«Кримнаш» уже не мобілізує росіян» ‒ Костянтин Еггерт

Речниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова порівняла лист кандидата в президенти Росії Ксенії Собчак до українського посольства з проханням про дозвіл на в’їзд до Криму з «дозволом піти в туалет». Міністр закордонних справ України Павло Клімкін намір Собчак назвав «політичною шизофренією».

Раніше Ксенія Собчак заявила, що хоче отримати дозвіл Києва й поїхати до Криму. У штабі Собчак пояснили, що вона не збирається проводити в Криму передвиборчу агітацію, а хоче зустрітися з кримськими татарами та іншими жителями Криму, щоб зрозуміти їхні проблеми. Натомість депутат Держдуми Росії Наталія Поклонська заявила, що Ксенія Собчак вже була в Криму після анексії.

Учасники програми «Ваша Свобода»: Максим Ялі, експерт-міжнародник; Костянтин Еггерт, політичний коментатор телеканалу «Дождь».

Олександр Лащенко: Пане Ялі, взагалі тема «Кримнашу» через чотири роки наскільки вагома й під час виборів у Росії, і взагалі?

Ялі: Вагома для більшості населення Росії. Був вдалий крок політтехнологів перенести вибори саме на 18 березня, тому що за останні шість років це була справді головна подія, так би мовити, «здобуток» третього президентства Путіна. Економічними здобутками похвалитися неможливо.

Не слід поєднувати москвичів з усім населенням. У Москві таксисти, які «знають все» – жодного не зустрічав, який підтримував би Путіна. Достатньо різкі заяви лунають постійно, всі втомилися. Зазвичай кажу росіянам, які починають жалітися: «Крим же ж ваш». Це їх у ступор заводить.

Досить вдалий крок висування Собчак у кандидати в президенти для обох (і для Собчак, і для Путіна – КР). Було зроблено на неї ставку – це легітимізація виборів. Навального ж не допустили. «Випускають пар» ліберальної опозиції. Собчак отримує величезний піар, доступ до федеральних каналів. Вона вміє монетизувати це.

– Пане Еггерт, порядок денний «Кримнашу» на цих виборах значимий чи не треба це перебільшувати?

​Еггерт: Я не став би цього перебільшувати. Російська влада так довго говорила людям, що «Кримнаш» назавжди», що значна частина людей, як мінімум, путінський «ядерний» електорат, у це повірив. Це перестало бути фактором мобілізації. Влада намагається про це нагадати через показ художнього фільму «Крим» 17 березня. Це не значить, що значна частина громадян Росії раптом вирішила: Крим необхідно повернути Україні. Але це більше не є головним.

З одного боку, ніби вичерпані (подібні ресурси – КР). З іншого боку, є ще можливості полоскотати ЄС і НАТО у Придністров’ї чи на ближніх підступах до країн Балтії. Маса варіантів для Кремля нагадати громадянам про те, що Росія сьогодні – це не просто Росія, це «фортеця Росія», що оточена західними ворогами, з якими треба регулярно битися, в якій є «головний комендант» – Путін. Не передбачається серйозного економічного зростання, економічної, тим більше політичної лібералізації, залишається тільки історія про «Росію в облозі». Цей наратив збережеться.

Із Донбасом буде історія доволі складна. Або треба буде піти, що називається, «у рознос», у смітник викинути переговори Суркова й Волкера, «нормандський формат», тоді, напевне, можна розпочинати масштабні бойові дії на території України. Але, принаймні поки наразі, путінське завдання – «заморозити» конфлікт на умовах Москви.

Ялі: Ми побачимо рішення щодо миротворців ООН акурат наприкінці жовтня-на початку листопада. Це буде пов’язано з тим, що будуть надважливі вибори в США, від результатів яких залежатиме подальша доля Дональда Трампа. Вони вже дотиснули Кремль. (Путін – КР) піде на поступки. Буде саме варіант резолюції США по миротворцях, що повністю співпадає з українською стороною.

Буде поетапне впровадження місії ООН спочатку на лінії розмежування, а потім далі, якщо українська сторона починатиме виконувати політичну частину Мінських угод, розширювати їх. Тиск буде насамперед на російську сторону, а восени буде посилений і на українську. Для Трампа буде дуже важливо продемонструвати перед виборами, що зможе вирішити одну з негативних спадщин Обами – конфлікт в Україні.

– Пане Еггерт, позиція американців і в зв’язку з Донбасом, і в зв’язку з Кримом наскільки буде принциповою? Чи надія Росії – якось домовитися, якщо завгодно, ціною України, ще існує?

​Еггерт: Що зробили представники генералітету, які відіграють важливу роль в американській зовнішній політиці, щодо України за останні два-три місяці, адміністрація Обами не спромоглася зробити за три роки, перш за все, вирішити питання про постачання зброї. Це питання політично вирішене. Це вкрай неприємна історія для Москви. Після цього, як мінімум, надії мали би поменшати.

Виступ Дена Коутса й обіцянки запровадити санкції у дію впродовж найближчого тижня (схоже, це станеться до 18 березня) – це теж, звісно, неприємно. Москва завжди хотіла, щоб в українське питання втрутилися американці, тоді могла би вести розмову, як наддержава з наддержавою. Ця мрія здійснилася, але абсолютно не так, як у Кремлі хотілося б. Я не думаю, що Путін вийде з системи переговорів Сурков-Волкер найближчим часом – на це дивляться так само і європейці. Поки різких кроків не робитимуть. Але одночасно спроби проштовхнути рішення, що влаштувало б Москву, тобто миротворців на умовах Москви, продовжуватимуться.

Росія вступає у гонку озброєнь навіть у менш сприятливих умовах, ніж СРСР. Увесь бюджет Російської Федерації втричі менший тільки військового бюджету США. В країні немає особливого бажання перетворюватися у «військовий табір». Перетворитися у «велику країну, що піднімається з колін», як показують це по телебаченню – це бажання є. Але якось жертвувати – ні.

Є паралелі з передгорбачовською епохою. Змагатися з Америкою буде складно... Крім того, чимало російських військових експертів мають сумніви, що розробки (підводні дрони, ракети з ядерними установками, про що заявляв Путін минулого тижня – КР) у такій просунутій фазі, що про них можна говорити, як про систему, що прийнята на озброєння російськими збройним силами.