Доступність посилання

ТОП новини

Вишиванка під лаптем


Виставка в Сімферополі до 105-річчя від дня народження кримської вишивальниці Віри Роїк, 26 березня 2016 року. Архівне фото
Виставка в Сімферополі до 105-річчя від дня народження кримської вишивальниці Віри Роїк, 26 березня 2016 року. Архівне фото

14 грудня 2017 року в Сімферополі відзначалося 5-річчя Музею української вишивки імені Героя України Віри Роїк – відомої багатьом кримчанам майстрині, що залишила світ восени 2010 року. Цей святковий захід працівники Кримського етнографічного музею провели зі своїми «великими друзями» з «регіональної громадської організації» «Украинская община Крыма», витвореної партією «Единая Россия».

Восени минулого року в «общині» ініціювали проведення «круглого столу з питань співпраці українських громадських об’єднань Криму зі співвітчизниками за кордоном», на який пообіцяли привезти представників цілої низки держав – «у тому числі з України і Донецької та Луганської народних республік». В результаті до Криму з кількох європейських країн вдалося стягнути півтора десятки представників «русского міра» з українськими прізвищами, в екскурсійному маршруті яких був і музей ім. Віри Роїк.

Нині ж в «общині» пообіцяли докласти всіх зусиль, щоб зберегти і примножити пам’ять і культурну спадщину майстрині, оскільки вона «своїми роботами показувала всю красу не лише української культури, а і всіх слов’янських народів», а її роботи «мають об’єднавчий характер і нагадують нам, що всі слов’яни – це брати». Не менш промовисто, між іншим, про це «братерство» нагадує сам відібраний Крим та російська зброя на окупованих теренах Донбасу – хоча це тема вже іншої розповіді.

«Своїми роботами показувала всю красу не лише української культури, а і всіх слов’янських народів»
«Украинская община Крыма»

Крім підконтрольних окупантам ЗМІ, до висвітлення річниці долучився електронний ресурс svitlytsia.crimea.ua – стара версія сайту газети «Кримська світлиця», яку залишили у своєму розпорядженні колишні співробітники видання, що відмовилися від переїзду до Києва (про діяльність цього ресурсу, як і про саму «Украинскую общину Крыма», вже доводилося згадувати, тож не хочеться повторюватися зайвого разу). Серед гостей заходу були згадані й «представники кримських властей» – саме так, без прийнятих в українських ЗМІ лапок, у які беруться означення окупаційних маріонеток; при цьому в «кримській «Кримській світлиці» (даруйте за тавтологію) нагадали, що «інших властей тут нема».

Вишивка української майстрині Віри Роїк
Вишивка української майстрині Віри Роїк

Після «чемних подяк» кримським «керманичам» за підтримку музею, пролунало нагадування, що «досі не виконано багато з обіцяного раніше владою» (варто зазначити – ще законною, українською): наприклад, «не впорядковано площу імені Віри Роїк у кримській столиці», що з’явилася на карті Сімферополя у 2010 році, а також «не встановлено погруддя майстрині, не перейменовано одну з сімферопольських вулиць, з незрозумілих причин на тривалий час прибрано кудись у запасники постійно діючу виставку вишивок В. Роїк та її учениць у Музеї історії Сімферополя». Додатково зазначено, що «чиновники обіцяли сприяння».

За тижні до окупації Криму в Сімферополі відмовилися задовольнити клопотання щодо встановлення пам’ятника Вірі Роїк

Пригадується, за лічені тижні до російської окупації Криму в Сімферополі відмовилися задовольнити клопотання щодо встановлення пам’ятника Вірі Роїк біля Будинку культури профспілок, де зазвичай розташовується книжковий базар. «Навіть за всієї поваги до Віри Роїк, слушно кажучи, в нас ледь не кожний другий на селі – майстер народної творчості, й увічнювати кожного забракне вулиць і площ Сімферополя. Ми ж не Голівуд, де все це провертається, тим не менше, з меншим пафосом», – ядуче відреагували в реакційному часописі «Крымский ТелеграфЪ» на нездійснення ініціативи.

Нині ж кримські «функціонери» мають нагоду від щедрот своїх наділити місцевих «вірних малоросів» усім, чого ті лиш забажають: хоч 10 музеїв народного мистецтва і 100 пам’ятників видатним постатям (ясна річ, у контексті «единой истории общего отечества») – аби тільки цільова аудиторія час від часу засуджувала «політику київського режиму» та «злочини бандерівців усіх часів».

Не лише згадана «чемність» до кримських «властей» викликала обурення з боку вимушених переселенців з окупованого півострова. Зокрема, один з них, колишній учасник оборони України від російської навали, звернув увагу на фотографії книги відгуків музею ім. Віри Роїк, розміщені на сторінці «справжньої «Кримської світлиці» у соцмережі: серед побажань гостей з РФ «не утерять корней и развиваться вместе с другими народами России» та подяк від київських відвідувачів, він помітив відгук з підписом «г. Луганск, ЛНР».

«Чи не ті це фашисти, які вбивають українців? Усе має межу! Я розумію, що вам треба виживати, але що ж ви робите?» – розгублено запитав ветеран.

У відповідь він, як і інші здивовані користувачі, отримав пораду… «напружити фантазію і уявити, що «ЛНР» – це ініціали, наприклад, Ларисы Николаевны Романенко з Луганська».

Пропозицію ж прибрати світлину з назвою терористичної організації, що винищує українців на Донбасі, «живі свідки того, що діється в Криму» рішуче відкинули.

Дивно бачити вишивку Віри Сергіївни всуміш із лаптями та символікою комуністичного і російського окупаційних режимів

Значно яскравішого вигляду набула інша подія, вже периферійного масштабу: відкриття 15 грудня 2017 року відділу, присвяченого Вірі Роїк, у музеї колгоспу «Росія» в селі Восход Красногвардійського району. Виставка робіт майстрині в цьому музеї, заснованому ще на початку 1960-х рр. вихідцем з Росії, колишнім шахтарем і вчителем історії Миколою Готовчиковим, відбулася навесні 2017 року за сприяння окупаційного «міністерства культури республіки Крим» (воно ж допомагало й відзначити 5-річчя сімферопольського музею ім. Віри Роїк), Спілки митців РФ та Красногвардійського управління культури, підконтрольного окупантам. По правді кажучи, вкрай дивно бачити вишивку Віри Сергіївни всуміш із лаптями та символікою комуністичного і російського окупаційних режимів, на тлі якої так завзято знімаються сьогодні «підтримувачі українського неба над Кримом».

Сумбурно виглядає і постать одного з «опікунів» надбання майстрині, котрий хоч і вбирається часом у придбану ще замолоду вишиванку, але до дня народження червоного ката Сталіна радить почитати твори цієї «великої людини», фотографується зі скульптурами Леніна та його гаслами українською мовою, за пропаганду забороненої в Україні «червоної» ідеології отримує подяки і нагороди від Комуністичної партії РФ, а за переспіви псалмів і біблійних сюжетів – від патріарха РПЦ Кирила. Дивно було б, мабуть, спостерігати подібну еклектику і вже відвиклим від неї мешканцям пореволюційної, вільної, але воюючої України.

Анастасія Грідчіна заявила, що її організація на «виборах Путіна», які відбудуться у 4-ту річницю російської анексії Криму, підтримає безальтернативну кандидатуру

Після Нового року очільниця «Украинской общины Крыма» Анастасія Грідчіна заявила, що її організація на «виборах Путіна», які відбудуться у 4-ту річницю російської анексії Криму, підтримає фактично безальтернативну кандидатуру. «РФ робить дуже багато для блага українців, які мешкають у Криму. Ми почуваємося справді вдома, знаємо, що наші права у жодному разі не утискаються, нас чують. Українська культура отримала новий поштовх свого розвитку і спрямована на об’єднання всіх братніх слов’янських народів. Саме тому «Украинская община Крыма» ані на хвилину не сумнівалася у підтримці нашого президента на подальших виборах», – розповіла вона.

За словами Грідчіної, українці Криму нібито вдячні Путіну за «мир і стабільність, збережені на півострові завдяки його волі та бажанню врятувати кримський народ від фашистської загрози, що насувалася з боку України».

На превеликий жаль, цій персоні та її поплічникам в окупованому Криму є на кого спертися. Зокрема, плече підставляють «вічні комсомольці» у вишиванках, котрі лише через свої ображені чи нереалізовані амбіції «містечкових месій» стають на бік загарбника в його боротьбі проти України. Люди з пригнобленою національною гідністю, виховані в дусі «дружби народів» по-радянськи, цілком вільно інтегруються у реальність анексованого півострова і стають глиною в руках окупаційного режиму, для якого парадигма українства обмежується суто «галушками и х*хлушками».

Плече підставляють «вічні комсомольці» у вишиванках

Не змінюючи своїх практик з часів становлення більшовизму, «країна з непередбачуваним минулим» вимінює в окремих «проукраїнських» кримчан лояльність до себе і свого лідера на умовні «варенички у сметані» – пенсії, вищі, ніж українські, впровадження етнофольклорних ініціатив тощо; подібним чином середньовічні конкістадори вимінювали в підкорених народів їхні землі на брязкальця.

Ті ж особистості, чиї прагнення виходять за рамки вказаної «шароварщини», опиняються в лабетах окупаційних силових структур. Втім, до цього байдужі сучасні «помірковані українці» поневоленого Криму, котрі бачать себе «тим ланцюгом, який допомагатиме наново встановлювати справді дружні стосунки між українським і російським народами, бо ми, як сусіди, приречені жити в мирі та злагоді», і не помічають, як той ланцюг, яким прип’ято їх самих, дедалі коротшає – від чого гавкіт у бік «колишньої батьківщини» невдовзі ризикує перетворитися на хрипіння в агонії.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG