2016-го ми могли повною мірою переконатися, що механізми ліберальної демократії на Заході дійсно працюють. Причому ще й як працюють! Абсолютно законним, демократичним шляхом до влади одна за одною в країнах Першого світу приходять сили, які відкрито проголошують свою неприязнь до ліберальних суспільних цінностей. Як і 20-30-ми роками минулого століття, Європою тріумфально крокує правий популізм різного ступеня радикальності. Десь він уже майже домігся державної влади, а десь ‒ натхнений перемогою Brexit і Трампа, збирає сили для нових електоральних битв. І, як і майже століття тому, у такого роду партій є конкретний геополітичний орієнтир ‒ всі вони дивляться на Схід.
Володимир Путін справедливо вважає минулий рік успішним ‒ принаймні, у зовнішньополітичному плані. Європейський Союз вже далеко не такий одностайний у питанні антиросійських санкцій, як 2014-го. Давайте не будемо обманювати себе: не менше половини держав, які раніше приєдналися до стратегії економічного тиску на Росію, сьогодні готові скасувати торговельні обмеження при першій же можливості. Чому? Тому є ціла низка причин, і в першу чергу ‒ власні інтереси цих країн. Однак цілком очевидно також, що не останню роль тут грає агресивна пропаганда, яку ведуть місцеві націоналістичні сили за підтримки Росії. Досить згадати, наприклад, горезвісний референдум у Нідерландах щодо асоціації України з ЄС, ініційований проросійськими правими групами.
Австрійські, британські та німецькі популісти як один мають намір «зрозуміти Росію» і домогтися скасування санкцій
Марін Ле Пен ‒ найпопулярніший політик у Франції, судячи з президентських рейтингів, ‒ навіть не намагається приховувати джерела фінансування своєї передвиборної кампанії. Її останні скандальні заяви про законність анексії Криму Росією ясно дають зрозуміти, що французьким ультраправим зовсім не завадили б нові кредити в контексті майбутніх президентських виборів. Австрійські, британські та німецькі популісти ‒ в першу чергу, вкрай активна антимігрантська партія «Альтернатива для Німеччини» ‒ всі як один мають намір «зрозуміти Росію» і домогтися поступового скасування санкцій. За більшістю прогнозів, 2017 року як мінімум деякі з цих сил суттєво розширять свій вплив у національних парламентах.
Все це означає, що 2017 рік не принесе Україні жодного полегшення на дипломатичних фронтах. Швидше навпаки ‒ стане важчим, а кількість важелів тиску на агресора з питань Криму і Донбасу значно скоротиться. Російська адміністрація, блискуче комбінуючи методи підкупу, переконання і гри на протиріччях всередині умовного західного світу, домоглася формування нової політичної конфігурації на міжнародній арені. У цьому «чудовому новому світі» нам доведеться оперативно вчитися виживати, а успіх вимірюватиметься тим колом питань, яке Київ зуміє утримати на порядку денному.
2017 рік не принесе Україні жодного полегшення на дипломатичних фронтах. Швидше навпаки ‒ стане важчим
Перші тривожні дзвіночки 2017 року надійшли, поки в Україні щосили відзначали новорічні свята. Окрім вже згаданої історії з Марін Ле Пен, якій український МЗС на початку січня зробив офіційну догану, варто сказати і про передбачуваного посла США в Росії. Перевірений дипломат Томас Грем, радник легендарного Генрі Кіссінджера (який, до речі, на днях теж відзначився, обуривши українців пропозицією врегулювання ситуації на Донбасі), в інтерв'ю Голосу Америки підкреслив, що, на його думку, питання з Кримом треба б уже якось вирішити:
«Може йтися про виплату компенсацій українській стороні або про проведення повторного референдуму, враховуючи сумніви в легітимності першого референдуму про приєднання до Росії. Може йтися про експлуатацію офшорних ресурсів або інші рішення, які не обов'язково змінять фактичну ситуацію на півострові, але дозволять врахувати побажання населення Криму без шкоди економічним інтересам і безпеці України», ‒ сказав Грем, спровокувавши бурхливі обговорення з обох боків кордону з тимчасово окупованим півостровом. Втім, якщо Конгрес США все ж затвердить кандидатуру колишнього голови ради директорів ExxonMobil Рекса Тіллерсона на посаді держсекретаря США, то пропозиції Грема можуть вже скоро стати офіційним курсом американської дипломатії в українському питанні.
Ось в такому, м'яко кажучи, похмурому антуражі Україна вступає в революційний 2017-й. Окрім іншого, існує також велика ймовірність, так би мовити, внутрішньої капітуляції, адже київські еліти звикли спиратися на західних союзників і партнерів, а найголовніше ‒ на західні кредити, що дозволяють утримувати економічну ситуацію в країні під контролем. У нових міжнародних умовах українська влада легко може піти на угоду з дияволом, на словах продовжуючи визнавати необхідність деокупації Криму, а на ділі проводячи політику примирення з Росією на всіх фронтах. Всерйоз задуматися про можливості такого сценарію змушує авторська колонка впливового олігарха Віктора Пінчука у Wall Street Journal, який по суті пропонує змиритися з апетитами Кремля в обмін на поступове умиротворення Донбасу. Незважаючи на те, що в адміністрації президента Порошенко поспішили пожурити Пінчука за недостатній патріотизм, його стратегія вже завтра може стати серед чиновників переважною.
Це означає, що саме українське громадянське суспільство, яке за три роки революції і війни продемонструвало могутній потенціал самоорганізації, має взяти на себе відповідальність за постійну підтримку уваги держави до питань Криму і Донбасу. Буде складно, але ми впораємося.
Максим Осадчук, кримчанин, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
