Історик: Сталін – ім’я Росії, що програє Україні

Бойовики та ватажки угруповань «ДНР» і «ЛНР», що діють на окупованій Росією частині Донбасу, полюбляють згадати радянського диктатора Йосипа Сталіна. А в Росії нині це один із найбільш популярних історичних діячів. Наскільки «живий» Сталін сьогодні? І наскільки він допомагає Росії утримувати окуповану частину Донбасу? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії своїми оцінками поділився старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянських часів Інституту історії України Роман Подкур.

​– Організатори, виконавці великого терору – ця фраза ще з кінця 1980-х перестала бути забороненою у колишньому Радянському Союзі. Було видано багато книжок, монографій. Сотні тисяч розстріляних, мільйони мешканців ГУЛАГу, жертв Голодомору... Але при цьому Йосип Сталін сприймається сучасними росіянами далеко не маргіналом, а серйозною постаттю, часто –​ позитивною. Не лише серед літніх людей, але й серед молоді. Чому так?

– Це питання зараз дискутується як серед істориків, так і серед політологів. На мою думку, це дуже гарний пропагандистський проект. Спочатку Хрущов розвінчав культ особи Сталіна. Але розвінчано було так, щоб не зачепити основи комуністичної партії, Леніна ніхто не чіпав. Згодом питання Сталіна затихло.

На початку 1990-х Сталін став людиною, яка знищувала людей. Культ Сталіна й всі поразки Сталіна були показані. Був величезний запит громадськості на дослідження політичних репресій на пострадянському просторі.

Але почалося зниження рівня життя, невдалі реформи, початок формування олігархату, розкрадання країни. Наприклад, в Росії починає формуватися правонаступництво. Вони чомусь усі говорять про якогось наступника. Тобто не вибори, не демократична зміна, а наступник, тобто царський варіант. Знову повертається ця система олігархату. Тоді був партійний, а зараз фінансово-промисловий.

«При Сталіні нехай саджали, але була справедливість» – була така думка. З’являється потреба «сильної руки». На цьому тлі завжди паразитують дуже багато політиків, які представляють ту силу, що наведе порядок.

Події в Україні показують, наскільки великий запит на насилля, через цей правовий, судовий, корупційний безлад. До речі, йдеться й про дискредитацію демократії як правової функції. Для нас це дуже небезпечно, тому що у нас ці паростки тільки з’являються. Буде дуже прикро, якщо цей вал популізму їх змете.

– Тобто, в Україні Йосип Сталін теж може бути популярним?

– Цілком може бути, бо є запит на сильну руку.

– Сталін формально був комуністичним діячем. На ваш погляд, Сталін це більше уособлення комуністичного чи імперського лідера для Росії?

– Однозначно. Він будував радянську комуністичну ІМПЕРІЮ.

– Є сумніви щодо фраз, які приписують Сталіну, Жукову, Ворошилову: «Баби нових понароджують», коли говорили про «гарматне м’ясо». Це, до речі, правда – Сталін, Жуков, Ворошилов такого не казали?

– Швидше за все, такого не було, принаймні офіційно.

– Але був тост Сталіна «за терпение русского народа» після завершення Другої світової війни.

– Так, це – вже не вигадка.

– Я уважно читав текст цього виступу Сталіна і склалося враження, що він відверто це сказав, що люди терпіли й будуть терпіти все, що вони з ними зроблять. Після такого, через 65 років після його смерті, Сталіна досі так підносять. Чому?

– Ви побачили цей прихований момент. Але він же почав з «За великий русский народ, который вынес на себе Великую отечественную войну». Тобто у цьому тості було сказано не про народи Радянського Союзу, а що це – «русский народ». Це транслюється й далі сучасною російською владою.

​– А народ, який, з одного боку, терпить такого кривавого тирана, а з іншого боку, коли є зовнішня загроза (як вважають адепти цього погляду) готовий дати відсіч й успішно. Це великий народ?

– Немає великих народів і немає народів рабів. Таке твердження дуже хибне. Все залежить від самих людей. Якщо людина відчуває себе рабом, то його покоління буде виховувати своє рабським народом.

Я можу назвати принаймні декілька сотень моїх знайомих росіян, які перебувають там, вони – не раби.

​– А як тенденція?

– Як тенденція – так. Але це дуже маніпулятивна річ. У їхній історії було багато повстань, не можна їх називати рабами. Це система маніпуляцій, що виявилась дуже впливовою з боку влади. Вони досягли свого.

Але ситуація у Кемерові показала, що якісь година-дві – й площа заповнена народом. Вони вийшли, бо у них були питання. Так, прогнозують, що вони заспокояться і терпітимуть до чергового Кемерова. Але це один раз, другий, третій. Будуть складені умови, коли терпець увірветься.

​– Історична сталінська зброя для всіх, хто воює в угрупованнях «ЛНР» та «ДНР», для самої Росії перемагає Україну, де немає такого ставлення до «царя», але на два українці є п’ять гетьманів?

– Ні. Вони б перемогли ще 2013-го, якби це почалося тоді. Якби ці події йшли на політичному рівні, на інших маніпулятивних рівнях. Тоді я не знаю, що б було 2018 року.

Але тиск та події, які відбулися: розстріли, захоплення Криму – на цьому етапі українців зірвало.

– Серед так званих «ополченців» є й люди, які воюють не за гроші тільки, не лише найманці. Для них Сталін – не остання постать.

– Так. Коли руйнується радянський світогляд, це дуже важко пройти. Мені самому було важко його руйнувати. Але я жив на території та працював у тій сфері, де я бачив багато документів і розумів, що Сталін зробив.

Цей світогляд у багатьох областях України було зруйновано на початку 1990-х. Але на східній частині України відчувалася законсервованість. Причина – система управління, що не змінилася.

– Зараз, при всіх українських жертвах, Україна робить кроки від цього чи «русский мир» рано чи пізно наздожене?

– Ми зробили дуже багато кроків якомога далі від «русского мира». Не тільки на словах, не тільки декомунізацією. Найбільшу декомунізацію в розумах людини зробили події Майдану 2014 року.

Західних істориків, політологів схвилювали події Майдану. До подій 2014 року вони вважали, що Україна – це «частина Російської імперії». Слова Кучми «Україна – не Росія» дійшли до них лише після цього.

– Все ж таки завдяки Майдану чи війні, розв’язаній Путіним?

– Майдан і, як наслідок, війна. Путін побачив, що вже маніпулювати не можна, потрібно щось робити.

– Побутує думка, що Сталіна люблять, але саме його своєрідний образ і це більше віртуальна річ. Як ліваки в Європі носять футболки з Че Геварою, хоча той був (на думку його критиків) диверсантом. Любов до Сталіна – більше ефемерна річ?

– Це пропагандистська маніпуляція та ефемерна річ. Америка пишається Ілоном Маском. А чим може пишатися Росія? У них немає проривів. Вони пишаються тим, що було в минулому.

– Така країна не може взяти гору в більш-менш осяжній перспективі, на вашу думку?

– Не бачу такого. Гору беруть високоінтелектуальні технології. Ні система управління, ні система соціального захисту, ні сфера ІТ-технологій. Або все скопійовано в Росії, або фейки.

– Така країна, яку ви зараз окреслили, зі Сталіним на знамені, приречена на поразку в протистоянні із Заходом. А з Україною, де олігархат, корупція і багато інших проблем?

– Шанси перемогти у неї є. Але є один маленький момент, який стане на заваді.

Це – зміна світогляду сучасного українця. У нас є величезний потенціал – 25 років незалежності. Це покоління, яке вже не зламати та не переробити. І багатьох людей, які стільки прожили у незалежності, вже також не зламати й за Сталіним вони не підуть.