(Попередній блог ‒ тут)
Незважаючи на тотальну вакханалію щодо прав людини в Росії, там все ж є правозахисні організації, що борються за права громадян. Ну як борються, в основному спостерігають за свавіллям і не можуть нічого змінити, як велика частина закріпаченого населення цієї величезної країни. Але всюди й завжди є винятки з правил. У пенітенціарній системі ‒ це Громадські спостережні комісії, тобто об'єднання правозахисників, які мають можливість раптово прийти з візитом до слідчих ізоляторів або виправних колоній у підвідомчому їм окрузі.
Звучить грізно, але насправді це швидше легалізація процесів, що відбуваються в місцях не таких віддалених. Доброю алегорією є фейкові вибори в Росії, в яких бере участь безліч штучних кандидатів, на які запрошують безліч спостерігачів і несамовито агітують людей приходити на виборчі дільниці. Всі починання тільки заради того, щоб створити картинку для камер, у той час як результат вже відомий заздалегідь кожному в країні. Так і тут, адже йдеться про імперію абсурду...
Найчастіше ці правозахисні організації складаються з колишніх працівників прокуратури, суддів, поліцейських і начальників слідчих ізоляторів. Про те, щоб ця категорія проводила хоч якийсь захист прав і свобод арештантів, не може бути й мови. Чергова насмішка злочинного режиму над своїми й не тільки громадянами. Тому й довіру подібна правозахисна структура мало в кого викликає. Тому що найчастіше арештант, який поділився своєю бідою з представниками ОНК, дуже швидко отримував до цього всього «надбавку» у вигляді карцерів і бурових.
Але як голка в стозі сіна, все ж знаходилися поодинокі порядні ‒ щирі справжні борці за справедливість і дотримання свобод і прав людини в державі, де рабство процвітає і нині. Мені казково пощастило, адже в слідчому ізоляторі «Лефортово», куди мене викрали з Автономної Республіки Крим, несли свою нелегку ношу саме такі представники правозахисної організації. Але як же розпізнати друга серед полчищ вовків в овечих шкурах?
Ув'язнених у в'язницях за звичаєм ‒ надміру, а членів спостережних комісій ‒ одиниці
Звісно, як і більшість середньостатистичних людей, я не мав уявлення про те, як влаштована тюремна система, про жорстокість наглядачів, про свавілля уряду й про найжахливіші умови утримання арештантів. Я мало що розумів у правозахисній діяльності й, звісно, я жодного разу не чув про існування Громадських спостережних комісій. Мене оточувало стільки нових назв: ШІЗО, БУР, СУС, ЕПКТ, ІК, СІЗО ‒ і список цей нескінченний, тому що вслід за офіційними назвами та скороченнями приходить неофіційний тюремний жаргон. Спробуйте розібратися, воістину треба давати вчений ступінь тому, хто зуміє.
Ув'язнених у в'язницях за звичаєм ‒ надміру, а членів спостережних комісій ‒ одиниці. Природно, більшість з арештантів у принципі ніколи їх не зустрічали на своєму тернистому шляху. Але, коли справа набуває політичного забарвлення, стає гучною та скандальною, тоді тебе точно не обійдуть стороною. Вперше представники цієї організації з'явилися в стінах моєї камери, коли мене тільки-тільки затримали й етапували до Москви з Сімферополя, за багато сотень кілометрів від рідного дому. Після тортур, катувань і погроз я був як загнаний, зломлений звір і не дуже був схожий на людину. Коли до камери увійшли дві жінки й представилися московськими правозахисницями, то я їм просто-напросто не повірив, як не вірив вже нікому й ні в що. Тільки похмуро мовчав, вважаючи все те, що відбувається провокацією Федеральної служби безпеки Росії. Я щиро боявся, що за невірні дії знову підуть чергові фізичні покарання. Мене вже ніхто не міг захистити, адже ті, хто мав виконувати цю функцію, самі стали найстрашнішими катами. Мені треба було тоді розповісти всю правду про те, що зі мною робили, що зовсім недавно відбувалося. Розповісти про те, що мене змушували підписувати різні документи із зізнаннями й наговорювати на ні в чому не винних людей. Може бути, тоді все повернулося б інакше, й змінилося б все подальше моє життя, але я мовчав, гірше цього немає нічого...
Інформація про ці порушення, злочини та звірства може в корені змінити перебіг кримінальної справи та буквально врятувати життя людині
Громадські спостережні комісії дійсно можуть допомогти арештанту. В першу чергу інформаційно, адже те, що відбувається всередині тюремних камер, практично завжди приховане від сторонніх очей. Більшість людей ніколи не були всередині й уявляють собі в'язницю тільки з кадрів кінофільмів. За відсутності публічності та розголосу приходить п'янке відчуття влади, й тоді може статися що завгодно. Інформація про ці порушення, злочини та звірства може в корені змінити перебіг кримінальної справи та буквально врятувати життя людині. На жаль, кількість шуму, що піднімається ззовні, прямо пропорційна популярності конкретного арештанта та його утискам всередині. Простому смертному доведеться розщедритися, щоб подібні візити з відповідним захистом відбувалися регулярно.
Також правозахисники можуть допомогти вирішити нагальні проблеми, наприклад, видати нормальний матрац, подушку, полагодити сантехніку, вкрутити лампочку, вивести клопів, домогтися дозволу на телевізор, передачу вітамінів, чистий комплект постільної білизни. Все те, що належить, але зазвичай не робиться. Звісно, не завжди це працює, але при мені співкамерникові, після його звернення до правозахисників у зв'язку з поганим зором і неможливістю читати, незабаром дуже швидко знайшли відповідні для зору окуляри. Дивно, що в епоху інформаційних технологій доводиться боротися всіма способами за елементарне.
Але все ж на таких зустрічах більшість арештантів мовчить. Багато хто не вірить. Занадто багато підставних правозахисників. Дуже часто скарги залишаються без уваги, а натомість стає тільки гірше, суворіше, жорсткіше. Починати війну з режимом краще тоді, коли дійсно вже нічого втрачати або є за плечима сила, що підтримує арештанта в його боротьбі проти всього беззаконня, яке щодня чинить влада в російській в'язниці. І так робив я, що в результаті врятувало мене, але набагато пізніше, після того, як я пройшов всі кола пекла.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут
