Висновок щодо прямої причетності російського президента Володимира Путіна до втручання в американську виборчу кампанію не став несподіванкою для російських медіа та експертів. І ті з них, хто наближений до влади, і ті, хто перебуває в опозиції до неї, і так знають, що останніми роками будь-які принципові рішення у Росії ухвалює тільки одна людина. Тим більше, коли йдеться про розвідувальні операції спеціального характеру. Путін, колишній глава ФСБ, зробив завдяки одній з таких операцій політичну кар’єру.
Сім’я його попередника Бориса Єльцина була вельми стурбована корупційними звинуваченнями на адресу глави держави і його родичів. Головним обвинувачем виступав тодішній генеральний прокурор Росії Юрій Скуратов. Саме Путін був автором і керівником спеціальної операції, яка призвела до дискредитації і відставки генерального прокурора. А оточення Єльцина переконалося у лояльності і незамінності головного чекіста. Так Путін став новим прем’єр-міністром країни і офіційним наступником Єльцина на посаді президента. Перша виборча кампанія, в яку він втрутився за допомогою спеціальної операції, – його власна виборча кампанія.
І якщо майже два десятиліття тому в Росії не бачили в таких діях нічого несподіваного і аморального, то чому повинні журитися з приводу втручання Путіна в американську виборчу кампанію? Путін просто розширює свої можливості. У 2004 році він був високопоставленим агітатором Віктора Януковича. У 2016 році вирішив скомпрометувати Гілларі Клінтон. Звичайно, не варто порівнювати Україну і США. Але відносини з кожною із цих країн життєво важливі для путінського режиму. Путіну не все одно, хто перебуває у Києві на Банковій. І йому не все одно, хто буде перебувати у Вашингтоні в Білому домі. А мета – і це головний принцип російської політики останнього століття – виправдовує засоби.
Але те, що буденно для Путіна і росіян, не може стати правилом для американців. У доповіді американських розвідників – крім опублікованого резюме – є і закрита частина. Тепер правду знають і чинний президент Барак Обама, і обраний глава держави Дональд Трамп. І якщо Обама зробив висновки і продемонстрував, як він ставиться до незвичайної активності Путіна, то для Трампа такі висновки попереду.
А це означає, що російсько-американські відносини тепер будуть під справжнім «збільшувальним склом» політичної і громадської уваги.
І будь-які спроби знайти компроміс із Кремлем будуть аналізуватися через призму «подяки» за путінське сприяння – навіть якщо насправді Путін і не був зацікавлений у перемозі республіканського кандидата. Трамп у своїх відносинах з Москвою просто змушений буде вести себе обережніше і суворіше, ніж поводилася б Клінтон. Можливо, цього не усвідомлює сам обраний президент. Але його політика сформується насамперед під впливом цього, створеного доповіддю американських розвідників, «збільшувального скла».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації ‒ на сайті Радіо Свобода
