блокпостах, де цивільні особи стають легкою ціллю для експлуатації», – мовиться в статті. Більшість випадків сексуального насильства в основному були скоєні в перший рік конфлікту, але зловживання все ще продовжуються.
І хоча такий різновид злочинних дій вважається поширенішим в анексованому Криму та на підконтрольних сепаратистам східних територіях України, українські сили також звинувачують у здійсненні сексуального насильства, викрадень, незаконних затримань та тортур. Міжнародні правозахисні організації Amnesty International та Human Rights Watch, наприклад, звертали увагу на зневагу до прав людини також і з боку СБУ, мовиться у статті.
Автор також говорить про деякі прогалини в українському законодавстві, що дозволяють злочинцям уникати покарання за сексуальне насильство. «У випадках зґвалтування українські прокурори вимагають наявності біологічних доказів та судової експертизи, які складно отримати в конфліктних ситуаціях», – зазначає автор.
Ще однією проблемою є те, що український закон визначає сексуальне насильство як таке, що було вчинене між особами протилежної статі, що виключає можливість правосуддя для чоловіків, які стали жертвами зґвалтування, мовиться у статті.
Правозахисники, в свою чергу, закликають міжнародну спільноту та сторони конфлікту вирішити питання сексуального насильства в Україні, пише автор.
У статті німецької медіакомпанії Deutsche Welle є міркування з приводу ефективності санкцій щодо Росії. Наразі Захід готує новий пакет санкцій, але насправді вони діють вже не один рік, нагадує автор.
Він посилається на слова Андрія Мовчана, московського керівника економічних програм Фонду Карнеґі, який вважає, що вплив санкцій на економіку Росії не був суттєвим.
Шляхом санкцій ЄС і США мають на меті покарати Москву та запровадити зміни в її політиці щодо анексованого Криму, бойових дій на Сході України, втручання у вибори в інших країнах, а також нещодавнього отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля в Британії.
«Але й тут вони здаються неефективними. Кремль не тільки не змінив свій політичний курс із 2014 року, але санкції фактично допомогли Путіну зміцнити його владу, вважають експерти», – мовиться у статті. Адже санкції навіть сприяли посиленню підтримки Путіна всередині країни.
Тим часом Денис Волков, експерт із російського незалежного центру опитувань «Левада-центр», має дещо інший погляд. Він вважає, що саме агресивність Москви на міжнародній арені була ключовим фактором підвищення рейтингу Путіна, а не санкції.
«Так чи інакше, рейтинги схвалення Путіна зросли паралельно з ескалацією з Заходом», – пише автор. Як пояснює Волков, рейтинг Путіна складав приблизно 60% 2012 року, коли багато хто навіть висловлювався за обрання нового лідера. А після анексії Криму рейтинги російського президента вже сягали 90%, мовиться у статті.
На думку Мовчана, Заходові слід більше залучати пряник замість батога, а майбутнє визначатимуть бюрократи з обох боків. Чинна ситуація з санкціями, на його думку, продовжуватиметься щонайменше десять років, мовиться у статті.
Британський часопис The Economist публікує огляд книжки західного історика Тімоті Снайдера «Дорога у неволю: Росія, Європа, Америка». Автор пропонує зрозуміти дії російського президента Володимира Путіна, виходячи із філософських позицій його улюблених російських мислителів.
Автор статті звертає увагу на те, що на першу думку може здатися, що зв’язок між російською філософією та кривавими подіями в Києві на початку 2014 року не такий вже й очевидний, та Тімоті Снайдер бачить його.
Історик звертає увагу на те, що, наприклад, улюбленим мислителем російського президента є Іван Ільїн, який захоплювався італійським фашизмом та був переконаний, що саме монарх, а не закони чи конституція, повинні бути джерелом верховної влади в Росії, мовиться у статті.
«Крім того, у мисленні Путіна присутня й ще більш екстремальна антиліберальна ідеологія Лева Гумільова, який вважав, що народи отримують свою колективну рушійну силу, або пасіонарність (вигадане ним слово), із космічних променів. У цьому химерному розумінні світу воля Заходу до існування майже вичерпана, тоді як Росія, як і раніше, має енергію та покликання формувати могутню слов’яно-тюркську державу, що охоплює Євразію», – мовиться у статті.
