Як екс-мер Таллінна і екс-міністр Естонії судився з Міноборони Росії за базу в окупованому Криму

Марія Кугель

Естонський підприємець, колишній мер Таллінна і екс-міністр Тиніс Пальтс судиться в окупованому Криму з російським міністерством оборони. Десять років тому він купив в Балаклаві колишню радянську ракетну базу «Утес», щоб побудувати на її руїнах курортний комплекс. Після анексії Криму Пальтс перереєстрував майно з української юрисдикції в російську. А на наступний рік «губернатор» Севастополя секретним «указом» передав ділянку російському Міністерству оборони. Підприємець подав до суду, Міноборони теж. У березні підконтрольний Кремлю Севастопольський арбітражний суд відмовив обом сторонам. А в Естонії майже не помітили, що громадянин її країни збирається розвивати комерційний проект на окупованій українській території.

У 2007 році севастопольська міськрада продала земельну ділянку площею 17,5 тисяч гектарів у районі села Оборонне фірмі «Каскад Інвестмент» для будівництва та обслуговування курортного комплексу. Мов йде про протикорабельний береговий підземний ракетний комплекс «Скеля», або, як його називають в народі, об'єкті «Сотка». Точніше, про одну з двох його частин.

Будівництво секретного «Об'єкту 100» почалося в 1954 році в горах біля Балаклави. Він складався з двох однакових підземних комплексів і стартових майданчиків, розташованих на відстані 6 кілометрів одна від одної в районі сіл Оборонне і Резервне. Це був перший в світі підземний ракетний комплекс берегового базування з початковим радіусом дії в акваторії Чорного моря до 100 кілометрів. У 1996 році комплекс був переданий ВМС України. На початку минулого десятиліття дивізіон поблизу Оборонного був розграбований, весь метал звідти вивезли.

У серпні 2006 року, як пише севастопольське видання ForPost, Міністерство оборони України уклало договір з компанією «Каскад Інвестментс» про спільне будівництво житла площею приблизно в 45,4 тисячі квадратних метрів на території військового містечка Б-42, на двох ділянках загальною площею близько 20 гектарів. Потім українські військові передали компанії права користування землею, за що отримали від неї 10 мільйонів гривень (за тодішнім курсом майже 1,65 мільйона євро), а також продали інвестору майже три десятки будівель і споруд. Військова прокуратура ВМС України оскаржила угоди в Господарському суді Севастополя, але в 2007 році отримала відмову. У жовтні 2007 року севастопольська міськрада продала «Каскаду» земельну ділянку для будівництва та обслуговування курортного комплексу, підкріпивши угоду рішенням адміністративного суду. Будівельні роботи інвестор так і не почав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каскад Інвестментс» зареєстроване в Севастополі в 2006 році, його засновник – теж севастопольська компанія «Каскад Холдинг», якою, в свою чергу, володіє естонська компанія Jubek Investments. Її власниками є колишній мер Таллінна, екс-міністр фінансів Естонії і колишній депутат парламенту Тиніс Пальтс і його колишній референт Юліана Преображенська, яка вже десять років керує кримською компанією шефа.

Сума угоди не згадується ніде, пише ForPost, в тому числі і в судових рішеннях, пов'язаних з об'єктом. Головне управління державного комітету земельних ресурсів України в Севастополі в 2011 році оцінило земельну ділянку без будівель майже в 74 мільйони гривень. З цієї суми Пальтс повинен був сплачувати земельний податок. Талліннське видання Postimees повідомляє, що на покупку землі під майбутній курорт Пальтс витратив 10 мільйонів доларів, а рік тому оцінював своє майно в Криму разом виробленим для реалізації проекту детальним плануванням в 17 мільйонів доларів.

У 2009 році колишній телекомунікаційний магнат, колишній член правління Талліннського порту і Естонських залізниць Тиніс Пальтс зі статком в 15 мільйонів євро очолив рейтинг найбагатших держслужбовців Естонії. Видання Eesti Ekspress писало, що Пальтс купив «Сотку» під час буму нерухомості, не бравши кредитів, і збирався розвивати проект також на свої кошти, проте сталася криза, і бізнесмен, що втратив за 2011 рік 8 мільйонів євро, зі своєю кримської власністю потрапив у вкрай скрутне становище. Ескізний проект комплексу Balaklava Blue Resort на 89 тисяч квадратних метрів був затверджений в 2011 році. З 2013 року під проект вартістю в 170 мільйонів євро Пальтс почав активно шукати інвесторів. Однак із жовтня 2015 року «Сотка» знову виставлена на продаж за 891 мільйон рублів, або 147 мільйонів євро, і причина тому, за словами Пальтса – «історична невдача».

У березні 2014 року Росія анексувала український Крим. «Каскад Інвестментс» і «Каскад Холдинг» перереєструвалися в правовому полі Росії і в 2015 році отримали «російські кадастрові паспорти» на майно. Однак в тому ж році «губернатор» Севастополя Сергій Меняйло несподівано секретним «розпорядженням №195-РП» передає «Сотку» разом з цілим списком інших приватних земель російському Міністерству оборони. Фірма Пальтса подала позов до підконтрольного Росії Севастопольського арбітражного суду, вимагаючи видалити ділянску, що йому належить, зі списку. Суд залучив Міноборони Росії як співвідповідача. Військові подали зустрічний позов, вимагаючи визнати операцію з придбання «Сотні» Пальтсом до окупації Криму «недійсною». У березні підконтрольний Кремлю суд виніс несподіване рішення – в задоволенні позову було відмовлено обом сторонам.

Тиніс Пальтс – член правління консервативно-націоналістичної урядової партії «Союз Вітчизни і Res Publica». Він стояв біля витоків її створення. У квітні 2014 року головною темою передвиборчої кампанії до Європарламенту його партія зробила боротьбу з путінської корупцією в Європі, пообіцявши особливо ретельно стежити за тим, як економічні відносини Росії з країнами-членами Європейського союзу впливають на ухвалення рішень щодо української кризи. «В інтересах Естонії – захищати основні цінності, а не триматися за економічну вигоду», – заявив однопартієць Пальтса Ерік Нійлес Крос.

Сам Тиніс Пальтс намагається зам'яти політичний контекст справи. На початку минулого року прес-служба його кримської компанії розповсюдила інтерв'ю, в якому він підкреслив, що не має наміру йти з півострова, незважаючи на окупацію, на відміну від більшості інших іноземних інвесторів, і продовжить розвивати проект. Він говорить буквально наступне: «Це не конфлікт з «урядом» Севастополя, з «губернатором» або, тим більше, з оборонним відомством Росії. Це результат дій окремих «чиновників», які переплутали свої власні інтереси з «державними». Я вірю в те, що в російських судах рішення приймаються не так, як було в Україні – по «дзвінку зверху», а зважаючи виключно на букву закону».

А в минулому році він написав відкритого листа Володимиру Путіну як власник «російської компанії» «Каскад Інвестментс» з проханням про захист його інвестицій.

Пальтс заявляє, що інвестори вже вклали в проект близько 2 мільйонів євро і хочуть повернути гроші. Він зазначає, що готовий йти до кінця і звертатися в міжнародні інстанції. Тиніс Пальтс не відповів на телефонний дзвінок кореспондента Радіо Свобода. Прес-секретар IRL Крістіна Херодес, через яку ми спробували з ним зв'язатися, відповіла: «Пан Пальтс сказав, що не хоче коментувати цю справу, оскільки це питання бізнесу, а не політики».

Представник МЗС Естонії Сандра Камілова у відповідь на запит Радіо Свобода, чи мав Тиніс Пальтс право перереєструвати своє майно в Криму в російській юрисдикції і вступати в стосунки з «владою» після анексії півострова, відповіла, що естонські закони не регулюють операції з нерухомістю, укладені її громадянами за кордоном. Однак Естонія визнає територіальну цілісність України, Крим є її частиною, на півострів, згідно з міжнародним правом, поширюється дія українських законів, в тому числі закону про окуповані території. «Якщо Україна звертається до нас за допомогою в застосуванні її законів, – каже Сандра Камілова, – то ми її надаємо, виходячи з наявних договорів, наприклад, угоди із правового співробітництва, засновуючи свої дії на узгоджену політику ЄС щодо невизнання анексії Криму».

На запитання, чи має естонська держава захищати майнові права свого громадянина в іншій країні, якщо це майно опинилося на окупованій території, Сандра Камілова дала таку відповідь: «Естонія представляє інтереси своїх громадян і захищає їхні інтереси в інших країнах, виходячи з закону про консульство і Віденської конвенції про дипломатичні відносини, використовуючи всі законні методи, які можуть допомогти досягненню поставленої мети». Однак «при захисті прав тих людей, які перебувають на окупованій території, ми ретельно стежимо за тим, щоб кроки, які вживаються при наданні захисту, не допомагали якимось чином легітимізувати дії окупаційних сил, щоб було ясно, що ми маємо справу з окремо взятим випадком, який носить характер захисту прав або інтересів конкретної людини».

В естонських ЗМІ справа не викликала широкого резонансу. Принаймні вона привернула менше уваги, ніж минулорічний запис в фейсбуці Пальтса, в якій той образив жителів переважно російськомовного району Таллінна Ласнамяе: «Дурний як середній ласнамяець». А ті публікації, які все таки з'явилися, подають справу як перемогу естонського бізнесмена над російським Міністерством оборони. Публіцист Валерій Сайковський визнав у розмові з нами: «Мало хто бачить в цьому важливу подію: естонські бізнесмени беруть участь в судах по всьому світу зі змінним успіхом, і це черговий такий процес. Зрозуміло, що сам факт звернення бізнесмена з Естонії, країни-члена ЄС, до російського «суду» дуже нагадує фактичне визнання юрисдикції Російської Федерації в Криму. Але естонці – народ раціональний. Вони розуміють, що альтернатива йому – звернення до українських або міжнародних судів, які, можливо, і винесуть вердикти на користь фірми естонського бізнесмена, проте перспективи практичної реалізації цих рішень, м'яко кажучи, туманні. Зараз же фірма Пальтса має певні шанси на визнання дій Міністерства оборони Росії неправомірними, а значить, може отримати компенсацію за втрачену власність. Є й такі нюанси: останнім часом в естонських ЗМІ з'явилося кілька публікацій, в яких описуються страждання естонських бізнесменів, які ведуть свої справи в Україні, переважно поблизу Одеси. Це не додає їм бажання вирішувати свої проблеми за допомогою українських судів. Певне значення має те, що в Криму чимало естонців живе з кінця XIX століття, і захищати там свої права за будь-яких політичних змін для них нормально – можна сказати, це навіть частина менталітету».

Радіо Свобода попросило прокоментувати ситуацію економічного експерта, підприємця і колишнього міністра транспорту і зв'язку Естонії Райво Варе.

– Як сприймається ця справа в Естонії?

– Це проскочило в новинах, але якось не дуже мусувалася. Швидше за все, це пов'язано ще і з тим, що сам Тиніс Пальтс теж не зацікавлений в тому, щоб цю тему особливо розгортати. Як тільки справа набуває офіційно-політичного забарвлення, з російською стороною виникають проблеми. Назвемо це ввічливо так.

– Підприємець з країн ЄС має справу з «судовими органами», підконтрольними Російській Федерації, на окупованій території Криму, і ніхто не звернув увагу, що він фактично легітимізує окупаційну владу.

– Давайте подивимося з його точки зору. Що він повинен зробити? Плюнути, відмовитися? Він туди вклав всі вільні і не тільки вільні кошти. Залишитися без штанів? Ні, він бореться до останнього. Він не думає про легітимізацію, нелегітимізацію, це його особливо не стосується. Він намагається врятувати свої вкладення. Мучився з українською стороною, тепер помучиться з російською. І він, звичайно, намагається утримати свій проект. Це буде складно, і я думаю, що може не вийти, але я не хочу «каркати», тому що знаю, що в таких випадках в реальності це право сильного, а сильний там точно не він, хоча юридична правота на його стороні. Якби там правова держава була, інша справа.

– Але, крім того, що Тиніс Пальтс – бізнесмен, він – ще й політик, а його партія ...

– Ні, він вже не політик, він дійсно бере участь ще в партійній політиці в якійсь мірі, але не здійснює офіційні повноваження як політик. У цьому сенсі його не можна порівнювати з якимись французькими ультраправими, які в Крим їздять і намагаються налагодити зв'язки, і позують на тлі різних специфічних монументів у зв'язку з кримськими подіями. Я думаю, що це якраз до нього не відноситься. Але він був у політиці, він був помітний.

– Мені розповіли, що в Криму і Абхазії естонці мають глибоке коріння.

– Так, ще в XIX столітті туди перебралися естонці за землею. Ви знаєте царську політику: витісняли місцеве населення, залучали колоністів, які отримували землю. А в Естонії землі не вистачало. І люди поїхали на Кавказ і в Крим.

– Тобто у естонців є якісь сентименти до Криму?

– Так. У Криму навіть працювала школа, де викладала вчителька, яка отримувала зарплату в Естонії. Зараз це все прикрили, звичайно. Але зазначу, що проект Пальтса жодним чином з цим не пов'язаний, тому що він розташований на узбережжі під Севастополем, а естонське село було в центральній частині Криму.

– Наскільки естонський бізнес зав'язаний на Росії, чи може це впливати на політичні рішення?

– Не бачу особливого впливу, тому що Росія подбала про те, щоб питома вага російського ринку для естонського бізнесу не була занадто великою. Коли ми знову здобули незалежність, 95 відсотків всього експортного потенціалу становили країни СНД, в тому числі Росія – понад 75 відсотків. На сьогоднішній день її частка скоротилася до 5 відсотків експорту та 8 відсотків імпорту. Випадок Тиніса Пальтса – виняток. І естонські підприємці, які раніше інвестували в різні проекти в Росії, починаючи з 2007 року, звідти майже всі пішли. Просто умови стали нестерпними: у когось забрали бізнес рейдери, ніхто інвесторів не захищав. Зараз російський імпорт – це переважно мінеральна сировина.

– Які були б шанси Тиніса Пальтса, якби він звернувся до українських або міжнародних судових інстанцій?

– Можу сказати тільки з особистого досвіду. З десяток років тому, працюючи в одній компанії, ми виграли значний позов навіть не в міжнародному, а в російському арбітражі. Проте грошей ані копійки не отримали. Право тут ні при чому. Я вважаю, що Пальтс повинен спробувати пройти всі інстанції, навіть не думаю, що у нього є інший вибір, або просто відмовитися і здатися.

– Зараз кримська преса повідомляє, що Пальтс навіть не виграв, а програли обидві сторони.

– Геніально. Взагалі, в юриспруденції це досить рідкісний випадок, я як юрист за освітою можу заявити. Справи завжди хтось виграє. Якщо там обидві сторони програли, значить з'явилася третя сторона, я б так сказав. З урахуванням російської практики і дійсності.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода