Рік тому, коли більшість учасників консультативного референдуму в Нідерландах виступила проти підписання Угоди про асоціацію з Україною, я писав, що це рішення – проблема не української, а нідерландської та європейської політики. Тоді багато хто був зі мною не згоден. В Україні прийнято звинувачувати у проблемах власну державу й ідеалізувати навколишній світ. Було багато коментарів про те, що ми «не допрацювали» й не пояснили нідерландцям, які ми хороші. Що ми мало робимо для того, щоб виконувати Угоду про асоціацію. Що ми досі не подолали корупцію й не стали «справжньою європейською країною».
Все це не мало ніякого стосунку до суті того, що відбувається. Можливо, ми могли зробити більше для пропаганди України та її досягнень. Можливо, нам узагалі не варто було займатися пропагандою – щоб зірвати явку на цьому референдумі.
Але головної своєї мети організатори референдуму домоглися. Їм потрібно було продемонструвати безпорадність Європейського союзу та його структур – і вони її продемонстрували.
Тоді, коли голосували нідерландці, багатьом здавалося, що відбувся прикрий збіг обставин, жертвою якого стала Україна. Але це був не збіг. Це був тільки початок. Потім був референдум про вихід Великої Британії з Європейського союзу – теж успішний для прихильників «Брекзіту». Потім на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, який був активним прихильником цього виходу й виступав за відмову власної країни від багатосторонніх торговельних союзів. А зараз уже говорять про серйозну структурну кризу в Європейському союзі. Про те, що єдина Європа повинна відповісти на виклик – або загинути.
Ми, по суті, спостерігаємо останнє в історії зіткнення між прихильниками глобального світу й ізоляціонізму
Ми, по суті, спостерігаємо останнє в історії зіткнення між прихильниками глобального світу й ізоляціонізму. Чому останнє? Тому що глобальний світ із його багатосторонніми угодами був природною реакцією на дві світові війни. Виявилося, що мир можна забезпечити тільки шляхом загальної згоди. І ось тепер, коли минуло вже сім десятиліть після останньої світової війни – людство знову повертається до ідеї про ефективність ізоляціонізму. Нічого дивного в цьому немає. І нового теж.
Новими стали тільки технології війни. У третій світовій не врятується вже ніхто – ні прихильники глобалізму, ні прихильники ізоляціонізму. Не буде кому дискутувати.
Ось чому відповідальність, яку взяли на себе депутати нижньої палати парламенту Нідерландів – так, усупереч волі учасників референдуму у власній країні – для мене перший обережний крок до «одужання» Європи та світу. Якщо нам вдасться домогтися позитивного голосування в сенаті Нідерландів та остаточної ратифікації Угоди про асоціацію – це не буде просто порятунок документа про співпрацю Європейського союзу із сусідньою країною. Це буде шанс для України знайти своє місце в світі, де ідея глобального співробітництва й багатосторонніх союзів переможе ізоляціоністську утопію. Світу, в якому небезпеку третьої світової війни буде усунуто.
В ізоляціоністському світі Україні місця немає. Ось чому таким важливим для нас є нідерландське голосування, ось чому є таким важливим, щоб Євросоюз подолав свої проблеми
Якщо цього світу не буде, Україна стане розореною околицею сусідньої країни – тієї самої країни, яка сьогодні не шкодує фінансових і пропагандистських ресурсів, щоб підірвати глобальний світ, знищити європейську ідею та євроатлантичну солідарність, знову розділити планету на «сфери впливу» – ну й повоювати за ці самі сфери, як без цього!
В ізоляціоністському світі Україні місця немає. Ось чому таким важливим для нас є нідерландське голосування, ось чому є таким важливим, щоб Євросоюз подолав свої проблеми. Ось чому необхідно, щоб ізоляціонізм – у будь-яких його формах і інтерпретаціях – остаточно програв.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
