Незважаючи на нові суворі санкції, що були запроваджені перед Новим роком проти Росії президентом США Бараком Обамою, його російський колега Володимир Путін цілком може вважати себе справжнім переможцем 2016 року. Справді, Барак Обама через кілька тижнів залишає Білий дім і його кабінет займе республіканський кандидат Дональд Трамп, який говорив про необхідність співпраці з Росією в боротьбі з тероризмом. На республіканських «праймеріз» у Франції переміг Франсуа Фійон, який виступає за нормалізацію відносин Європейського союзу й Москви. Цілком можливо, що в другому турі виборів Фійон змагатиметься з Марін Ле Пен – давньою прихильницею дружби із Путіним.
У Сирії Путін став очевидним господарем становища. Тепер про майбутнє цієї багатостраждальної країни говорять між собою Москва, Анкара й Тегеран. Путіну вдалося подолати конфлікт із турецьким президентом Реджепом Тайїпом Ердоганом. Більш того, Ердоган, який зацікавлений у зміцненні особистої влади, все більше схиляється до взаєморозуміння з Москвою, а не із Заходом.
Ніяких поступок в українській кризі Путін не зробив. Його війська й найманці продовжують контролювати окуповану територію Донбасу. Про Крим згадують тільки в резолюціях міжнародних організацій, з’являються західні політики, які пропонують винести це очевидне порушення Кремлем міжнародного права «за дужки». Західні ЗМІ називають Путіна одним із наймогутніших людей сучасного світу. Хіба це не привід відкоркувати шампанське?
Колись я дивився непоганий детектив, головний герой якого – розвідник однієї з європейських країн – вів блискучу гру з німецькою розвідкою. Він, можна сказати, цю гру довів до кінця й виграв. Але того дня, коли він святкував перемогу й відкоркував шампанське, Німеччина окупувала його Батьківщину.
Путін нагадує мені цього розвідника. Він, звісно, може використовувати відому слабкість Заходу з точки зору реагування на нахабний безпардонний виклик. Але грошей у нього від цього не додається. 2017 року буде вичерпаний Резервний фонд Російської Федерації, що не додасть стійкості «путіноміці». Проблеми вже простежуються. І вони не тільки в зубожінні росіян. Вони в боях «бульдогів під килимом» у президентському оточенні – ілюстрацією чого став арешт міністра економічного розвитку Росії Олексія Улюкаєва. Вони в погіршенні відносин між Москвою й Мінськом – президент Білорусі Олександр Лукашенко звик жити за гроші Росії й не розуміє, якою може бути альтернатива утриманству. Вони у відкритому незадоволенні, яке висловлюють у Казані. Татарстан – республіка-донор решти Росії, один із небагатьох регіонів-донорів. І її керівництву не подобається, що в республіки відбирають усе більше коштів. Це те, про що попереджали Путіна ще кілька років тому – чим менше буде грошей, тим серйознішими будуть проблеми із союзниками й окремими регіонами. Але він не повірив.
Війна в Сирії – аж ніяк не таке популярне в російському суспільстві дійство, як окупація Криму й Донбасу. Але найважливіше – ця війна після Алеппо відкрила справжній резервуар ненависті й терору, жертвами якого нового року можуть стати співвітчизники Володимира Путіна. Вбивство російського посла в Туреччині наприкінці року стало грізним попередженням Кремлю. Але Путін, як завжди, не повірить.
Своїми огидними діями на Донбасі й у Криму Путін, звісно ж, послаблює Україну. Але одночасно він збільшує цивілізаційну прірву між Україною й Росією. Яскравою ілюстрацією поглиблення цієї прірви стала відмінність у реакціях на загибель російського військового літака, чиї пасажири – представники Міністерства оборони й військові музиканти – відправлялись на святковий концерт для учасників знищення Алеппо.
Саме тому я погоджусь із тим, що 2016 рік – це рік Путіна. Але ось тільки будь-яка тактична перемога російського президента неодмінно обертається його стратегічною поразкою.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
