Шалений успіх нового українського анімаційного фільму «Викрадена принцеса» – привід говорити про нове народження вітчизняної мультиплікації. Однак мультсеріали – це поле, на якому в Україні поки що панує продукція держави-агресора. Утім, зрушення намічаються й тут.
Приблизно півмільйона задоволених глядачів і понад 33 мільйони гривень касових зборів в українських кінотеатрах. Фільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» за три тижні прокату побив багато рекордів в Україні та добре стартував у закордонному прокаті.
Півтора роки тому, восени 2016-го рекорди бив перший український 3D-мультфільм «Микита Кожум’яка». Він зібрав в українському прокаті 11,2 мільйона гривень, а у світі – майже два мільйони доларів.
Відвойовуючи казкове минуле
Це – великі успіхи не лише вітчизняних аніматорів, а й держави. Через такі мультфільми Україна відвойовує своє право на історичне минуле. Раніше тему казкової й легендарної Київської Русі фактично монополізувала Москва циклом мультфільмів про трьох богатирів, що виходять із 2004 року. Глядач бачить Київ, де відбувається дія восьми анімаційних фільмів, і там живуть «русские богатыри». Тобто Київ у сприйнятті глядача – це «земля русская», яка «невідомо чому» називається столицею іншої держави.
Виховувати українську ідентичність через мультиплікацію – надважлива справа.
Студія «Анімаград» (входить до складу FILM.UA Group), що випустила «Викрадену принцесу», зараз працює над новою стрічкою – «Мавка. Лісова пісня». Сценарист обох фільмів Ярослав Войцешек в ефірі Радіо Свобода зазначив: «Щоб не скочуватися в пропаганду, в «агітку», в якесь моралізаторство, що буде відторгнуте дітьми, – вони ж розуміють, коли їх намагаються навчити «в лоб», – треба робити героїв, які б подобалися. І ці герої повинні бути нашими. (…) Взагалі в нас дуже багато таких амбітних цілей, щоб не тільки наші діти побачили власну міфологію, але й у світі дізнались, що богатирі – наші, Мавка – наша, українська».
Навала, яку ми проґавили
Та похід до кінозалу, тим більше на крутий український мультик, трапляється нечасто. Натомість мультфільми майже кожна дитина дивиться щодня. Переважна більшість родин має необмежений доступ до інтернету, саме онлайн і дивляться діти мультсеріали годинами.
На YouTube безодня безкоштовного розважального контенту. «Щенячий патруль» і «Вспиш та диво-машинки» від Nickelodeon, диснеївські «Герої в масках» та «Октонавти», британський «Чаггінгтон: Веселі паровозики», південнокорейські «Робокар Полі» і «Пригоди Тайо»…
Та кількість нової російської анімації вражає навіть на тлі західної та азійської продукції. Починалося з «Лунтика», «Фіксиків», «Смішариків» та «Маші і ведмедя». Персонажі цих серіалів зараз усюди, їх можна купити у вигляді іграшок, ними прикрашені дитячі товари й упаковки ласощів.
Не замислюючись, більшість батьків перелічать інші серіали: «Малишарики», «Колобанга», «Казковий патруль», «СОБЕЗ», «Лео і Тиг», «Захисники», «Мі-мі-мішкі», «Три коти», «Котики вперед», «Дракоша Тоша», «Літаючі звірі», «Жила-була царівна», «Кумі-кумі», «Паровозик Тишка», «Четверо в кубі», «Ангел-бебі», «Аркадій Паровозов»…
Через мультики нове покоління українців залучають до спільного культурного простору з Росією (той самий «русский мир») та формують лояльність до Російської Федерації. На початку деяких із серіалів діти бачать «орласту» емблему російського Мінкульту, за підтримки якого створені мультики. У багатьох у титрах з’являються логотипи останкінських пропагандистських каналів, зокрема, ВГТРК.
І заборонами нічого не вдієш (це й неможливо), просто потрібно запропонувати дітям щось не менш цікаве, але українське.
Чи можлива українська відповідь?
Українська школа анімації відома у світі. У Києві за радянських часів створені десятки мультфільмів, які отримували й міжнародні нагороди, і визнання глядачів усього СРСР. Достатньо згадати «Капітана Врунгеля» та «Острів скарбів» Давида Черкаського і цикл Володимира Дахна «Як козаки…»
У новітні часи, щоб зробити анімаційний фільм, треба знайти інвесторів, а потім продати його, аби отримати гроші на подальше виробництво. А з маркетингом і дистрибуцією не складалося.
Навіть коли вдавалося зробити великий проект, проблемою залишавсь непрофесійний маркетинг. 2016 року в Україні відродили найвідомішу франшизу – серіал про козаків, започаткований півстоліття тому Володимиром Дахном. «Козаки. Футбол» – це 26 серій по дві хвилини. Наприкінці 2017 року повідомлялося про здачу ще трьох серій по 13 хвилин «Козаки. Навколо світу».
Обидва мали би стати гучними подіями загальнонаціонального рівня. Але не стали.
Як здобути популярність
У доробку студії «Анімаград», що випустила «Викрадену принцесу» та працює над «Мавкою», теж є готовий серіал «Ескімоска». Він великої популярності не набув. Проте тепер студія веде роботу над ще кількома мультсеріалами.
Враховуючи набутий студією досвід (і творчий, і комерційний, і маркетинговий), можна розраховувати на справжній успіх. Флагманом у розробці є серіал «Мама поспішає додому».
«Зараз працюємо над першими серіями першого сезону, і вже розробляються історії для другого сезону. Ведуться перемовини з іноземними партнерами, які виявляють бажання долучитися до проекту – іноземні експерти бачать у серіалі великий міжнародний потенціал», – розповідає Ольга Черепанова, директор і креативний продюсер продакшену Glowberry, що займається розробкою серіалу «Мама поспішає додому».
За словами Черепанової, вже отримані позитивні відповіді від телеканалів Канади, багатьох країн Європи та Азії, вони готові купити серіал для показу на своїх територіях. Зараз розробляють найбільш оптимальну стратегію розвитку для серіалу, а також студія розглядає можливість залучити один із міжнародних каналів як офіційного партнера.
Тішить, що важливість мультсеріалів розуміє Держкіно України. Це допомога не лише фінансова, а й репутаційна.
Проекти, що підтримуються державою, викликають набагато більше поваги і цікавості у світі з боку каналів, дистриб’юторів та партнерівОльга Черепанова
«Проекти, що підтримуються державою, викликають набагато більше поваги й цікавості в світі з боку каналів, дистриб’юторів та партнерів. Підтримка та співпраця з Держкіно має дуже велике значення для розвитку української анімації в цілому. Будь-який великий проект у Європі починає свій шлях зі співробітництва з державними кінофондами та організаціями. Ми дуже раді, що формат серіалів зараз теж може розраховувати на фондування в Україні», – каже Ольга Черепанова.
