Пам’ятаєте, був такий персонаж Азаров, який заявив, що угода про Асоціацію з Європейським союзом просто фінансово невигідна Україні? А ось нещодавно генеральний директор аеропорту «Бориспіль» Павло Рябікін відмовився підписувати контракт із лоукост авіалініями Ryanair, бо це невигідно самому аеропорту. І знаєте що? Обоє цих мовців можуть мати рацію.
Дійсно, можливо таке, що в короткотерміновій перспективі угода про Асоціацію з ЄС була невигідною для України. Суто математично. Ну бо треба переорієнтувати ринки збуту, підвести до спільного європейського знаменника стандарти, нормативи і таке інше. Але саме у довгостроковій перспективі процес євроінтеграції життєво необхідний Україні. І йдеться не лише про пафосні слова й цивілізаційний вибір, а й про банальну модернізацію держави, вищі стандарти для економіки і покращення якості життя. Умовно кажучи, інколи варто визнати, що фірма, яка виготовляє кип’ятильники, зазнає збитків, оскільки в ЄС суворіші вимоги до електротоварів, але натомість ми отримуємо шанс побудувати нормальну державу, забезпечити умови для ринкової конкуренції, створити привабливий інвестиційний клімат для подальшого розвитку.
У заручниках опиналася ціла країна
Так само з «Борисполем»: у принципі, генеральний директор говорить сенсовні речі, бо ж треба дбати про прибуток, вести переговори й обстоювати інтереси компанії. Така в нього робота. Але є й інший вимір цієї ситуації: в заручниках прибутковості однієї державної установи (аеропорт «Бориспіль») опинилася ціла країна. Польоти також скасовано зі львівського летовища, де домовленості вдалося досягнути. Виграла чи програла в цьому конфлікті Україна? Безперечно, програла – бо ми власними ж руками обмежуємо себе, ізолюємо від світу.
Збитки чи прибутки Ryanair мене цікавлять в останню чергу. Бо мені передусім ідеться про можливість подорожувати, здійснювати робочі поїздки, зрештою, просто мати певність у тому, що будь-якої миті я можу придбати квиток на літак за притомні гроші. Якщо держава має задля цього надати безпрецедентну знижку, звільнити від податків чи навіть доплатити авіалініям, то хай так і буде. Завдання держави – забезпечувати комфортне життя своїм громадянам. І якось нелогічно виходить, що в нас відбулася Революція гідності, на законодавчому рівні закріплено євроінтеграцію, за своє право рухатися на Захід ми платимо на війні з Росією людськими життями, а в цей же момент директор аеропорту закриває нам двері в Європу просто тому, що його фірмі, яка збудована й існує на гроші платників податків, це невигідно.
Я літав у Нідерланди за 15 євро, а в Швецію – за 10
Мені пощастило, що я живу в Закарпатті, і з Ужгорода до аеропортів у Дебрецені й Кошице – лише півтори години. Я літав у Нідерланди за 15 євро, а в Швецію – за 10. Свого часу в Польщі за переліт зі Вроцлава у Варшаву на Ryanair я заплатив 5 євро. Це дешевше, ніж їхати автобусом. Я не знаю, чи Угорщина, Польща й Словаччина доплачують аеропортам і лоукост-авіалініям. Більше того, мене це навіть не цікавить. Я просто хочу, щоб інфраструктура працювала: є в нас аеропорти – то хай приймають якомога більше авіаліній, хай на ділі пов’язують Україну з ЄС, дозволяють українцям подорожувати, незважаючи на фінансову скруту. Хай на наш ринок приходять авіалінії, які нарешті почнуть будувати мережу внутрішніх перельотів за нормальні гроші, адже давно пора усвідомити, що соборність – це не лише гасла, а й реальна можливість подорожувати своєю країною, знайомитися з людьми, наводити мости для дружби, взаєморозуміння й заробітку.
Мої польські, угорські й словацькі однолітки заробляють в рази більше від мене, але можуть літати Європою за мізерні гроші. Мене ж у моїй країні такого права позбавляють, бо це невигідно аеропорту. Або його директору. Або, як подейкують у соцмережах, директору цього директора – відомому олігарху.
І знаєте, що я про це думаю? Що Ryanair повернеться в Україну. Уряд дотисне – змінить директора чи просто примусить його підписати контракт, але цей лоукост таки літатиме з нашої країни. Шкода лише, що відбудеться це зі значними і вже незворотними іміджевими втратами для інвестиційної привабливості України. Це як у тому анекдоті: кому тепер на базарі поясниш, що в мене взагалі син, а не дочка?
Андрій Любка, письменник
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
