Як звільнити майже 60 політичних в’язнів Кремля?

Суд у російському Краснодарі продовжив арешт українця Павла Гриба до 4 березня, повідомив Радіо Свобода його батько Ігор Гриб. За його словами, захист оскаржуватиме рішення, ухвалене 15 грудня. Павло Гриб у серпні цього року зник у білоруському Гомелі, пізніше його знайшли в СІЗО в російському Краснодарі. Йому інкримінують вчинення злочину за статтею про тероризм. За даними правозахисників, на сьогодні близько 60 громадян України позбавлені волі за політичними мотивами на території Росії й окупованого нею Криму.

Радіо Свобода поговорило з Ігорем Котелянцем, координатором організації «Родичі політв’язнів Кремля», і попросило прокоментувати справу Павла Гриба і продовження його арешту Краснодарським судом до 4 березня.

– Як ви сприймаєте те, що Павлові Грибу продовжили арешт у Росії до 4 березня?

– Це, по-перше, була перша справа затримання українського громадянина на території Білорусі, на території третьої країни. І, власне, з цієї справи, а все це сталося 24 серпня, – ми зрозуміли, що окрім Росії й окупованих частин України існують ще території, які небезпечні для українців.

Небезпека для Павла там у тому, що людина живе все життя на ліках, у нього багато хронічних хвороб і він просто ніколи не залишався без ліків на такий тривалий час. Були направлені українські лікарі до Краснодара, але їх просто не пропустили. Батьки пробували передавати ліки, але й ліки ніхто не допустив.

Адвокат описує його стан як такий, що постійно погіршується. Тобто, в нього щось там на шкірі з’являється, в нього якісь недомагання тощо. І, власне, зараз і батько, і мати Павла в розпачі великому, тому що вони кожного дня сидять як на голках.

– Той факт, що Павлові лише 19 років – він є наймолодшим політв’язнем серед українців, яких утримує Росія, чи робить це його справу більш нагальною щодо звільнення?

– Нагальною робить його справу стан його здоров’я, його фізичний стан і ми всі, чесно кажучи, сподівалися, що російські спецслужби так себе не вестимуть, тому що реально людина на межі зараз перебуває. Але ми бачимо, що вони можуть робити все, що завгодно. Тим більше, що є ситуація зі Станіславом Клихом, який теж у дуже поганій ситуації – в нього і ноги гниють, він і в комі був деякий час. Тобто їх це не зупиняє.

Ми сподівалися, що коли звільняли Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка, бо все ж таки ці люди були дуже хворі і Москві непотрібні були мертві українські громадяни, ми думали, що, можливо, до Гриба й Клиха теж поставляться більш гуманно, але так не сталося…

– Як тільки стало відомо, що Павла Гриба утримуватимуть під арештом ще принаймні до березня, МЗС України відреагувало оперативно з вимогою до Росії негайно звільнити хлопця. Це важливий момент, що органи України швидко реагують і тримають цю справу на радарах, чи не так?

– Це дуже важливо. На МЗС зараз теж велика відповідальність. Бо йдеться про українського громадянина, йдеться про Павла Гриба, якого заарештували в третій країні… Такими публічними діями МЗС України сприяє тому, що рівень значимості цієї справи збільшується, заяви МЗС чують усе-таки країни-партнери й міжнародні організації, які допомагають тиснути на Росію.

Зараз реально про Павла треба говорити більше і вимагати жорсткіше від Росії дій або з повернення, або хоча би по передачі йому ліків. Тут же мова навіть не про те, що повертайте раніше, а мова хоча би про те, що «Дайте надати медичну допомогу людині, яка помирає».

– Була створена організація, яка об’єднала родичів українських політв’язнів, яких утримує Росія – «Родичі політв’язнів Кремля», координатором якої ви є. В чому важливість була об’єднатися родичам, а не вирішувати кожну справу окремо?

– Нагальних потреб дуже багато було. Об’єдналися, бо ми всі поодинці ходимо, стукаємо до одних і тих самих владних дверей, владних кабінетів, ходимо з однією і тією самою проблемою. Але коли ми ходимо поодинці, то, скажімо, держава може когось прийняти, а може когось не прийняти. А коли ми ходимо разом, то є великою силою і за нами ціла армія політв’язнів – це зовсім інший рівень уваги до цієї проблеми.

А зважаючи на те, що держава досі не призначила уповноваженого президента з питань звільнення політв’язнів, і в державі зараз немає людини, яка би була відповідальна за це – тому можна сказати, що це питання фактично в державі ніким зараз не координується.

– Є сподівання, що до Нового року можуть когось обміняти з полонених чи заручників, які перебувають у руках бойовиків на Донбасі. А чи є бодай мінімальна надія, що можуть звільнити чи обміняти когось із українців – політичних в’язнів Кремля, яких утримують у самій Росії?

– Важливо розрізняти, коли ми говоримо про заручників – мають на увазі заручників військовополонених, які зараз перебувають в ОРДЛО. Це інше, аніж політичні в’язні Кремля.

Політв’язні не фігурують ні в яких обмінних списках, які узгоджує держава разом із Російською Федерацією. Не фігурують у рамках жодної якоїсь міждержавної переговорної платформи. Тобто, такої платформи не існує.

Зараз існуємо тільки ми, які однією силою ходять і намагаються змусити владу щось зробити. Наразі наше найголовніше прохання – прохання до президента про особисту зустріч. Хочемо, щоби він нас побачив, щоб він нас почув. І коли він після цієї розмови ухвалить якесь рішення – наприклад, про запровадження посади уповноваженого президента з питань звільнення політв’язнів, тоді у нас з’явиться нарешті людина, з якою ми можемо працювати, робити якісь заходи, пов’язанні зі звільненням, працювати щодня. Поки цього немає.