Спеціально для Крим.Реалії
Після одкровень колишнього «народного губернатора» Севастополя Олексія Чалого про те, як «російські патріоти» міста кілька разів готувалися до «перевороту» в Україні, знову стали міркувати про те, як влада й спецслужби країни «прогледіли» в Криму антидержавне підпілля.
Коли було ухвалене рішення захопити Севастополь і Крим ‒ територія була окупована без всякого підпілля, силами військових і найманців
Але Олексію Чалому, цьому новоявленому «молодогвардійцеві», не варто довіряти. У Криму ‒ як, втім, і на Донбасі ‒ ніколи не було ніякого підпілля. Агенти російських спецслужб ‒ були. Російська окупація ‒ була. А «підпілля» ніякого не було просто тому, що окупант цього не потребував. Коли було ухвалене рішення захопити Севастополь і Крим ‒ територія була окупована без всякого підпілля, силами військових і найманців. Коли було ухвалене рішення окупувати Донбас ‒ туди послали банду Стрєлкова і «добровольців», а не якихось підпільників. І коли ми повторюємо вигадки колабораціоністів (хоча Чалого й зрадником-то не можна назвати, він ‒ звичайний «експат», іноземець, який жив в українському місті та обслуговував спецслужби своєї держави), ми тим самим повторюємо брудну російську пропаганду про «громадянську війну» в Україні.
Хотів би нагадати читачеві, що і Крим, і Донбас до 2014 року були частиною демократичної країни ‒ при всіх наших витратах. Навіть при Януковичі ‒ не кажучи вже про всіх попередніх президентів ‒ працювали опозиційні партії, виходили медіа з абсолютно різними позиціями. Чи можна було говорити про сильні проросійські настрої в Криму і тим більше на Донбасі? Чи отримували велику кількість голосів проросійські партії, навіть активно підтримувані московськими грошима? Чи бачили ви на інтернет-форумах до Майдану заклики кримчан приєднатися до Росії?
Тож і воно. Нічого ви не бачили ‒ бо нічого цього просто не було. А ось що я точно бачив зі сцени Майдану ‒ так це прапори українських міст, жителі яких приїхали до Києва підтримати протестний рух. Сімферополь, Севастополь, Донецьк, Луганськ, Горлівка, Ялта... Це те, що я бачив своїми очима ‒ і ніякий Чалий не зможе довести мені протилежне.
У регіонах ‒ окупаційний режим. Це означає, що для того, щоб вижити, потрібно пристосуватися, змінити мислення, почати сприймати брехню як правду
Саме тому ніякого значення не має те, що ми чуємо з Криму і Донбасу сьогодні. У регіонах ‒ окупаційний режим. Це означає, що жителі окупованих територій піддаються масованому впливу пропаганди ворога. Це означає, що для того, щоб вижити, потрібно пристосуватися, змінити мислення, почати сприймати брехню як правду. І це стосується не тільки політиків, журналістів, громадських фігур. Це стосується кожної окремої людини.
Нам добре відома історія загальної скорботи в Радянському Союзі після смерті Сталіна, одного з найжорстокіших і божевільних тиранів в історії людства. Але тільки деякі дозволили собі не сумувати за вовкулакою. Більшість сходили з розуму, штовхалися в черзі до трупа вождя, влаштовували криваву «ходинку». Чому? Хіба людей гнали на ці похорони?
Страх, що змішався зі «стокгольмським синдромом», став тим самим повітрям, яким дихали радянські люди
Звичайно, що ні. Просто вони жили в країні, де в громадянській війні перемогла оскаженіла банда. І до моменту смерті Сталіна ‒ адже від перемоги минуло більше трьох десятиліть ‒ страх, що змішався зі «стокгольмським синдромом», став тим самим повітрям, яким дихали радянські люди. Але коли всього через три роки ‒ три роки, не три століття! ‒ влада розповіла про сталінські репресії ‒ більшість жителів СРСР і з цим погодилися і стали проклинати того, кому поклонялись, замінивши віру в Сталіна на віру в Комуністичну партію.
А коли вже через 35 років після цього Єльцин одним розчерком пера заборонив цю найулюбленішу партію, в усьому Радянському Союзі не знайшлося жодної, ще раз ‒ жодної людини, яка вийшла би на мітинг на її захист. Ось вам і вся любов.
Тому не має ніякого значення, що говорять кримські або донецькі телеканали, пишуть інтернет-сайти, кажуть ваші родичі і знайомі. Ось взагалі ‒ ніякого. Сприймайте їх всіх як людей, біля скроні кожного з яких знаходиться пістолет невидимого вбивці. Втім, чому невидимого? Ми кожен день бачимо цю людину на телевізійних екранах. Ця людина ‒ Путін.
Для того, щоб дізнатися, що насправді думають жителі Криму і Донбасу, ці території необхідно звільнити
Для того, щоб дізнатися, що насправді думають жителі Криму і Донбасу, ці території необхідно звільнити. Повернути туди не тільки українську владу, українські прапори, українські телеканали, українську Конституцію, а й відчуття безпеки. Прибрати пістолет від скроні наших співвітчизників. І тільки тоді ми дізнаємося, що вони думають насправді. Дізнаємося в міру одужання ‒ коли вони отримають можливість жити в тому ж нормальному світі, що і ми. Отримають можливість розуміти, порівнювати, думати й не боятися.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
