Російська журналістка Юлія Латиніна розповіла про причини її від'їзду з Росії разом з батьками. Зокрема, вона сказала, що не може більше ризикувати життям батьків, які стали свідками підпалу її автомобіля.
Латиніна повідомила, що сподівається повернутися додому, але коли – не знає. Вона також сказала, що не збирається подавати заяву до поліції на паліїв автомобіля. Журналістка припустила, що до токсичної речовини, якою облили її будинок, мають доступ члени «Приватної військової компанії Вагнера».
– Я перебуваю за межами Росії, я б не хотіла відповідати, де.
– Але в безпеці?
– Я сподіваюся. Ба більше, я розумію, що не така була страшенна небезпека, це не те, що мене б навмисно намагалися вбити.
Я досить з гумором поставилася, коли на мене надягли відро з лайном, коли бризнули речовиною, яка, до речі, як тепер стає зрозуміло, була все-таки не дуже доступною, це був не балончик «Скунс», який можна десь купити, а це все-таки була нелетальна бойова речовина, якої навіть немає на озброєнні поліції, тобто до неї має доступ досить обмежене коло осіб, звісно, до неї, напевно, має доступ «ПВК Вагнера», коли діє в Сирії. Це ж теж не було небезпечним для життя, в будь-якому разі.
А коли поблизу твого дерев'яного будинку горить машина,точніше, вона вибухає, мабуть, це не зовсім зрозуміло. Це не зовсім як підпал біля офісу, біля великого кам'яного будинку.
По-перше, це показує, що в людей уже зовсім «дах поїхав», а по-друге, мене, на жаль, уже не було в Москві в цей момент, я просто була в одній з поїздок, а батьки вискочили з хати, татові – 79 років, дякувати Богу, у нас удома був вогнегасник, а, можливо, не дякувати Богу, бо він бігав біля цієї машини, намагався її загасити, щоб не загорівся будинок, а в машині – бензобак, і бензобак міг вибухнути, не вибухнув він тільки тому, що був повний.
Погодьтеся, палії не знали, що в машині повний бензобак, що вона не вибухне.
Я не знаю, це був підпал чи це був дрібний вибуховий пристрій, вони (палії) не знали, в який момент авто вибухне, в той момент, коли в ньому хтось їде – я або мої батьки. Вони не знали, що могло трапитися з мамою, коли тато гасив машину, а мамі – 77 років, вона бігала навколо нього і кричала: «Льоня, відійди від машини, а то вона вибухне», у неї опероване серце. Це означає, що ці люди не думали про можливі наслідки.
Життям батьків я не можу ризикувати, тому що я прекрасно розумію, що в такій ситуації була купа дуже поганих можливостей, нам дуже пощастило, я загалом дуже рада, що все вийшло саме так, як вийшло.
– А Ви подавали заяву у зв'язку з підпалом? Чи порушена справа?
– З точки зору процесуальної було наступне. Коли в мене плеснули фекаліями, я тоді подавала заяву, а там я навіть не знала, що мені відповіли, але після другої атаки на будинок з'ясувалося, що була відповідь.
Відповідь була така: що дії тих, хто в мене хлюпнув, у них відсутній склад злочину, тому їх немає сенсу шукати. В принципі, відповідь була такою, що ми, мовляв, розглянули можливість у зв'язку з тим, що в Латиніну плеснули гівном, ми розглянули можливість кримінального переслідування Латиніної, і, так і бути, робити цього не будемо.
Коли був другий напад, я вже не подавала заяву, просто тому що це було смішно, хоча я ще не знала про ці відповіді. Здається, батьки подали і сусіди подали, бо вони були розлючені.
– А підпал машини?
– Я не знаю. Я не впевнена, чи подавали батьки заяву. Але в будь-якому випадку я, звичайно, не подавала і подавати не буду.
– Після того, як ви поїхали, ви отримували погрози чи відчували стеження?
Стало зрозуміло, що ситуація набагато серйозніша, ніж ми уявляли собі
– Я особливо через напади якось не переймалася, у мене просто є купа інших справ. Просто стало зрозуміло, що ситуація набагато серйозніша, ніж ми уявляли собі. Ще раз повторюю, не в тому сенсі, що на мене є замовлення, щоб убити, а в тому, що люди, які так діють, є абсолютними відморозками, і я не знаю, що в них у голові. Я не можу ризикувати тим, що наступного разу в моїх батьків станеться серцевий напад або вони будуть у цій машині, або щось таке. Я не можу уявити собі, що прийде в голову не зовсім нормальним людям.
– А що має змінитися, щоб Ви, Ваш тато і Ваша мама спокійно повернулися додому в Москву, що має статися?
– По-перше, я сподіваюся, що батьки мої досить спокійно можуть повертатися в Москву, тому що якщо ці покидьки будуть розуміти, що мене в Москві немає, я якось сподіваюся, що вони не будуть нападати на батьків. Але, на жаль, я і цього не можу гарантувати, тому що, розумієте, мене в Москві не було, але напад був.
Я не знаю, чи знали ті люди, чи ні, що мене вже немає в Москві, що вони нападають саме на моїх батьків, що метою їхньої атаки є 79-річний чоловік і 77-річна жінка. Я не знаю, це був розрахунок чи це був просто їхній кретинізм. І, розумієте, я б не дуже хотіла це з'ясувати.
– Тобто якийсь час Ви будете за кордоном?
– У будь-якому випадку я, звісно, сподіваюся повернутися. Я продовжую роботу на «Ехо Москви», я продовжую роботу в «Новій газеті», у мене є купа планів, здійсненню яких нітрохи не заважає від'їзд, я їх буду продовжувати здійснювати.
