​Із Порошенком мені працювати набагато простіше, ніж із Саакашвілі – Марія Гайдар

У ситуації навколо реадмісії екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, конфлікті між ним і Петром Порошенком, програла Україна. Це зазначила Радіо Свобода радник президента України, депутат Одеської облради Марія Гайдар. За її словами, вона не підтримала б реадмісію Саакашвілі з України. Як людині, яка теж отримувала українське громадянство, їй хотілося б відчувати, що це назавжди. Але, можливо, «були якісь домовленості» між Саакашвілі й президентом. Марія Гайдар не знає цього. Водночас вона зауважила, що з Порошенком їй працювати набагато простіше, ніж із Саакашвілі. Гайдар також оцінила передвиборне становище в Росії, ставлення російської еліти до президента Володимира Путіна. А спершу гостя Радіо Свобода розповіла, що їй вдалося зробити в Україні.

​Олександр Лащенко: Давайте почнемо із сфери вашої діяльності. Сільська медицина в Україні – що вдається зробити?

– З того разу, яка ми зустрічалися і говорили про сільську медицину (осінь 2017 року – КР), був вже розроблений і схвалений законопроект про сільську медицину, напрацьована президентська програма на чотири мільярди гривень. Це практична програма. Зараз напрацьовані всі документи. Вони на стадії ухвалення віце-прем’єром Зубком, урядом формально.

У програмі три великі частини. Передусім – це безпосереднє облаштування сучасного робочого місця лікаря або фельдшера, який працює в сільській місцевості. Відповідно до нового табеля оснащення, що вже розроблений МОЗ, також будуть комп’ютери й необхідне програмне забезпечення. І все, що необхідно – від канцелярії до форми для лікарів із розрахунку на кожного лікаря в сільській місцевості, транспорт для роботи на дільниці.

І також цього року розпочнеться розбудова деяких амбулаторій. Але це будуть пілоти. Тобто, це не проект будівництва, це більше проект щодо підтримки роботи, можливостей самого лікаря та медпрацівника.

– Ви працювали в Кіровській області Росії. Ще згадаймо пана Бєлих. Йому термін ув’язнення дали реальний. В Україні бюрократи й у Росії бюрократи. Тут легше з цим? Чи тут якраз – Україна-Росія – відмінностей обмаль?

– Тут легше. Тому що тут люди готові до реформ. Вони їх хочуть. Вони готові, на них чекають. Якщо казати про Росію – там очікування, що щось буде за гроші взагалі, то буде відразу так. А тут по-іншому. Люди зараз вимагають систему справедливості від системи охорони здоров’я. Навіть не просять, щоб це було безкоштовно. Просто систему хоч якогось, можливо, захисту. Але цього немає. А в Росії це по-іншому. Там бюрократія сильніша.

– Сильніша все-таки?

– Набагато сильніша. Але (у Росії – КР) люди не хочуть цих змін, і політики не мають такого бачення, то воно все так і йде. Багато всього робиться, але все одно залишається та ж радянська система.

– В Україні – ні?

– В Україні радянська система повністю зруйнована. Немає жодної системи. Це такий вільний ринок. Навіть не як ринок, а як базар.

– Пані Гайдар, немає такого відчуття, що пересічна людина чекає, як у СРСР, щоб держава безкоштовну якісну медицину дала ту ж?

– Ні. Але є міжнародний досвід, і є вимоги ЄС. У ЄС, за рекомендаціями ВООЗ, все ж первинна медична допомога й екстрена медична допомога повинні бути безкоштовними. У сучасному суспільстві людина не може помирати, коли вже є технологічні можливості її лікувати.

– А коли ширше брати. Все одно медицина повністю не може бути безкоштовною?

– Звісно, що не може. Тому мене дуже непокоїть те, що коли відбувалася реформа в Раді, то так багато обіцянок було зроблено. Я знаю, що так не буде, не буде просто, це довгий шлях. Я думаю, що було би краще, якби знизити очікування, тому що це довгий, складний і важкий процес.

Я можу казати, що тут можна робити. Я бачу, що готові люди. Є багато людей на місцях, з якими можна, якщо ти до них приходиш з ідеями, пропозиціями, звісно, хочеш щось для них зробити. Не просто тиснути і повчати, як їм працювати, чи ображати. Люди дуже відкриті, готові й хочуть. Хочуть мати надію і майбутнє. Багато з них є патріотами, які хочуть залишитися в Україні й хочуть працювати.

– З МОЗ, з відомством пані Супрун, яка взаємодія?

– Добра взаємодія. Вона зараз підключилася до цього проекту. Спочатку у нас був неформальний проектний офіс – ми все розробляли, але потім пані Супрун сама долучилася до цієї роботи, департамент зробили. Але проблеми у Міністерстві, там роботи на всіх вистачить. Тому що якщо брати таку тему, як медична реформа – це не тема просто для міністерства.

Насправді міністерство ніколи не буває гарним реформатором. По-перше, тому що це – державна система. По-друге, це не їхня функція. Вони працюють більше в тій системі, яка є. І третє – відразу, коли людина опиняється в цій системі, система починає на неї тиснути – одне, інше, третє. Так само я бачу, що всі очікують на реформу. Є багато активістів. Але якщо насправді поговорити про реформу, у суспільстві започаткувати розмови про реформу, що вон важлива, то цього немає. Просто мало хто про це говорить.

– З Петром Порошенком ви контактуєте?

​– Ми зустрічаємося з ним.

– Наскільки часто, якщо це можна сказати?

– Достатньо часто… Ну, не дуже часто.

– Відчуваєте його підтримку?

– Я у цій темі відчуваю розуміння, підтримку. Ще багато дуже важливих речей, які можна зробити, про які ми говорили. У цьому сенсі я можу казати, що це перший політик (Порошенко – КР), з яким я працюю, якому насправді було цікаво почути про це й поговорити. Тому що навіть із Микитою Бєлих (екс-губернатор Кіровської області Росії – КР) … той не хотів про це говорити.

– Маєте на увазі систему охорони здоров’я?

– Так.

– Ви працювали й з Міхеїлом Саакашвілі. Він вас спершу до України покликав тоді – на Одещину, а не Петро Порошенко. Ви й досі є депутатом Одеської облради?

– Так.

– А якщо порівнювати роботу з Порошенком і Саакашвілі…

– Я сказала би, що з Порошенком набагато простіше, мені так особисто. Після досвіду в Одесі я стримувала очікування свої й вважала, що, може, мої ідеї можуть бути непотрібними, нічого не вийде. Тому що я вже бачила, як це все на практиці. З Петром Порошенком був дуже гарний досвід. Коли почалося й була можливість обговорити, і він почав цікавитися цією темою – це мені дуже сподобалося. І це був дуже хороший період, коли ми працювали в команді й дуже швидко робили законопроекти, всю концепцію в адміністрації. Мені сподобалося, як це працювало. У Саакашвілі були величезні очікування, ми багато всього робили героїчного...

– Що завадило, на ваш погляд? Просто це – одна область? Чи, можливо, амбіції Саакашвілі? Чи протидія центру?

– Найкращий період був, коли була підтримка президента й був Саакашвілі. Це був найкращий період, який я можу згадати. Коли я приїхала й працювали разом. Президент приїжджав, усе рухалося і багато проектів робилося.

– Як ви вважаєте, де був той рубікон, після якого їхні стосунки різко обірвалися? Фактично вони зараз є політичними ворогами.

– Чесно кажучи, я не знаю. Я просто пам’ятаю, коли я працювала з Саакашвілі, то він з повагою ставився до президента, добре про нього говорив.

– Вам не боляче спостерігати те, що зараз відбувається з Міхеїлом Саакашвілі?

– Нічого доброго в цьому немає.

– Ви давали інтерв’ю нашим колегам з проекту «Настоящее время» місяць тому й казали, що ви не підтримали б депортацію Саакашвілі. Депортація, точніше називається реадмісія, до Польщі відбулася цього тижня з України…

– Я не підтримала б це. По-перше, я сама є людиною, яка отримала українське громадянство. Для мене це було дуже важливим рішенням, що має серйозні наслідки для мене, для мого життя. Я ставлюся до цього серйозно. Уявіть, що в мене теж заберуть громадянство України – це дуже...

– … Саша Боровик – згадаймо, теж з вами працював в Одесі…

– Так. Тому в мене є особиста своя позиція в цьому. Тому я можу бути необ’єктивною. Мені як людині, яка теж отримала громадянство, хотілося б відчувати, коли ти отримав громадянство – це назавжди.

– Саакашвілі настільки різкий у своїй оцінці...

– Але я не знаю, якими були домовленості. Може, там були якісь домовленості між ним і президентом. Я просто не знаю цього.

– Деякі оглядачі припускають, що коли запрошував Петро Порошенко Саакашвілі очолювати Одесу, він, грубо кажучи, його використав. В оточенні президента України це спростовують. Навпаки, опоненти Саакашвілі кажуть, що він просто тримав це трампліном, щоб піднятися на всеукраїнський рівень або, можливо, повернутися до Грузії. Й Одеса для цього була таким тимчасовим пунктом призначення…

– Я вважаю, що все ж таки Міхеїл просто не мав досвіду роботи в Україні. І коли він приїхав, то у нього теж було якесь бачення, що не мало під собою певного практичного досвіду. Зараз він про це навіть в інтерв’ю говорить, що він це зрозумів. Я вважаю, що якісь речі були ним зроблені без розуміння, тому що не було розуміння української ситуації, української політики.

Тут не тільки конфлікт особистий. Як одеський депутат я бачила, що відбувалося вже з депутатами облради. Вони не обов’язково пов’язані з адміністрацією президента. Там місцеві, всі одесити. Я бачила, що дуже швидко, коли вже з президентом отак пішло, утворилася організована опозиція, що мала більшість в облраді. Йому було дуже складно щось зробити. Це був усе ж такий процес спротиву від Одеси місцевої еліти.

– А центр допомагав, Київ, тоді ще Саакашвілі-«губернатору», якщо його так називати?

– Звісно, спочатку допомагав. Я це дуже добре відчувала. Все рухалося.

– А на якому етапі ви відчули, що гальмується ця справа?

– Почалося більше, коли про митницю, коли...

– Яку очолювала Марушевська?

– Так. Справи про прокуратуру. Я ж займалася соціальним захистом, охороною здоров’я. Я вважаю, що тоді… Чесно кажучи, я не знаю. Але був такий момент, у мене склалося таке враження, що Міхеїл хоче вже піти з Одеси. Я думаю, що приблизно у той же ж період.

– Пані Гайдар, навіть якщо не давати оцінок, можна так казати, що Україна програла у протистоянні Порошенко-Саакашвілі?

– Я вважаю, що програла у цій ситуації. Якщо взяти загалом всю ситуацію з Саакашвілі, то були добрі періоди, коли Україна вигравала від того, що Міхеїл був тут. І багато речей він тут говорив і робив. Я вважаю, що нічого гарного в цих подіях ні для кого немає.

– Ви спілкуєтеся з Саакашвілі досі?

– Не те, що спілкуємося, але так, підтримуємо якось. Я з ним не працювала. В його партію я не пішла, але спілкуємося.

– Обговорюєте все те, що з ним відбувається?

– Зараз не обговорюємо.

– Так склалося, що цього тижня в центрі уваги не лише колишній керівник області Одеської, а й мер Одеси – Геннадій Труханов, той самий, якого звинувачували в протидії тоді керівникові області Саакашвілі. Як можна оцінити це з політичної точки зору?

– В Одесі є багато людей, які все ж таки хочуть європейського мера. У Труханова в місті є й підтримка, й своя команда, лояльна йому...

– …він є законно обраний.

– Так. Політично він достатньо сильний. Люди до нього нормально ставляться, тому що грошей більше у міста. Але все ж таки є таке відчуття в одеситів, така образа, що це не відповідає... Є люди, для яких важливо, що він, може, щось вкрав чи якісь схеми їх цікавлять. А більше відчуття, що Одесу образили, що це не мер в цей час для нас, для Одеси.

– Ви в Одесі буваєте зараз?

– Буваю. Спілкуюся багато. Я вже говорила, думаю, що для Міхеїла був би дуже гарний вихід, коли він уже був губернатором Одещини, то пішов би обиратися мером Одеси. Це був не Саша Боровик. І він міг би пройти. Тоді він був би.

– Коли позбавили Саакашвілі українського громадянства, він повернувся в Україну минулої осені. Як ви вважаєте, він правильно зробив таким чином?

– Наскільки я його знаю, у нього є якась послідовність. Якщо його не пустити чи щось зробити, він буде тиснути й намагатися увійти через вікно, через дах. Це його характер. Я це бачу. З якої точки зору це оцінювати – для нього, для політики...?

– Для закону України. Знову ж таки ви не є суддею, але все-таки прорив кордону…

– Я намагаюся дотримуватися законодавства – я не проривала кордон. Але я розумію, що якщо у людини є відчуття своєї правоти, якщо він відчуває, що він – громадянин і має на це право, то... Це питання. Це так засуджувати – я розумію… Але я не бачу у цьому процесі нічого позитивного. Ви маєте рацію, для України в тому, що відбувалося, відбувається, нічого гарного немає.

– Чи можете ви досягнути успіху, поки така монопольна система на все в Україні (тут, до речі, відмінностей з Росією обмаль), поки ті ж самі великі підприємці (олігархи) диктують умови? Які зацікавлені у збереженні цієї системи?

– Зацікавлені.

– Риба гниє з голови, даруйте.

– Але коли корупція сконцентрована згори, то як можна боротися з корупцією? З корупцією можна боротися через інформацію, через долучення громадського суспільства, через якісь інститути, через той же ж розподіл грошей, який може бути прозоро, відкрито...

– В Україні ви бачите цю боротьбу?

– Світовий досвід показує, що боротьба з корупцією насправді є не тоді, коли люди не можуть вкрасти грошей, а тоді, коли вони не можуть у цьому суспільстві ці гроші витратити, щоб своїй репутації не зашкодити, навіть якщо вони це теоретично можуть зробити. Я вважаю, що корупція, з точки зору того, що у нас є демократія, – це величезна проблема.

– Поступ бачите в Україні – хоча б мінімальний?

– Я бачу прогрес. У децентралізації, наприклад, яку дуже критикують. Пішли гроші на місцевий рівень. Місцевий рівень – більша відповідальність, люди ближчі до цієї влади. Влада тут живе, діти ходять до школи. Все видно. Якщо ти купив автомобіль одразу після того, як прийшла якась закупівля, то всі це побачать. У сільській місцевості не приховаєш.

– У Росії трошки більше двох місяців до заходу, який називають «виборами президента». Справа не в тому, чи переможе Путін, чи ні... Ваша думка – все, що відбувається в Росії – тут нічого нового не тільки в плані прогнозів? Чи все ж таки можливі якісь зміни, вплив на нинішню російську еліту, щоб вона свої агресивні дії назовні припинила, принаймні апетити свої зменшила?

– Кажуть, що Росія така країна, в якій нічого не змінюється, але постійно все змінюється радикально, як ми бачили і в 1917-у, і в 1991-у. Я вважаю, що головна проблема в тому, що там немає більше вже жодних ідей, крім якоїсь міжнародної політики й війни.

– «Вставання з колін».

– Це «вставання з колін»... Я не побачила жодного кандидата. Хоча б ідею, щоб вони говорили про бачення майбутнього. Я бачу, що одні й ті ж розмови, що були актуальними ще у 1990-і, коли йшлося про економічні реформи. Мій батько був людиною, який створив ці обговорення, у них брав участь...

– Через 20 років у Росії досі кажуть, що Росію у такий стан «занурили Гайдар і Чубайс».

– Звісно, який був дев'ять місяців (в.о. прем’єра Росії – КР). І 20 років уже на чолі держави Путін. А це все Гайдар ось так занурив. Мені прикро, що там немає ідей. Мені навіть соромно дивитися не просто на те, що там війна й воєнна риторика, я просто кажу, що взагалі немає ідей. Як можна бути такою країною, пишатися, мати 140 мільйонів людей і навіть не зробити якусь презентацію, якісь програми, якісь ідеї, як це все будувати? Навіть цього немає.

– А, може, й не треба нинішньому російському істеблішменту жодних нових ідей, а достатньо того, що є.

– Я бачу, що Путіну цікава тільки міжнародна політика і війна. Тому, коли буде Путін, так чи інакше це буде війна – туди пішли, прийшли, вийшли. Це триватиме.

– І еліта так вважає?

– Це їм надзвичайно не подобається, що вони так всі від нього залежать і нічого не можуть зробити. Звісно, для них це знецінює все, що вони робили, все, що вони терпіли. Бюрократи в російській системі проходять через...

– …палацовий переворот можна виключати в Росії чи ні?

– Може бути, звісно! Подивіться навіть на вибори. У Путіна немає підтримки активістів, навіть немає його команди. Є команда силовиків, оці олігархи, які є. А так взагалі, якщо подивитися... Я знаю бюрократію, я знаю групи, які там є. Ну, кому він (потрібен – КР)? Тільки найближчим друзям. Усім іншим – він є ризик.

Навіть якщо ти вкрадеш і заробиш, то ти потім це не витратиш через Путіна, тому що санкції і решта, не поїдеш. Навіть цим корупціонерам-бюрократам Путін теж знецінює все те, що вони робили, навіть ходили, принижувалися, крали. А це зараз і не витратити.

– І у них є оце протистояння, як ви вважаєте...?

– Немає жодного протистояння там.

– Приховане, звісно.

– Вони чекають. У Росії всі чекають, коли буде щось відбуватися, а потім можуть всі ось так…

​– Як картковий будинок може посипатися?

– Так.