Українка Оксана Линів, яка народилась на Львівщині, належить до трійки найкращих жінок-диригентів світу. Четвертий сезон вона розпочала у Баварській державній опері. Виступає жінка на сценах відомих світових театрів. А на концерти, де за пультом українка, очікують шанувальники високої класичної музики в Європі. Втім, українські оперні театри оминають увагою. Однак диригент не чекає на особливі запрошення, а сама взялась за організацію у Львові фестивалю класичної музики «LvivMozArt», щоб змінити ставлення до культури. 10 грудня Оксана Линів презентувала у Львові свій проект концертом, на якому звучала музика Франца Моцарта (піаніста, диригента, композитора, педагога, наймолодшого сина Вольфґанґа Амадея Моцарта). Ім’я Франца Моцарта пов’язане і з Галичиною. Що Оксана Линів хоче донести новим фестивалем в Україні в інтерв'ю Радіо Свобода.
– Оксано, а до якого року вже розписаний Ваш творчий графік?
– 2017, 2018, 2019… Складно працювати, багато проектів. Розумієш, що чим вище піднімаєшся, тим нижче можна впасти, що до тебе більша відповідальність, не маєш права на помилку і потрібно чітко знати, що ти робиш.
– Попри таку завантаженість, Ви все ж взялися за новий проект в Україні – фестиваль «LvivMozArt», який стартує у серпні 2017 року. Чому так важлива для Вас Україна, чому є потреба сюди приїжджати бодай раз чи двічі на рік, диригувати, вчити українських музикантів, попри матеріальну складову?
– Багато хто з українських митців вибивається в люди, у них успішно йде кар’єра, добре складаються обставини, звісно, цим люди гордяться, працюють, багато хто на Захід переселяється назавжди. Мій шлях розпочався фактично зі знакової у моєму житті події – 12 років тому, у 2004 році, я стала фіналісткою Міжнародного диригентського конкурсу імені Ґустава Малера в Німеччині. Опісля опинилась під дуже сильним фокусом уваги з боку європейських музичних кіл. Моя життєва дорога, кар’єра пішла вперед.
– Ви увійшли у трійку найкращих жінок-диригентів світу. Відтак є чим пишатись, не кажу вже про ті концерти й постановки, над якими працюваєте і які у планах.
Немає інтерв’ю для провідних світових медіа, щоб мене не запитали, що я роблю в Україні, в якому стані тут культура, чи вдається мені співпрацювати з українськими колективами. Це дуже і дуже болючі та вразливі для мене запитання
– Справді, цей сезон для мене знаковий – я буду першою в історії жінкою, українкою, яка ставитиме постановку Ріхарда Ваґнера «Летючий голландець» у Ґранд театрі «Лісеу» у Барселоні. У мене буде постановка Ріхарда Штрауса в Баварській державній опері. За столітню історію цього театру я третя жінка, хто взагалі диригує у цій програмі Баварської державної опери. Але чим успішніше розвивається моя кар’єра, чим більше зустрічаю і працюю з кращими і цікавими музикантами, колективами, тим все більш боляче мені за Україну, за той рівень музичної культури, який ми зараз маємо. Я говорю про це на Заході. Немає інтерв’ю для провідних світових медіа, щоб мене не запитали, що я роблю в Україні, в якому стані тут культура, чи вдається мені співпрацювати з українськими колективами. Це дуже і дуже болючі та вразливі для мене запитання. Тому мені важливо стати не тільки успішною, а докласти зусиль, щоб змінити ситуацію в Україні на краще. Це моя батьківщина, звідси я вийшла, тут отримала добру школу, талант від своїх батьків і просто від природи та української нації. Мені хочеться просто повернути те, що мені було дано. Не можу просто спостерігати за цією нездоровою ситуацією. Мені соромно, що будь-яка держава знає своїх композиторів, займається промоцією своєї культури на міжнародному рівні і тільки Україна ніде, нікому, нічим невідома.
Це нове джерело натхнення, інформації, обміну, співпраці між культурними середовищами України і фактично Європи
Мені недостатньо просто диригувати в успішних проектах. Виступаю з дуже талановитими українськими музикантами в Україні, живу тим концертом, півроку готуюсь; отримуєш овації, але, фактично, ти не можеш щось змінити. І ось цього року народилась ідея започаткувати в Україні, у Львові, фестиваль «LvivMozArt». Так виглядає, що нам вдасться зробити щось справді нове. Мрію створити нову музичну ініціативу у сфері класичної музики, яка стане новим джерелом по обидва боки, завдяки якому зможемо врешті прорубати в стіні вихід. Це нове джерело натхнення, інформації, обміну, співпраці між культурними середовищами України і фактично Європи.
– Що хочете донести до публіки цією музичною імпрезою?
Тобто, особливим акцентом у програмі фестивалю будуть проекти, засновані на тісній співпраці Західної Європи з Україною. А першою спробою заявити про це став наш концерт у Львові
– Заснуванням цього фестивалю «LvivMozArt» мені не тільки хочеться привернути увагу до України і не тільки хочеться запрезентувати наші кращі таланти, той потенціал, який ми маємо, але й відкрити українських композиторів світові. Відкрити світові кращі українські колективи, виконавців, тобто не тільки привезти сюди відомих зірок, знаменитих гостей, які зможуть успішно виступити, а створити особливе середовище співпраці і пізнання один одного на мистецькому і культурному рівні. Тобто, особливим акцентом у програмі фестивалю будуть проекти, засновані на тісній співпраці Західної Європи з Україною. А першою спробою заявити про це став наш концерт у Львові, у суботу, 10 грудня, де ми хотіли зацікавити публіку нашою ідеєю, знайти підтримку фестивалю.
– Чи є сподівання на допомогу європейських країн щодо проведення цього фестивалю?
– Нас дуже сильно у цьому проекті хоче підтримати Європа. Увага до фестивалю «LvivMozArt» дуже велика вже нині. У ці дні у Львові перебуватиме делегація із п’яти осіб з Бонну. Бетховенський фестиваль у Бонні – один із найголовніших фестивалів класичної музики в Європі, Німеччині зокрема. Недавно ми побували у Зальцбургу, у Міжнародній фундації «Моцартеум», це найголовніша інституція з усіх питань, які стосуються Моцарта, там обговорювали два дні співпрацю, наш фестиваль і його значення.
– Львів останні роки перенасичений фестивалями на кшталт пампухів, сиру, вина, шоколаду і всяких інших гастрономічних назв. Відтак останні роки формуються у місті далеко не витончені музичні смаки. Не вихований за роки Незалежності слухач класичної музики, на неї немає, якщо можна так сказати, моди, як це помітно у Європі, США, коли концерт класичної музики це подія, коли йдуть на світові імена музикантів. В Україні, навіть у такому місті, як Львів з претензією на культуру, відсутня музична культура. Як це змінити?
– У цьому є велика небезпека. Тому що тільки рівень того, наскільки поставлена справді висока музична культура і висока культура в державі, саме це і визначає рівень культури. Не те все, що ми любимо, бо я теж люблю етнічні, народні фестивалі, але й ми повинні мати змогу показати справді високе професійне мистецтво. Дуже символічно це може обернутись катастрофою, якщо вчасно не зреагувати. Тому потрібно думати не про те, проводити чи ні референдуми, хто ми і звідки, а просто прочитати історію. Дізнатись про нашу спільну європейську історію, зокрема Західної України, що є набагато довшою, аніж 59 років Радянського Союзу, які нас, фактично, розділили.
– «Моцарт мистецький», такою є назва майбутнього фестивалю у Львові. Це тому, що син Вольфґана Амадея Моцарта – Франц – мешкав упродовж 30-ти років на Галичині, зокрема і у Львові, написав тут багато своїх музичних творів, створив хор?
Зараз має відбутись переоцінка цінностей нашого суспільства, мені видається, що немає кращого міста в Україні для цього, аніж Львів. Тим паче, що так символічно вийшло, що Моцарт об’єднує – він жив у Львові
– Власне, це дуже символічно. Моцарт набагато більше поняття, аніж просто людина і композитор. Це поняття високого еталону гуманності. Еталон культури, яка має об’єднати світ і нагадати світові про інші цінності, куди ми повинні прагнути рухатись. Тільки, якщо ми не будемо про це забудувати і будемо виховувати наступні покоління, у нас є шанс побудувати нову державу. Ми зараз споживаємо те, що було створено 400 років тому. А що створюємо ми для наступних поколінь, що ми їм передаємо, чому ми їх навчимо? Фактично, зараз має відбутись переоцінка цінностей нашого суспільства, мені видається, що немає кращого міста в Україні для цього, аніж Львів. Тим паче, що так символічно вийшло, що Моцарт об’єднує – він жив у Львові.
– І Львів подарував світові цілу плеяду українських композиторів. Однак, як зробити класичну музику модною у Львові, як виховувати нове покоління шанувальників високого мистецтва?
Спеціальні методики роботи з дітьми, молоддю, розширення форматів, використання сучасних технологій, відеоінсталяції. Це фактично те, що ми хочемо робити на фестивалі, чого немає в Україні
– Для мене головним є німецький досвід. Висока класична музична культура має 600-700-літню культуру. Так як у Німеччині на рівні політики і фінансування ставляться до культури, це просто вражаюче і це обговорюється постійно у суспільстві, це невід’ємна частина життя, як побут, їжа. Всі проблеми чітко аналізуються і шукають їхні рішення. Тому однією з найважливіших стратегій у Німеччині є робота з маленькими дітьми, залучення їх до концертів. Кожна програма філармонії чи театру має відділ, який розробляє програму роботи з молоддю. Не просто заставити дітей прийти і слухати сухий академічний концерт, в якому вони нічого не розуміють і не знають про композитора. А, навпаки, розбивати оці незрозумілі бар’єри обговоренням, залученням дітей до концерту, розвиток творчих здібностей. А це розповіді про композиторів, живе спілкування, форма концертів, доступна для малечі. Тобто, шукають спеціальні методики роботи з дітьми, молоддю, розширення форматів, використання сучасних технологій, відеоінсталяції. Це фактично те, що ми хочемо робити на фестивалі, чого немає в Україні. У нас є вже цікаві проекти та ідеї. Ми це вже презентували в Німеччині.
– Хто з диригентів у світі для Вас найцікавіший і чиїм талантом й майстерністю Ви захоплюєтесь?
Зараз ми живемо у час, коли жінки-диригенти так вороже не сприймаються, не вважаються екзотикою, їх не відштовхують.Тому приємно, що вже нині жінок за пультом сприймають. Але для диригента кожна нова партитура це є початок
– На сьогодні мій улюблений диригент помер – Карлос Кляйбер. З теперішніх багато хто подобається. Звісно, зразком є Кирило Петренко, з ким я працюю. А з жінок важко вибрати. Австралійка Сімона Янг зробила грандіозну кар’єру, була першою жінкою-диригентом. Мені трішки її манера зажорстка. Вона починала 20 років тому, коли була набагато більша протидія і скептицизм у суспільстві щодо жінок-диригентів і їй довелось пробивати цей шлях. Адже тоді було несприйняття жінки-диригента. Вона виробила свій стиль. Зараз ми живемо у час, коли жінки-диригенти так вороже не сприймаються, не вважаються екзотикою, їх не відштовхують.Тому приємно, що вже нині жінок за пультом сприймають. Але для диригента кожна нова партитура це є початок. Попри те, що маєш досвід і визнання, прийдуть критики і судитимуть спочатку, а минуле залишається. Немає такого у цьому мистецтві, що ти маестро і лише похвала. Вимоги ростуть співмірно до успіху. Це складно втримати і розвиватись далі. Для мене сатисфакція, коли приходить публіка, коли музика змінює людей, їхню свідомість, коли люди просто вдячні.
