Якої Кримської республіки прагнули кримські татари 1917 року?

Сто років тому – 9 грудня 1917 року – в ханському палаці в Бахчисараї відбулося перше засідання кримськотатарського Курултаю – вищого представницького органу кримськотатарського народу. Національний з’їзд кримськотатарського народу й сьогодні називається Курултаєм.

​Про обставини та значення цієї події Радіо Свобода поговорило з істориком Андрієм Іванцем.

– Кримськотатарський національний рух досить бурхливо розвивався у 1917 році. Це почалося одразу після революції. Перший Всекримський з’їзд мусульман, який обрав перші структури самоорганізації кримських татар, відбувся 7 квітня. На цьому з’їзді був обраний Тимчасовий кримський мусульманський виконавчий комітет – Мусвиконком – керівний орган національного руху кримських татар.

– Як виникла ідея скликання Курултаю? Він був схожий на Центральну Раду, куди делегували різні організації чи з’їзди своїх представників? Чи це більше нагадувало обраний на засадах загального виборчого права парламент або установчі збори?

– У вересні 1917 року на запрошення Центральної Ради представницька делегація Мусвиконкому, тобто кримських татар, прибула до Києва для участі в З’їзді народів, на якому йшлося про федералізацію Росії.

На з’їзді було ухвалено 12 постанов, одна з яких передбачала, що в регіонах, де проживають окремі народи, перед Всеросійськими установчими зборами будуть проведені Національні установчі збори. Це було зроблено для того, щоби представити якнайбільш повну й авторитетну думку народів, які проживали на постімперському просторі, на Всеросійських установчих зборах. Щоби там уже говорити не просто як політичні діячі, а як уповноважені й легітимно обрані – від імені народу.

Відтак представники кримських татар повернулися у Сімферополь, доповіли про ці та інші рішення – і одразу Мусвиконком офіційно взяв курс на проведення Курултаю.

– Тобто, Курултай – це кримськотатарські установчі збори?

– Так.

– Як обирали депутатів: таємним голосуванням чи іншим шляхом?

– Для того, щоб напрацювати механізм обрання делегатів, був проведений Всекримський делегатський з’їзд кримських татар і на ньому ухвалили рішення, що в листопаді пройдуть загальні рівні вибори. Це означало, що жінки також братимуть участь.

– Досить нетипово, як на той час, особливо – для мусульман.

– Так, це був демократичний підхід. Тоді в цілому на постімперському просторі розпочався процес емансипації жінок.

І Крим був одним із флагманів у мусульманському постімперському середовищі щодо емансипації жінок.

– Можливо, жінок навіть обрали до Курултаю?

– Так, із 76 делегатів, яких було обрано у листопаді 1917 року, було чотири жінки.

​– Це були вибори за партійними списками чи обирали конкретних людей?

– Було створено п’ять виборчих округів і обирали за мажоритарним принципом, а не за суто партійним. Важливо відзначити, що активність кримських татар на цих виборах була вищою, ніж у Криму в середньому під час виборів до Всеросійських установчих зборів. Вони відбувалися практично одночасно, в один і той же місяць, і понад 70% кримських татар взяли участь у цих виборах. Тобто це показник того, що Курултай справді був національними установчими зборами, які більшість кримських татар підтримала.

– Отже, збираються у Бахчисараї у Ханському палаці делегати. Які основні рішення вони ухвалили?

– Перше й останнє засідання Курултаю урочисто відбулися у ханському палаці. Але щодо цього була дискусія, все ж таки ханський палац – історична пам’ятка. Тож, інші засідання відбувалися в міській управі.

Ухвалили два дуже важливих рішення: про кримськотатарські основні закони й про створення кримськотатарського національного уряду – Рада директорів або Директорія. Сам термін – Директорія – ще з часів Французької революції.

– Кримськотатарські основні закони – це конституція?

– Саме так, національна конституція.

Яке бачення мав національний рух кримських татар щодо майбутнього Криму? Одразу після більшовицького перевороту, який не був сприйнятий більшістю суспільно-політичних сил Криму, й у тому числі кримськотатарським національним рухом, Мусвиконком висунув гасло «Крим для кримців». «Кримці» – це кримчани всіх національностей.

– На той час на півострові існував тимчасовий місцевий уряд – Рада народних представників. Як складалися відносини між кримськотатарською Директорією та Радою народних представників? І взагалі – між кримськими татарами й іншими національностями?

– Взаємодія між Радою народних представників і Курултаєм, який після ухвалення основних законів став на рік парламентом, була досить щільна в тому плані, що обидві сили поділяли помірковані соціалістичні й демократичні підходи й намагалися утримати Крим від анархії та від поширення більшовизму.

Але це двовладдя у Криму дуже скоро змінилося на тривладдя, оскільки 29 грудня у Севастополі виникає очолюваний більшовиками Військово-революційний комітет, який ставить собі за мету встановити радянську владу, тобто, фактично захопити владу на півострові. У цих умовах кримські татари та Ради народних представників спільно стали проти більшовиків.

– А чи проголошував Курултай Кримську Народу Республіку?

– Так. Курултай і Національні установчі збори кримських татар проголосили Кримську Народну Республіку. Чим відрізнявся національний рух кримських татар від українського, наприклад? Кримські татари становили десь 27% населення Криму. Це був один із наслідків колонізації півострова Російською імперією.Тому самостійно вирішити майбутнє Криму для них було неможливо, вони шукали формати організації влади, які були би прийнятними для інших кримчан.

Курс на створення Криму як спільної форми співжиття представників різних народів був дотриманий наприкінці 1917 року. І в основних кримськотатарських законах, серед іншого, йшлося про необхідність проголосити демократичну республіку. У зв’язку з цим Курултай проголосив створення Кримської республіки. Але це була радше декларація про наміри, яка не була реалізована в дійсності.

– У спогадах генерал Врангель, останній ватажок російського білогвардійського руху, який наприкінці 1917 року жив у Криму, згадує, як його запросили очолити кримські війська. Але він відмовився, бо там були надто демократичні, як для війська, порядки. Кримські татари тоді намагалися створити національні збройні сили чи загалньокримські? Бо генерал барон Врангель – зовсім не кримський татарин, а обрусілий балтійський німець.

– Кримські татари починали зі створення національних військових частин, але наприкінці року, щоб утримати край від анархії, необхідна була більша військова сила.

Був утворений Штаб кримських військ на чолі з директором військових і зовнішніх справ Джафером Сейдаметом. Кримськотатарські військові частини були кістяком, але не єдиними збройними формуваннями, які підлягали Штабу кримських військ. Там були російські офіцери, було два українських курені, почалося формування інших підрозділів. Причому всі вони підлягали Штабу кримських військ, який керувався Джафером Сейдаметом, тобто був напряму пов’язаний із кримськотатарським рухом, а також – із Радою народних представників. Це була військова опора демократичних сил, що намагалися утримати Крим від сповзання у лівий радикалізм, який насаджували більшовики, анархісти та ліві есери. Кримчани широко не підтримували більшовиків – на півострові лише 5% проголосувало за них на виборах до Всеросійських установчих зборів у листопаді 1917 року.

– Спротив був невдалий – більшовики захопили владу у Криму. А як склалася подальша доля Курултаю і першого кримськотатарського уряду Директорії?

– Під час боротьби за Крим більшовики, щоб знайти собі прихильників, «забули» про гасла щодо рівності народів, які проголошував їхній центральний уряд. Окрім соціальних гасел, більшовики грали на антитатарських настроях. В офіційних закликах, щоб налякати населення і мобілізувати під свої прапори, більшовики, наприклад, у Севастополі лякали загрозою «воєнної диктатури татар, яких підтримує Центральна Рада».

У січні 1918 року більшовики захопили Сімферополь. До їхнії рук потрапив перший очільник кримськотатарського уряду Номан Челебіджихан, якого вивезли в Севастополь і там розстріляли.

– А інші члени уряду, що з ними сталося?

– Дуже по-різному склалася доля цих людей. Частина пішла в підпілля, у гори, більшовики не змогли їх дістати. Військовий очільник Джафер Сейдамет виїхав до Києва, де спілкувався з керівництвом Центральної Ради, а далі виїхав до Туреччини.

– А доля Курултаю?

– Більшовики офіційно розпустили Курултай і Раду народних представників. Діячі Курултаю пішли в підпілля або виїхали. Проте вже навесні, коли почався наступ німецьких, австрійських та українських військ і звільнення України від більшовиків та їхніх прихильників, ситуація змінилася. У той момент у Криму вибухнуло кримськотатарське повстання, яке було досить вдалим у діях проти більшовиків.

– То Курултай більше не збирався після грудня 1917 року?

– Збирався. Після того, як Крим звільнили від більшовиків українські та німецькі війська, в травні 1918 року зібрався Курултай, а з Туреччини повернувся Джафер Сейдамет. Він виступив як прихильник турецької орієнтації, але німці не дали висадити в Криму турецькі війська. Сейдамет попервах був ізольований німцями, а потім перейшов на пронімецькі позиції.

Тоді Курултай оголосив його прем’єр-міністром, а себе – тимчасовим кримським парламентом і намагався домовитися з іншими кримськими політичними силами щодо створення загальнокримського уряду. Проте через протидію російських сил зробити це не вдалося, і тоді було утворено уряд генерала Сулеймана Сулькевича.