Російська влада остаточно знищила єдину в Москві – та й у всій Росії – Бібліотеку української літератури. Книжковий фонд бібліотеки, який збирала українська громадськість Москви за підтримки друзів із України й усього світу, передадуть Бібліотеці іноземної літератури і зроблять частиною Центру слов’янських культур. Ніякого центру, ніякого його книжкового фонду поки що немає. Книги з української бібліотеки просто перевезуть із неї до іншого місця, яке вже не називатиметься небезпечним словом «українська», не виглядатиме – хоча б умовно – як культурний заклад іншого народу, з мовою й культурою якого Росія веде справжню війну. І аж ніяк не гібридну.
Війна з Бібліотекою української літератури в Москві розпочалася задовго до того, як російські танки з’явились у Криму й на Донбасі. Сама Бібліотека української літератури з’явилася під час перебудови, коли зникло багато заборон. І вона була не державною, не міською, а саме народною ініціативою. Але коли російська влада зрозуміла, що Україна дійсно відроджується, почала робити все можливе, щоб цьому перешкодити. Щоб довести, що «ми один народ». А для цього потрібно, перш за все, знищити все те, що складає культурну унікальність українського народу. Яка в такому випадку українська бібліотека в центрі Москви?
Мета імперії – знищити Україну, позбавляючи її мови
Це ми можемо до хрипоти сперечатися між собою, що саме визначає українського патріота, яке значення в його світовідчутті грає рідна мова й чи потрібно за часів економічної кризи дискутувати про мову. А в імперії ніяких сумнівів немає: для того, щоб не було ніякої України, потрібно позбавити її мови. Для того, щоб українець забув про свою Батьківщину, він повинен говорити виключно мовою сусідньої народу. В Росії ніколи не було українських шкіл – не дивлячись на мільйони етнічних українців, які проживають в цій країні. Тут ніколи не було вищої освіти українською мовою. Ніколи не було українських телеканалів і радіостанцій, навіть радіопередач (за винятком однієї, яку автор цих рядків створив у ті ж 90-і роки на радіо «Ехо Москви»). Культурні організації українців з’явилися тільки в 90-і роки й постійно перебувають під тиском влади. А тепер після довгої боротьби закривають і єдину українську бібліотеку Росії. Просто порівняйте цю ситуацію української мови в Росії із ситуацією російської мови в Україні – і з легким серцем плюньте в обличчя тому, хто розповідатиме вам про мовну «дискримінацію» в Українській державі.
На противагу тому, чого в Росії не було, ми можемо згадати, що в ній завжди було. А була – відверта зневага до української мови, яку за рівнем хамства можна порівняти хіба що зі зневагою до білоруської. І ця зневага виходила аж ніяк не тільки від імператорів, які видавали свої підлі укази. Віссаріон Бєлінський, один із кращих російських літературних критиків, радив Тарасу Шевченку перестати писати «мужицьким діалектом». Так до літературних салонів Москви й Петербурга приходило презирство до української мови, впевненість у тому, що цим «сільським діалектом» не можна створити нічого, що варто було б уваги. А якщо так – навіщо цим діалектом розмовляти? Чи не краще допомогти «мужикам» заговорити «правильно»?
Українська мова ніколи не була виключно мовою села – але імперія зробила все можливе, щоб вона такою стала
Все це було брехнею. Українська мова ніколи не була виключно мовою села – але імперія зробила все можливе, щоб вона такою стала. Вона створила умови для зникнення цієї мови в містах, вона вигнала її до сіл, вона зв’язала мову й комплекс меншовартості в єдине цивілізаційне поняття. Якщо вже за радянських часів вона дозволяла українській мові прийти до міста – то тільки за допомогою сили, наказів і розпоряджень, тільки в ролі зброї більшовицької ідеології. Так що коли імперія починала знову виганяти українську мову з українських міст, багато хто з полегшенням зітхав.
Імперія домоглась очевидних успіхів – їх не можна заперечувати. На території, яку вона оголосила своєю, української мови просто немає – і умов для її відродження теж немає. Немає навіть на традиційних територіях розселення українців, які стали частиною Російської Федерації. Там уже давно не дискутують про те, якою мовою розмовляти – своєю чи чужою. Там розмовляють російською.
Єдиною територією, де українська мова може зберегтись і розвиватись, є Україна. Русифікована Україна, в якій століттями створювалися умови комфортної відмови від рідної мови. Україна, в якій людина з маленького міста чи села, що переїжджала до індустріального центру, повинна була насамперед навчитися говорити «по-людськи» – інакше засміють. Україна, в якій повинні були зникнути українці. Але вони не зникли.
Саме тому імперським умовам знищення і спрощення української мови ми повинні протиставити умови її відродження. І мова йде не тільки про державні рішення. Держава – ніщо без народу. Російський народ підтримував шовіністичні зусилля своєї імперії, був носієм русифікації – і саме тому Росія домоглася такого вбивчого успіху. Саме тому українська мова стала мовою «аборигенів» у своїй власній країні.
Російськомовні патріоти, оцініть небезпеку для України. Допоможіть дітям та онукам
Я не вірю в силу наказу. Я прекрасно розумію, що людину не можна просто змусити говорити мовою, якою вона не володіє. Я не сумніваюся, що серед російськомовних громадян Української держави переважна більшість – це патріоти України. Саме тому я вірю в силу людини, в силу патріотизму й любові до своєї країни. Просто маєте оцінити рівень небезпеки. Просто зрозумійте, що імперія – нахабна, брехлива, кривава – воює не тільки з вашою країною, а й з українською мовою.
Якщо ви російськомовний патріот України й ніколи не розмовляли українською – почніть вивчати мову країни, в якій живете. Якщо ви не вважаєте, що досягнете успіху – створіть умови для того, щоб цю мову знали, щоб нею спілкувалися ваші діти й онуки. Цікавтесь українською культурою.
Культурна проблема України – не в нашій неповноцінності, а в спробах конкуренції з Росією в одному мовному просторі
Припиніть думати, що центр світу перебуває в Москві і коли Росія стане «хорошою», ви знову зможете відвідувати російські театри, які, звісно ж, кращі за наші «провінційні». Все це – ваші комплекси. У тій самій імперській Росії москвичі захоплювалися театром Кропивницького, в тому самому Радянському Союзі спеціально приїжджали до Києва, щоб побачити театр Гната Юри. Україна – така ж країна, як Росія чи Польща. Зі своєю історією, культурою, наукою. І зі своєю мовою. Культурна проблема України – не в нашій неповноцінності, а в спробах конкуренції з Росією в одному мовному просторі, Росією ж і створеному.
Але російськомовна Україна завжди буде просто російською областю. Брянською, Курською чи Київською – немає значення. А україномовна Україна завжди буде країною. Країною, де не залишиться місця для меншовартості, але завжди буде місце для поваги до самого себе.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
