Чи може Туреччина сприяти деокупації Криму? Чим відрізняються претензії Туреччини до частини Кіпру та Росії ‒ до частини України? Що не так з кримською автономією в складі України?
Про це в «Денному шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з виконавчим директором Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом.
‒ Яка роль Туреччини в питанні Криму?
‒ Потрібно дивитися не тільки на ставлення Туреччини до кримських татар, а й на ставлення кримських татар до Туреччини. Наші дослідження свідчать про те, що кримські татари дивляться на Туреччину, з одного боку, як на найважливіший ресурс у просуванні своїх інтересів, а з іншого ‒ як на частину історичної пам'яті.
Кримські татари дивляться на Туреччину, з одного боку, як на найважливіший ресурс у просуванні своїх інтересів, а з іншого ‒ як на частину історичної пам'яті
Офіційну позицію Анкари стосовно кримських татар варто розділити на два етапи: до анексії та після. До анексії для кримськотатарських національних органів, особливо Меджлісу, Муфтіяту, значною й дуже важливою була інституційна підтримка Туреччини. Звичайно, була й фінансова підтримка. Після анексії ситуація дещо змінилася. У 2014 році Туреччина досить прохолодно поставилася до українського питання, Ердоган сприйняв революцію через призму своїх проблем.
‒ Без захвату?
‒ М'яко кажучи. Турецьке посольство, яке завжди традиційно виступало з промовою про інтереси кримських татар на підсумковій річній зустрічі, у 2014 році вирішило промовчати. Ситуація почала змінюватися в 2015-му. Це пов'язано з турецькою місією щодо Криму, коли російська окупаційна влада дозволила їй приїхати. Місія підготувала розгромний для Росії звіт, де чітко сказано про обмеження прав кримських татар. Посилилася увага офіційної Анкари до кримськотатарського питання, покращилися відносини між Україною й Туреччиною.
‒ Наскільки турецькому президентові легко говорити про територіальну цілісність України, коли одночасно Туреччина перебуває в кіпрських переговорах (територіальний конфлікт між греко-кіпріотами й турко-кіпріотами відносно острова Кіпр ‒ КР) вже протягом 44 років? По суті, Туреччина говорить про турецьку частину Кіпру приблизно те саме, що Росія говорить про Крим.
У Туреччині живе значна частина вихідців із Криму, які є виборцями й формують порядок денний. Тому є сенс зважати на їхні інтереси
‒ Туреччина ігнорує цю суперечність. Вона виходить з того, що кримські татари ‒ це споріднений народ. У Туреччині живе значна частина вихідців із Криму, які є виборцями й формують порядок денний. Тому є сенс зважати на їхні інтереси.
‒ Чи може історія з вирішенням кіпрського питання послужити позитивним чи негативним прикладом для кримського?
‒ Мабуть, ні. Вирішення кіпрського питання крутиться навколо Євросоюзу, там є свої «пряники». Тут також відіграє роль небажання Греції бачити своїх співвітчизників-турків частиною європейського простору. Це вже якесь відторгнення. Кримська проблема пов'язана з більш очевидним питанням інтервенції, анексії. Вона має вирішуватися в рамках міжнародного права.
‒ Чи була в Криму сегрегація до анексії?
Активність кримських татар призводила до підвищення активності громадянського суспільства в Криму в цілому
‒ Так, але її створювали не самі кримські татари, а влада Криму. Була політика, що обмежувала можливість кримських татар жити на деяких територіях, кримські татари мали менше прав на роботу, прописку тощо. Все це призвело до формування поселень. Але потрібно зазначити, що за 23 роки незалежності України в Криму відбулися серйозні позитивні зміни. Активність кримських татар призводила до підвищення активності громадянського суспільства в Криму в цілому.
‒ Чи може в майбутньому існувати кримська автономія в такому вигляді, в якому вона існувала упродовж 1991-2014 років?
‒ Очевидно, ні. У тому вигляді автономія показала свою неефективність для України. Питання в тому, як ми бачимо в майбутньому систему взаємин між більшістю населення та корінним народом. Дискусія про створення кримськотатарської національної автономії в складі України саме про це: як зберегти кримськотатарську культуру й при цьому не обмежити права решти населення півострова.
‒ Скільки часу ви можете відвести вирішенню кримського питання? Десятиліття?
‒ Ні. До анексії більшість конфліктів у Криму були ресурсного характеру, тобто їх можна дуже швидко вирішити. Носіїв ідеї «русского міра» там було небагато. Більшість ‒ просто радянські люди, для яких важливе вирішення тільки їхніх нагальних проблем. Я не думаю, що ситуація в корені змінилася. Те, що люди зараз із раціональних міркувань прийняли російську окупацію, не означає, що вони зхищатимуть цінності «русского міра», коли Крим повернеться під контроль України. Вони точно так само приймуть цінності української демократії.
(Текстову версію матеріалу підготувала Катерина Коваленко)
