Спеціально для Крим.Реалії
У перші десятиліття більшовицького правління, роки розрухи та дефіциту професійних кадрів, головним сюжетом всіх тодішніх новин була боротьба з диверсантами, прихильниками «старого режиму», які спеціально шкодять першій у світі державі робітників і селян. Винуватці ‒ справжні чи уявні ‒ найбільш значних аварій ставали фігурантами показових процесів за участю генерального прокурора СРСР або його не менше злісних і брехливих заступників.
Звичайно, справа тоді була не в диверсіях. Сам «соціалістичний лад» з його презирством до професіоналізму, диктатурою сірості та всевладдям партійного апарату зумовлював поломки та аварії. Просто в цьому простому факті не хотіли зізнаватися можновладці ‒ а населення охоче вірило, що розруха в клозетах, а не в головах.
Ловити диверсантів і шпигунів набагато дешевше, ніж вчасно оновлювати інфраструктуру
Після російської анексії в таку ж територію диверсантів перетворився Крим. Аварії відбуваються одна за одною ‒ ось як зараз на ЛЕП та на газогоні. І ось уже в російському Національному антитерористичному комітеті обговорюють версію підриву, а в медіа нагадують, що на півострові постійно знаходять диверсантів, які засилає СБУ для підпалів і підривів.
Коли буде важко з диверсантами ‒ українськими шпигунами оголосять самих кримчан, які працюють на стратегічних підприємствах. Хтось за цих зловлених «шпигунів» буде отримувати генеральські погони та ордени, а хтось ‒ сидіти без газу й світла.
Адже ловити диверсантів і шпигунів набагато дешевше, ніж вчасно оновлювати інфраструктуру, будувати нові лінії електропередач і міняти труби. Втім, навіщо на це витрачатися, якщо все одно прийдуть диверсанти й все підірвуть.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
