Як впродовж останніх десятиліть, століть змінювалися традиції святкування Нового року та Різдва – про це Радіо Свобода говорило з істориком, дослідником історії Києва Станіславом Цаликом.
– Як у другій половині ХІХ століття святкували Новий рік та Різдво в Києві?
– Цікаво, що уже в той момент було два нових роки: «старий Новий рік» і «новий Новий рік».
– Але тоді ще наче не перейшли на григоріанський календар!
– Це поширене уявлення про те, що «старий Новий рік» з’явився 1918 року, коли перейшли з юліанського на григоріанський календар. Насправді цей перехід з одного календаря на інший відбувався не одномоментно, а поступово.
Був попередній, «старий Новий рік», який святкували 1 вересня. Київ – місто традицій та консервативних принципів. Тут святкували це 1 вересня аж до кінця XIX століття
Якщо взяти середину XIX століття в Києві, то люди знали, що є так званий офіційний Новий рік – 1 січня, який запровадив ще Петро І. Адже Київ тоді був у складі Російської імперії.
Але при тому був попередній, «старий Новий рік», який святкували 1 вересня.
Київ – місто традицій та консервативних принципів. Тут святкували це 1 вересня аж до кінця XIX століття.
– Яким був першовересневий новий рік?
Новий рік чоловіки й жінки святкували окремо. У кожного була своя церемонія. Жінки ближче до вечора ставили новорічне дерево – але не ялинку, а чортополох
– По-перше, новий рік чоловіки й жінки святкували окремо. У кожного була своя церемонія. Жінки робили так. Переважно ініціаторками були торговки з Житнього базару. Десь ближче до вечора вони ставили новорічне дерево – але не ялинку, а чортополох. Це була популярна новорічна на той час рослина. Його прикрашали горіхами, цукерками й ставили свічки. І це був перший день, коли запалювали свічки, бо тоді вже починало раніше темнішати.
– Святкували з 31 серпня на 1 вересня?
– Ні, святкували 1 вересня під кінець робочого дня. З’являлася якась їжа, горілка чи самогонка. Пили-їли, жалілися на жіночу долю. Такою була церемонія саме у жінок.
– А як відбувалося святкування в чоловіків?
– У них було святкування по цехах. Тоді кожен ремісник мав бути членом певної гільдії, певного цеху. Інакше він не міг працювати. Кожен цех мав на Подолі своє приміщення, деякі досі збереглися. Вони збиралися там, накривали урочистий стіл, ставили чортополох і так само його прикрашали. Але була маленька деталь.
На чоловічому святкуванні в цехах була церемонія підмайстрів – хлопчиків 13–14 років приймали до майстрів. А приймали за дуже простим критерієм. Наливали склянку горілки – якщо одним махом випивав, то міг йти працювати. А якщо ні, то мав ще навчатись.
– Надто юний вік, щоб пити горілку склянками.
– Якщо ні, то буде в 15 років або чекатиме до 16 років. Але раз на рік.
– Така алкогольна ініціація проходила нормально чи багатьом ставало погано?
– Бувало по-різному, але вони знали про звичай, готувалися до нього. Було дуже престижно стати майстром. Тому що з’являлося право працювати вже на себе.
– Чому саме 1 вересня святкували Новий рік? Як це пояснювалося?
– Жіноче святкування збігалося зі святом свічки. До цього не запалювали свічки.
– А чому? Ціле літо ніхто не запалював свічки?
– А навіщо? Дуже коротка ніч, дуже пізно темніє. І на той час свічки – це було дорого. А чоловічий Новий рік обумовлений вступом до професії. Жіноча справа – як тоді розуміли – дбати про хату, чоловіча – набути фах, стати самостійним.
– І це був саме «старий Новий рік»?
– Так. А «новий Новий рік» був 1 січня.
– І люди святкували двічі?
Звичай зберігався на Подолі аж до кінця XIX століття. Одна київська газета ще 1887 року писала про таке святкування
– Саме так. Цей звичай зберігався на Подолі аж до кінця XIX століття. Одна київська газета ще 1887 року писала про таке святкування.
Але десь на межі ХІХ–ХХ століть цей звичай вже згас, і був би один новий рік, якби не певні події. 1918 року відбувся перехід з юліанського календаря на григоріанський. Тоді знову виникла ця подвійна ситуація.
– А чим відрізнялося святкування першовересневого нового року від першосічневого? Там чортополох, а тут ялинка?
Ялинка на той час була різдвяною. До 1936 року вона взагалі не була новорічною
– Ні, ялинка на той час була різдвяною. До 1936 року вона взагалі не була новорічною. Попервах більшовики її заборонили, а потім повернули вже в ролі новорічної ялинки. А до того головним вважалося святкування Різдва. Це було сімейне свято – вдома з ялинкою, яка тоді вважалася дитячою. Ставили для дітей, прикрашали для дітей, вони там знаходили подарунки, і ялинку одразу прибирали.
А на Новий рік думали, чим би людей зацікавити. Я бачив, у тодішніх газетах були різні пропозиції: від катання на ковзанах і концертів у купецькому зібранні й аж до спеціальної новорічної служби в церкві. Але Новий рік переважно вважався другорядним святом.
– Ви сказали, що більшовики спочатку заборонили ялинку як різдвяний атрибут, а потім повернули в ролі новорічного. Чому?
Якщо ялинку не можна повністю скасувати, то треба її відірвати від релігійного Різдва, перенести на нейтральний Новий рік, що й було зроблено
– Бо зрозуміли, що ця заборона «фейкова», якщо говорити сьогоднішніми термінами. Є спогади племінниці Михайла Булгакова, Ірини Карум, вона жила на тодішній вулиці Артема, зараз Січових стрільців, і згадувала, як вже за забороненою ялинкою її дядько їхав за місто, домовлявся з людьми, привозив її вночі через чорний хід, щоб ніхто не бачив, завішували вікна й ставили її. Люди робили своє, і влада бачила, що та заборона не дуже діє. Тоді вони вирішили: якщо ялинку не можна повністю скасувати, то треба її відірвати від релігійного Різдва, перенести на нейтральний Новий рік, що й було зроблено.
– Київ на межі ХІХ–ХХ століть був багатонаціональним містом, де була велика польська громада, німецька. Які тоді були традиції святкування Різдва в християн різних конфесій?
– Насправді було кілька нових років ще й у тому сенсі, що у євреїв свій Новий рік, а мусульмани мали свій. Київ постійно святкував Новий рік впродовж року.
«Нове» Різдво з’явилося, коли церква не узгодила новий календар і почала вираховувати Різдво за старим стилем після Нового року за новим. Тоді виникло це 7 січня, яке внесло свої корективи
А щодо Різдва серед християнських конфесій, то на той час усі святкували Різдво 25 грудня, і не було з цього приводу дискусій. Дата була усталеною. «Нове» Різдво з’явилося, коли церква не узгодила новий календар і почала вираховувати Різдво за старим стилем після Нового року за новим. Тоді виникло це 7 січня, яке внесло свої корективи. Так це було Різдво – сімейне свято, завершувався піст, а тоді вже можна святкувати Новий рік на повну душу. А так виходить навпаки: спочатку Новий рік, але ще йде піст, який завершується 7 січня.
– Якщо порівнювати традиції святкування Нового року, то чим він відрізнявся до 1917 року й після встановлення радянської влади?
– До кінця Російської імперії Новий рік був другорядним святом. І спочатку за часів більшовиків теж так було. А коли більшовики почали атаку на Різдво, то почали розкручувати Новий рік як альтернативу. А коли ще й повернули ялинку, але на Новий рік, як дитяче свято, це привабило багатьох людей. Новий рік став монопольним святом на межі грудня й січня.
– 1947-го навіть скасували вихідний 9 травня, а зробили вихідним 1 січня.
– Так. Тобто акцент робили на Новий рік. Одне-два покоління, і вже люди святкували тільки Новий рік. В окремих родинах, де дотримувалися релігійних традицій, святкували Різдво. Але це було досить небезпечно.
– Першовересневий Новий рік вже давно забули. А коли перейшли на григоріанський календар, все одно залишився «старий Новий рік» за старим стилем – з 13 на 14 січня. Як зароджувалось святкування 1 січня і 13–14-го?
Навіть офіційне радянське телебачення давало урочистий концерт на старий Новий рік. Вони це не артикулювали, але усі розуміли, до чого він присвячений
– А 13–14-е – як повтор 1–2 січня. Людям дай привід святкувати, то вони й святкуватимуть. Святкували на роботі навіть наприкінці 1970-х років. До речі, на це радянська влада заплющувала очі, бо це не мало релігійного змісту та й взагалі – ніякого. Ба більше, навіть офіційне радянське телебачення давало урочистий концерт на старий Новий рік. Вони це не артикулювали, але всі розуміли, до чого він присвячений. Було так, що 1 січня вихідний день, а 13 січня було імпровізоване застілля, хоча й не було вихідного.
– А як проходили радянські новорічні, так би мовити, «корпоративи» у 1960–1970-х? Чим вони відрізнялися від теперішніх?
Спочатку виступав директор, тоді починалося святкування. Не було запрошених зірок, не було ресторанів, як тепер. Була власна актова зала, фінансовий ресурс установи обумовлював застілля
– Якщо це було якесь маленьке святкування або неофіційне, то десь закривалися у кімнаті – імпровізовано влаштовували. Так само, як і день народження якогось співробітника. Але якщо у великій установі, то в актовій залі ставили офіційно ялинку, готували якусь програму. Спочатку виступав директор, тоді починалося святкування. Не було запрошених зірок, не було ресторанів, як тепер. Була власна актова зала, фінансовий ресурс установи обумовлював застілля. Обов’язково передавалися подарунки дітям співробітників, запрошення на новорічні ялинки.
– А яка була програма для дорослих? Була самодіяльність чи когось запрошували?
– Все ж таки самодіяльність. Могли запросити когось більш-менш відомого, але якщо це знайомий директора чи когось із керівництва.
– А що обігрувала самодіяльність, на чому робила акцент?
– Усе залежало від профкому й талантів співробітників. Могли обіграти в жартівливій формі епізоди виробничого життя колективу. Або взагалі директор привітав, грамоти вручив і далі застілля та танці.
– А чи святкували, бодай неофіційно, Різдво?
– Тут могли бути проблеми. Це якщо й робили, то дуже обережно, бо Різдво – релігійне свято, і тут могли бути певні питання.
