«Не буде Чорного моря, не буде Криму, не буде Ай-Петрі, для чого мені тоді жити?», ‒ ці слова належать людині, чиє життя трагічно обірвалося 1 лютого 1971 року, хоча пам'ять про неї жива й зараз... Цей текст про Амет-Хана Султана вперше був опублікований у 2015 році, але він актуальний і сьогодні.
Ще за життя йому був споруджений бюст на батьківщині, про нього писали захоплені статті та книги, він був нагороджений найвищими нагородами Батьківщини. Амет-Хан Султан ‒ військовий льотчик, гвардії майор. Заслужений льотчик-випробувач СРСР. Двічі Герой Радянського Союзу. Нагороджений трьома Орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани» та шістьма медалями. Лауреат Державної та Сталінської премії.
Амет-Хан Султан народився в найкрасивішому куточку Криму ‒ Алупці ‒ у жовтні 1920 року. Батько ‒ лакець за походженням, родом з аулу Цовкра в Дагестані ‒ рано влаштувався в Криму, тут познайомився й одружився із кримською татаркою Насібе. Після закінчення семи класів Султан вступив до залізничного училища в Сімферополі. Потім працював слюсарем в залізничному депо й одночасно навчався в аероклубі, який успішно закінчив у 1938 році.
Батько ‒ лакець за походженням (Дагестан), облаштувався в Криму, одружився із кримською татаркою Насібе
Після завершення навчання в 1-й Качинській Червонопрапорній військовій авіаційній школі в званні молодшого лейтенанта був направлений у 4-й винищувальний авіаційний полк Одеського військового округу, дислокованого під Кишиневом. Тут 22 червня 1941 року молодший льотчик 4-го винищувального авіаполку Амет-Хан Султан зустрів війну ‒ виконавши кілька бойових вильотів на винищувачі І-153. Потім ‒ небо Ростова-на-Дону, а з березня 1942 року 4-й винищувальний авіаційний полк перебуває у складі ППО Ярославля. У небі Ярославля він здобуває свою першу повітряну перемогу.
31 травня 1942 року, витративши в атаках весь боєзапас, Амет-Хан протаранив ворожий бомбардувальник «Юнкерс-88». При ударі його «Харрікейн» застряг в «Юнкерсі», який загорівся, але за допомогою парашута йому вдається вибратися з кабіни свого літака. За цей подвиг Султан був нагороджений іменним годинником.
Літо 1942 року... У війні намітився перелом на користь радянських військ. У складі 9-го винищувального авіаційного полку, куди увійшли найкращі льотчики ‒ на Як-7Б Султан бере участь у Сталінградській битві. Тут він знову збитий і... знову врятувався за допомогою парашута. У жовтні 1942 року Амет-Хан стає командиром 3-ї авіаескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку, в складі якого він воював до кінця війни.
Війна тривала ‒ а з нею ширилася й слава Султана. У фронтовій пресі про нього пишуть захоплені статті, до екватора війни він ‒ легендарний льотчик, визнаний ас.
24 серпня 1943 року командиру ескадрильї 9-го Одеського Червонопрапорного гвардійського винищувального авіаційного полку, капітану Амет-Хану Султану було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».
Всього за час війни він здійснив 603 бойових вильоти, провів 150 повітряних боїв. Офіційна статистика свідчить, що за роки війни Амет-Хан Султан збив півсотні фашистських літаків.
Насправді їх було набагато більше. Він їх просто... дарував друзям, мотивуючи тим, що ось у нього, мовляв, уже є «зірка», а в інших немає.
За роки війни Амет-Хан Султан збив півсотні фашистських літаків
Другою Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу гвардії майор Амет-Хан Султан був нагороджений 26 липня 1945 року.
Після закінчення війни льотчики-аси, за розпорядженням Верховного Головнокомандувача, були спрямовані на навчання в академії. З серпня 1945 року Амет-Хан Султан став слухачем Військово-повітряної академії в Моніно, проте навчання давалося йому важко ‒ давався в знаки брак освіти. І на початку 1946 року льотчик подає рапорт, в якому просить відрахувати його з академії. Його рапорт був задоволений, і в квітні того ж року підполковник Амет-Хан Султан був звільнений у запас. Однак жити без неба він не зміг...
Повернутися до улюбленої професії льотчика було непросто. Виною тому була національність ‒ кримський татарин. Лише завдяки активній допомозі бойових друзів у лютому 1947 року Амет-Хан Султан стає льотчиком-випробувачем льотно-дослідницького інституту.
Льотчик від Бога, за дуже короткий час він потрапив поміж найкращих радянських випробувачів, успішно виконуючи найскладніші випробування.
У 1951-1953 роках Султан спільно з Сергієм Анохіним, Федором Бурцевим і Василем Павловим провів повні випробування пілотованого аналога літака-снаряда КС. Вже у вільному падінні автоматика вмикала двигун, і літак-снаряд летів на ціль. Під час випробувань Амет-Хан виконав перший політ літака з землі, перший старт з літака-носія й велику кількість польотів з від'єднанням від літака-носія. Після одного від'єднання двигун літака-снаряда відразу не запустився й лише завдяки витримці Амет-Хана, який не кинув машину, а продовжував спроби запуску двигуна (які увінчалися успіхом лише біля самої землі), дослідна машина була врятована.
За ці випробування Амет-Хан Султан був представлений до третьої Зірки Героя Радянського Союзу.
Лаврентій Берія був у кабінеті Сталіна, коли генералісимус переглядав списки представлених до нагород. Побачивши, що Амет-Хану належить третя зірка Героя Радянського Союзу, Сталін розсердився й прошипів: «Як це татарина допустили до надсекретних випробувань?». Берія пояснив, що льотчик не просто відчував ракету, але дивом, ризикуючи життям, врятував її. Третю Зірку Героя Амет-Хану, звичайно ж, не дали ‒ це було б вже занадто. Це означало визнати, що сам факт депортації кримських татар, звинувачених у зраді батьківщини, був його, Сталіна, особистою помилкою ‒ а вождь був непогрішний і не міг помилятися. Амет-Хан отримав Сталінську премію та орден.
Під час роботи над космічною програмою саме Амет-Хану Султану довелося випробовувати спусковий апарат, призначений для повернення космонавтів на землю. У 1958-1960 роках загін перших космонавтів під керівництвом Султана вперше випробував невагомість. Космонавти, включаючи Юрія Гагаріна, буквально обожнювали Амет-Хана й жартівливо, але шанобливо називали його «Пахан».
Будучи лакцем по батькові й кримським татарином по матері, Амет-Хан у анкетах писав, що він ‒ кримський татарин
23 вересня 1961 року Амет-Хану Султану було присвоєне високе звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». За час льотної роботи він освоїв близько ста типів літальних апаратів, його наліт склав 4237 годин.
Будучи лакцем по батькові й кримським татарином по матері, Амет-Хан у всіх анкетах писав і завжди підкреслював, що він ‒ кримський татарин. Багато разів у своєму житті в найвищих кабінетах він чув ‒ «Відмовся від своєї національності ‒ і...» ‒ далі слідував той набір благ і преференцій, які були б у нього, якби він не був кримським татарином. Там же, в цих кабінетах, на його прохання ‒ повернути кримських татар на батьківщину йому говорили: «Мовчати, це не твоя справа».
Амет-Хану неодноразово нагадували: якщо він стане дагестанцем, всі його проблеми зникнуть
«Простіше злітати на Місяць, ніж спілкуватися з ними» ‒ говорив Султан, маючи на увазі цекістів та чекістів, яким він розповідав про трагічну долю свого народу.
За словами заслуженого льотчика-випробувача Олександра Щербакова, Амет-Хану не дозволили поїхати до Франції на ювілей полку «Нормандія-Німан». Формальним приводом для відмови стали випробування секретного винищувача Су-9, які Султан тоді проводив. Але всі знали справжню причину того, що сталося. Амет-Хану неодноразово нагадували: якщо він стане дагестанцем, всі його проблеми зникнуть. Треба віддати йому належне ‒ Султан ніколи не зраджував свій народ, під першими зверненнями до влади стоїть і його підпис, а співвітчизники ‒ кримські татари ‒ завжди були дорогими гостями в його будинку в Жуковському.
Він вивів у зошиті: «За Чорне море, за Ай-Петрі»
У документальній книзі «Дайте курс» є нарис про Амет-Хана Султана. І в ній ‒ історія з його дитинства: «Дуже давно маленький Амет-Хан мав написати шкільний твір на тему: «За що я люблю свою Батьківщину». Не мудруючи лукаво, він вивів на аркуші у зошиті: «За Чорне море, за Ай-Петрі». Більше він нічого не вигадав тоді. Йому поставили двійку. І він ніяк не міг зрозуміти чому. Адже написала людина правду, чисту правду. Дорослий Амет-Хан, двічі Герой країни, лауреат, заслужений льотчик-випробувач, багаторазовий кавалер вищих орденів Батьківщини, коментуючи цю достопам'ятну подію, зауважує побіжно: «Ти розумієш, що вийшло: я тоді ще загальних слів не знав. ‒ А зараз? ‒ Тепер, звичайно, знаю, але все одно не люблю. Чорне море ‒ це моя батьківщина. І Крим ‒ це моя батьківщина. І Ай-Петрі ‒ це моя батьківщина. Не буде Чорного моря, не буде Криму, не буде Ай-Петрі, ну для чого мені тоді жити?».
1 лютого 1971 року Амет-Хан вилетів на «літаючій лабораторії», щоб випробувати новий авіаційний двигун, який містився всередині салону й випускався назовні за допомогою спеціального пристрою. Коли літак увійшов у зону випробувань і бортінженер почав опускати двигун, радист повідомив на землю про початок виконання польотного завдання. Це було останнє повідомлення, яке отримали на КП від лабораторії. Літак впав у болото. До останньої миті екіпаж намагався врятувати машину ‒ але безуспішно. Що сталося в той трагічний день, досі не зрозуміло. Багато хто, зокрема й професіонали, досі не вірять в те, що Султан загинув випадково...
Його іменем названий аеропорт на батьківщині батька ‒ в Дагестані
Прославлений льотчик Амет-Хан Султан похований у Москві на Новодівичому кладовищі... Його могила в Москві ‒ місце паломництва кримських татар з усіх регіонів проживання. Його ім'ям названі вулиці в Алупці, Волгограді, Жуковському, проспект у Махачкалі, площа та аероклуб у Сімферополі, гірський пік у Дагестані; ліцей-школа №8 міста Каспійська Республіки Дагестан.
Іменем Амет-Хана Султана названий аеропорт на батьківщині його батька ‒ в Дагестані. Незважаючи на всі зусилля кримськотатарської громадськості, так і не був названий його ім'ям аеропорт на його улюбленій батьківщині ‒ в Криму... І, звичайно, не випадково, що історія славного сина кримськотатарського народу покладена в основу першого в історії кримськотатарського народу повнометражного художнього фільму «Хайтарма».
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
