Спеціально для Крим.Реалії
Продовження Європейським Союзом санкцій проти Російської Федерації відбулося настільки буденно, що навіть не потрапило до випусків новин. Самої дискусії про це продовження на останньому саміті ЄС практично не було. І це при тому, що ще недавно, напередодні попереднього продовження, здавалося, що санкції продовжують востаннє. Я б сказав ‒ кожного разу продовження сприймалося як останнє.
Але за цей рік в санкційній історії відбулися істотні зміни. Захід запроваджував санкції проти Росії після окупації Криму і початку війни на Донбасі. Вводив за кричуще порушення міжнародного права. Вводив за дестабілізацію ситуації в Україні. Але при цьому самого Європейського Союзу або Сполучених Штатів санкції ніби й не торкалися. Росія не являла для Заходу прямої загрози, її карали винятково за те, що вона стала загрозою для України. Українські пояснення про те, що російська агресія спрямована проти цивілізованого світу в цілому, а не тільки проти країни, на території якої Кремль руйнує і вбиває, сприймалися в кращому випадку поблажливо. Та й сама російська небезпека сприймалася саме так ‒ поблажливо. Деякі на Заході навіть вірили, що під тиском санкцій Путін «все зрозуміє».
Так ось тепер сумнівів у тому, що Росія є для Заходу безпосередньою загрозою, немає ні в кого. Дискутують хіба що про рівень цієї загрози, про адекватність вжитих заходів, про те, як захиститися від путінських віртуальних і пропагандистських атак, від втручання в електоральний процес, від спроб вплинути на тих, хто перебуває в інформаційному полі російських телевізійних каналів.
Сумнівів у тому, що Росія є для Заходу безпосередньою загрозою, немає ні в кого. Дискутують хіба що про рівень цієї загрози, про адекватність вжитих заходів
При цьому інструментів для відповідної реакції у Заходу не так багато. Поки американські ЗМІ розповідають про розробку «віртуальної бомби», що здатна паралізувати російські державні органи, «невідомі» хакери благополучно паралізують половину світу. Поки європейці дискутують про те, якою має бути інформаційна відповідь російській пропаганді, Russia Today починає говорити новими мовами. Поки обговорюють, як зупинити втручання Москви в електоральний процес, Росія продовжує брати на утримання нових і нових політиків на Заході. І справа не лише в корупції, аж ніяк не тільки в грошах. Справа в самій дискредитації демократичних інститутів.
Санкції виявляються одним з небагатьох дієвих інструментів відповіді цивілізованого світу на державне хуліганство Кремля. Справа вже аж ніяк не тільки в Кримові. Аж ніяк не тільки в Донбасі. У горезвісному «кумулятивному ефекті» санкційної політики тепер зацікавлені всі ті, хто хоче, щоб Путін зайнявся, нарешті, російськими проблемами і припинив дестабілізувати Захід.
Можуть сказати, що Україні такий підхід нічого доброго не обіцяє, що тепер уже на Заході не сильно зацікавлені, щоб Росія пішла із захопленого Криму, з розтерзаного Донбасу (бо чим довше триватимуть санкції, тим більшою стає ймовірність краху путінського режиму). Але, погодьтеся, Росія, яка піде з Криму і залишить у спокої Донбас ‒ це буде вже зовсім інша Росія...
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
