Головна тема нинішніх переговорів у Берліні, звісно ж – не українські реформи й боротьба з корупцією. Ці теми можуть цікавити канцлера Ангелу Меркель і вона може ставити питання – в тому числі і не дуже приємні – президенту Петру Порошенку. Але все ж таки те, що дійсно цікавить федерального канцлера – це «Мінськ» і «нормандський формат».
За останні місяці говорити про будь-яке просування в питанні про виконання Мінських угод не доводиться. Можна констатувати, що російський президент Володимир Путін просто обдурив своїх співрозмовників під час зустрічі на вищому рівні. Ніякої «дорожньої карти», яка могла б забезпечити виконання Мінських угод, не існує навіть теоретично. Росія не хоче брати участь у її розробці і зрозуміло чому. Будь-яка «дорожня карта» передбачає відведення військ і забезпечення безпеки – перш за все. Але російський вплив на окупованому Донбасі базується тільки на силі. Навіть початок підготовки до відведення військ призведе до розвалу так званих «народних республік».
Тому в Кремлі взяли курс на перетворення окупованого Донбасу на нове Придністров’я – але Придністров’я, на кордонах якого стріляють. Про це свідчить, зокрема, нещодавнє інтерв’ю одного з найближчих соратників Путіна, секретаря російського Радбезу Миколи Патрушева. Патрушев підтвердив, що в Росії вважають територію Донецької та Луганської областей складовою частиною України, але «не допустять геноциду російськомовного населення». Ось вам і Придністров’я. Адже там теж захищають «російськомовне населення» – термін, який у Кремлі придумали для виправдання окупації ще за Горбачова.
Ангелу Меркель, звичайно ж, такий підхід влаштовувати ніяк не може. Для неї Мінський процес – підтвердження свого дипломатичного впливу. До того ж зараз сама розстановка сил у «нормандському форматі» зазнаватиме значних змін у зв’язку з обранням нового президента Франції. Франсуа Олланд не був налаштований на провідну роль у переговорах, погодився з лідерством Меркель. А ось Емманюель Макрон не приховує ні своїх амбіцій, ні свого негативного ставлення до Володимира Путіна та його режиму. Тому не виключено, що Макрон уже незабаром вивчатиме, які можливості для нього відкриває більш активна участь у «нормандському форматі». Для Меркель це означає, що їй не вдалося вирішити одну з болючих проблем Європи – і це напередодні парламентських виборів у самій Німеччині. Звісно, «Мінськ» на цих виборах не головна тема. Але знайдуться й ті, хто скаже, що Меркель не вдалося вплинути на Путіна. І ті, хто стверджуватиме, що з Росією потрібно домовлятися, тому що це вигідно, а тиснути потрібно на Україну.
Києву повинні надати «дорожню карту» подальшого ослаблення економіки Росії й режиму Путіна
Для Петра Порошенка це нова ситуація. І вона відкриває можливості для маневру. Наші партнери по «нормандському формату» – і в Берліні, і в Парижі – повинні прийти до остаточного висновку, що Мінські угоди виконати неможливо. І що головна причина цього – незацікавленість Росії. Що всі російські претензії – лише маскування прагнення до окупації українських земель.
Якщо європейці справді хочуть обіграти Путіна й домогтися від нього звільнення українських територій, їм слід використовувати Мінські угоди виключно як важіль для продовження й навіть посилення санкцій. Від України на Заході можуть вимагати тільки одного – відмови від військового вирішення питання. Але при цьому Києву повинні надати «дорожню карту» подальшого ослаблення російської економіки й політичного режиму. В Україні повинні бути впевнені в тому, що окупант слабшає і Європейський союз докладає зусиль і йде на жертви, щоб цього домогтися. А виграють усі – і Україна, і Європейський союз, і США.
І в кінцевому рахунку – сама Росія, у жителів якої з’явиться шанс відмовитися від авторитаризму й імперських амбіцій.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
