На сайті американського аналітичного центру Atlantic Council є публікація щодо того, як США могли б допомогти Україні забезпечити кращу безпеку у Чорному морі. Польське видання New Eastern Europe пише про виклики у відносинах між Україною та Польщею. А у виданні Bloomberg пояснюється, чому Росія все ще потребуватиме використання українських газопроводів після 2019 року.
Американський аналітичний центр Atlantic Council публікує міркуваннями щодо того, як США могли б допомогти Україні забезпечити кращу безпеку у Чорному морі. Автор статті, старший науковий співробітник центру Стівен Бланк зауважує, що російська агресія проти України продовжується вже не один рік поспіль, і «якщо б не бажання українців захищати самих себе, то НАТО довелося б витратити неймовірні суми на реформування своїх структур та процедур захисту своїх членів від російських загроз».
Автор вважає, що якби Росія підкорила Україну собі, члени НАТО повстали б перед серйозним викликом, тому це насамперед в національних інтересах США – надати Україні допомогу, якої вона потребує.
І однією з таких сфер, де Україна дійсно потребує допомоги, є Військово-морські сили. Росія захопила Крим та відібрала в України весь корабельний арсенал. Узбережжя України залишається дуже вразливим до загрози з боку російських військ, а Міністерство оборони України, яке, на думку автора, все ще нагадує радянську інституцію, не бажає виділяти гроші на справжній військово-морський захист.
Ні Україна, ні Захід не бажають, аби Чорне море перетворилося в «Російське море». Всі події, які розгортаються з 2014 року, загрожують безпеці країнам НАТО на Балканах та партнерам на Кавказі, переконаний автор.
«Сполучені Штати чи навіть НАТО могли б позичити Україні кораблі, якими самі більше не користуються, і розмістити їх під українськими прапорами, а також стежити за підготовкою та облаштуванням цих кораблів у обмін на оренду будь-яких баз в Україні вздовж Чорного моря», – пропонує Бланк. Водночас українське Міністерство оборони повинно усвідомити необхідність ухвалення реформ для того, щоб не допустити посилення російської агресії, йдеться у статті.
У польському виданні New Eastern Europe Войцех Конончук розмірковує над відносинами між Україною та Польщею. Автор вважає, що починаючи з 2014 року, Україна зазнала значних змін, які з польської точки зору були досить позитивними, але ці зміни також призвели до низки суттєвих викликів для відносин між двома країнами.
Та попри ці виклики, «українське питання було і залишається ключовим питанням східної політики Польщі», – мовиться у статті.
Що є дійсно важливим, так це формування нової України, переконаний автор. Повернення України під свій контроль все ще залишається одним із пріоритетів російської політики, але Революція Гідності все змінила – вона, ймовірно, стала однією з найсуттєвіших змін на європейському континенті. Але, здається, ні Польща, ні Україна до кінця не змогли усвідомити важливість таких змін, мовиться у статті.
Попри суттєві досягнення, Україна все ще стикається із низкою викликів, які є більш серйозними, ніж Росія, – це українська внутрішня політика. Процес ухвалення реформ автор називає таким, що розчаровує.
«Для того, щоб досягти успіху, необхідно змінити правила української політики, замінити еліти та зробити справжній прорив у боротьбі з корупцією», – йдеться у статті.
Автор також звертає увагу на те, що після Євромайдану Україна довела, що готова відстоювати свої інтереси у відносинах із сусідніми країнами, включно із Угорщиною, Польщею, Румунією та навіть ЄС.
З точки зору національних інтересів Польщі, всі ці зміни в Україні є надзвичайно сприятливими. Але якимось «парадоксальним чином» це перемішалося із твердою позицією Польщі щодо України в таких питаннях, як трактування історичних подій. Тут слід також усвідомити, що на додаток до суперечок між Україною та Польщею, є й суперечки всередині самої Польщі, які їй слід вирішити для того, щоб визначитися із політичними стратегіями.
«Основною вимогою, що визначатиме польську політику стосовно України, повинна бути нейтралізація руйнівного впливу історії на двосторонні відносини. У той же час надзвичайно важливо виявити численні спільні інтереси. Польсько-українське партнерство має великі шанси на успіх, але багато чого залежить від побудови довіри та пошуку нового способу спілкування. Українська сторона також повинна припинити тривіальне вирішення історичних проблем», – рекомендує автор.
Видання Bloomberg публікує статтю про те, чому Росія все ще потребуватиме використання українських газопроводів після 2019 року.
У Росії досить довга історія газових суперечок з Україною, яку вона хоче оминути в поставках газу до Європи, йдеться у статті. Одним з таких планів є будівництво «Північного потоку-2», який пройде дном Балтійського моря до Німеччини. Україна, тим часом, шукає підтримки у боку своїх пратнерів для того, щоби завадити цьому будівництву, адже отримує від транзиту російського газу близько двох мільярдів доларів на рік. Останнім часом відносини між «Газпромом» і «Нафтогазом» знову суттєво напружені.
Та слід зрозуміти, що так чи інакше, «Газпром» планує почати будівництво газопроводу лише наприкінці 2019 року. Але навіть, якщо припустити, що вони почнуть будувати «Північний потік-2» вже сьогодні, вони не зможуть його закінчити до кінця 2019 року, посилаються автори на слова голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва.
«Росія абсолютно не бажає відокремлювати газ і політику – з їхньої точки зору це те ж саме, і газ являє собою дуже важливий інструмент для досягнення більш широкої геополітичної програми», – сказав Коболєв в інтерв’ю Bloomberg Television у середу.
Консалтингова фірма в Лондоні Energy Aspects повідомила виданню, що «попри наявність всіх цих різноманітних проектів, «Газпром» поки що не зможе замінити потоку 80 мільярдів кубометрів газу на рік, які зараз проходять через Україну. Отже, загроза скасування транзитних контрактів повинна розглядатися як залучення до нових переговорів щодо більш сприятливої транзитної угоди».
