14 лютого минуло 110 років з дня народження Петра Шелеста, який 9 років (1963-1972) очолював українську Компартію, а відтак і Українську Радянську Соціалістичну Республіку. 17 лютого – 100-ліття Володимира Щербицького, який після Шелеста 17 років (1972-1989) стояв на чолі УРСР та КПУ. Обидва вони кожен у свій час входили до складу Політбюро ЦК КПРС і були причетні до ухвалення рішень на найвищому загальносоюзному рівні. Про українських радянських керманичів Радіо Свобода розмовляло з істориком Олегом Бажаном.
– У Петра Шелеста був імідж націонал-комуніста. Навіть, кажуть, у його книзі «Україно наша Радянська» знайшли націоналізм, а тому вилучили її з продажу і з бібліотек. Але наскільки цей імідж відповідає дійсності?
Шелест був більш сентиментальним стосовно України – її пісень, історії та культури
– Варто зазначити, що до такої оцінки Петра Шелеста вперше дійшли закордонні дослідники, українська діаспора. І саме з їхньої подачі потім в українській гуманітаристиці виникло поняття, що Петро Шелест був партійним націоналістом. Але він все одно був людиною радянської системи, виразником комуністичних ідей, як і Володимир Щербицький.
Проте Петро Шелест був більш сентиментальним стосовно України – її пісень, історії та культури. Дійсно, є факти, що Шелест прагнув перевести діловодство на українську мову. Але ми не можемо сказати, що Шелест займався українізацією, хоча він говорив і виступав українською мовою.
Шелест багато уваги приділяв культурницьким ініціативам української інтелігенції. Він був одним з ініціаторів видання багатотомної краєзнавчої енциклопедії «Історія міст і сіл України». Саме за його дорученням вийшла відповідна постанова у 1962 році, і ми сьогодні маємо так звані паспорти наших міст та сіл.
Шелест сприяв популяризації історії України, особливо козацької доби
Також Шелест сприяв популяризації історії України, особливо козацької доби. Він підтримував ініціативу української інтелігенції побудови на острові Хортиця комплексу, який би відтворював історію української козаччини.
– Той музей, що зараз на Хортиці, – ініціатива Шелеста?
– Так, але після того, як його усунули, то ці роботи згорнули.
– Я чув конспірологічну версію, що відома праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», де він доводив, що не з інтернаціональних позицій ведеться національна політика – ніби Шелест це інспірував. Ця версія знаходить якесь підтвердження?
– Не знаходить. Якщо читати спогади самого Петра Юхимовичаа, це ніби було певною провокацією з боку Івана Дзюби, і Шелест не знав, як повестися. Це був сигнал, на який треба було реагувати. Москва це могла розцінити так, що в Україні до цього досить м’яко і ліберально ставляться.
– А за що вилучили книжку «Україно наша Радянська»? Що ж там був за націоналізм?
– Справа в тому, що Петро Шелест став жертвою кар’єрних розбірок і перестановок.
– Шелест сприяв тому, щоб усунути Хрущова і поставити Брежнєва. Чому ж він тоді програв?
– Бо Брежнєв хотів усунути всіх тих, хто йому допоміг прийти на політичний олімп. Тому він потрошку прибирав своїх спільників і просував своїх людей із дніпропетровського клану.
– Шелеста спочатку перевели у Москву на посаду заступника голови Ради міністрів СРСР. Це було ніби як підвищення.
З 1972 року почала кампанія критики Шелеста. За те, що він нібито м’яко ставився до дисидентського руху.
– Це дуже умовне «підвищення», тому що його перевели до Москви п’ятим-шостим заступником голови Ради міністрів СРСР. На цій посаді він провів близько року. А з 1972 року почала кампанія критики Шелеста.
– Критикували за націоналізм чи за щось інше?
– Критикували за елементи місництва, за те, що він нібито м’яко ставився до дисидентського руху. Почали шукати «мух» у його праці «Україно наша Радянська». Це було замовлення, щоб виправдати його усунення.
– Із 1973 року Шелест на пенсії, працював на заводі. Наскільки вільно він себе почував у Москві?
Шелесту хотілося повернутися в Україну, але йому не дозволяли.
– Судячи зі спогадів, йому було складно. Він намагався, щоб після політичної пенсії його прийняли у виробничу сферу. Тож, просив у Брежнєва, щоб йому дозволили працювати за фахом, в авіапромисловості. Він почував себе скуто. Шелесту хотілося повернутися в Україну, але йому не дозволяли.
– Він був під контролем спецслужб у Москві?
– Думаю, що так, але не настільки, щоби відслідковували кожен його крок чи переглядали кореспонденцію. Хоча, як згадує його син, вони намагалися переховувати спогади, які писав Шелест.
– Після Петра Шелеста до влади в УРСР прийшов Володимир Щербицький. Наскільки велику роль в його становленні зіграло Дніпропетровське походження? Він був людиною Брежнєва?
Щербицький був тією людиною, на яку Брежнєв міг покластися в якихось кулуарних питаннях
– Думаю, на першому місці те, що він справді належав до дніпропетровського клану. Свого часу він близько працював із Леонідом Іллічем у Дніпропетровській області.
Щербицький був тією людиною, на яку Брежнєв міг покластися в якихось кулуарних питаннях, опертися на багаточисельну й авторитетну партійну республіканську організацію УРСР.
Про нього говорять як про господарника і здібного управлінця, що він переймався зростом промисловості України, щоб подвоювалися врожаї. По статистиці саме у 1970–1980 роках обсяги промислової продукції за часів Щербицького зросли. Але якщо подивитися більш глибоко, то стане зрозуміло, що ця статистика не давала такого зростання Україні, тому що економіка була зав’язана на військово-промисловий комплекс. У легкій і харчовій промисловості не було аж таких досягнень.
– Якщо в Шелеста був імідж українізатора, то у Щербицького навпаки – росіянізатора. Наскільки це відповідає дійсності?
Щербицький був виразником москвофільства. Він вважав, що в Україні потрібно проводити курс Москви
– Дійсно, Щербицький був виразником москвофільства, можна так сказати. Він вважав, що в Україні потрібно проводити курс Москви. Він ніколи не виступав із критикою, не наголошував на тому, що слід виборювати для України паритетні умови постачання з союзної скарбниці товарів, ресурсів і так далі.
– Він був менш самостійний, ніж Шелест?
– Думаю, завдяки дружбі з Брежнєвим він був більш самостійним, але за своїми світоглядом і переконаннями він не був таким партійним націоналістом, яким був Шелест.
Слухач: Мені розповідав чоловік, який сидів на тому пленумі, за що полетів Шелест. На одному з пленумів ЦК Компартії України вийшов один з керівників і сказав, що євреїв не допускають до навчання у політехнічний інститут, що вони їдуть в Іркутськ і так далі.
– Петро Шелест говорив, що в Україні є змичка українського буржуазного націоналізму із сіонізмом. Він намагався і десь скеровував діяльність радянських спецслужб у боротьбі з тими ж євреями, які хотіли виїхати за кордон. Він підписував документи, за якими євреї повинні були компенсувати кошти за отриману освіту.
Слухач: Шелеста за те незлюбили, бо назва «Україно наша радянська» – це ж УНР: Українська Народна Республіка!
– Невже це справді так?
– Це вже потім почали домислювати, коли західна діаспора робила з Шелеста націонал-комуніста.
Слухач: Чи відоме ставлення цих діячів до злочинів комуністів в Україні у 1930-х роках?
– Коли Петро Шелест працював у Київському обкомі партії, то він у 1950-х роках очолював реабілітаційну комісію. Він дещо зробив, щоб реабілітувати постаті української літератури. Але у 1930-х роки він не був причетний, бо в той час працював у промисловості.
– А Володимир Щербицький у 1930-і роки був занадто юним, аби мати причетність до репресій.
Слухач: Як складалися стосунки Щербицького з Маланчуком, секретарем ЦК КПУ з ідеології? У книзі Віталія Врублевського «Володимир Щербицький: правда і вигадки» йдеться, що Щербицький досить активно протидіяв цьому ультракомуністу.
– Маланчука було призначено у 1972 році, і він пробув на цій посаді лише п’ять років. Щербицький його використовував для того, щоб розправитися із Шелестом. Саме він був драйвером кампанії нищівної критики Шелеста. Закидали Шелесту, що він не боровся у повній мірі з опозиційними настроями та дисидентським рухом.
Щербицький говорив, що він сам більше управлінець, а не ідеолог. Тому цю царину він віддав Маланчуку. Але коли Маланчук зарвався у цих стосунках і кампанії по боротьбі з українським буржуазним націоналізмом, то у 1979 році Щербицький зробив усе для його усунення, щоб не виникала прірва у стосунках вищого партійного керівництва з творчою інтелігенцією.
– Щербицький себе дуже упевнено почував за часів Брежнєва, Андропова, Черненка. А як у нього складалися стосунки з Горбачовим?
Щербицький абсорбував весь негатив радянської системи, тож йому показали на двері у 1989 році
– На початковому етапі перебудови складалися більш-менш тісні стосунки. Є версія, що саме Щербицький підтримав молодого на той час Горбачова на посаду генсека. А вже потім, коли розвивалися перебудовчі процеси, Горбачов зрозумів, що Щербицький є уособленням застою і потрібно змінювати цього лідера на більш молодого, який мав би контакти з населенням. Щербицький абсорбував весь негатив радянської системи, тож йому показали на двері у 1989 році.
– Невдовзі після відставки Щербицький пішов з життя. Одні кажуть, що він помер від запалення легенів, інші – що наклав на себе руки. Що відомо про обставини його смерті?
Я більше схиляюся до версії про самогубство, існує передсмертна записка. Соратники не хотіли показувати, що Щербицький закінчив суїцидом
– Я більше схиляюся до версії про самогубство, бо існує передсмертна записка, де він пише дружині, як повестися з грошима, які у нього на ощадній книжці. Людина, яка хворіє на запалення легенів, не пише передсмертну записку. Швидше за все, він застрелився зі свого карабіну.
– А чому це приховали?
– Бо його соратники не хотіли показувати, що Щербицький закінчив суїцидом – щоб існував певний міф про таку обдаровану людину і господарника, який керував республікою.
– А що на Щербицького, який стільки років працював на відповідальних посадах і мав моральне право піти на заслужений відпочинок, могло справити таке гнітюче враження, що він наклав на себе руки?
– У цей період почалася досить нищівна критика з приводу чорнобильської катастрофи, і що він допустив 1 травня відому маніфестацію. Його почали запрошувати, щоб він давав свідчення. І, як кажуть, це його зламало. Така одна з версій.
