Спеціально для Крим.Реалії
Американський конгресмен Данкен Гантер поділився з «Голосом Америки» своїм баченням урегулювання української кризи. Рецепт, запропонований Гантером, може багатьох спантеличити. Конгресмен, якого важко назвати недоброзичливцем України ‒ він, зокрема, виступає за надання нашій країні летальної зброї, ‒ пропонує Україні відмовитися від анексованого Криму в обмін на припинення війни на Донбасі й виведення російських військ із українського материка. Це рішення Гантер вважає вигідним для самої України, якій, на його думку, треба визнати, що «там живе багато людей, які вважають себе близькими до Росії». І справді, що поганого в закінченні війни? Чому не можна досягти компромісу? З точки зору Данкена Гантера ‒ а він представляє позицію багатьох людей, які голосували за Дональда Трампа, ‒ все абсолютно логічно.
Я міг би заперечити американському конгресмену, нагадавши йому, що анексія Криму ‒ випадок абсолютно безпрецедентний із точки зору міжнародного права. Що Росія забрала в України частину її суверенної території ‒ і зовсім неважливо, як ця територія називається, важливо, що стався акт відвертої анексії ‒ і це вперше в Європі після Другої світової війни. Але я не буду приводити цей очевидний аргумент просто тому, що заздалегідь знаю, що мені відповість пан Гантер ‒ або інші прихильники його точки зору. Якщо Сполученим Штатам можна було визнати незалежність Косово ‒ а це ж частина суверенної території Сербії, ‒ то чому не можна визнати акт відторгнення Криму? А якщо сама процедура відторгнення не вписується в норми міжнародного права, то чому б не оформити її заднім числом, та ще й із українською участю? І всім буде добре.
Я не апелюватиму до норм права ‒ сама ідея збереження Криму за Росією передбачає, що в свідомості американського конгресмена немає ніякого розуміння цих норм і поваги до них. Я апелюватиму до реальної політики.
Американці можуть як завгодно довго переконувати себе, що вони з Росією не конфліктують, але яке це має значення, якщо росіяни вважають зовсім інакше?
Головне, що потрібно зрозуміти ‒ так це те, що ніякого російсько-українського конфлікту насправді немає. Є конфлікт Росії зі Сполученими Штатами, для ескалації якого використовується територія України. Американці можуть як завгодно довго переконувати себе, що вони з Росією не конфліктують, але яке це має значення, якщо росіяни вважають зовсім інакше? Саме тому неможливо досягти ніякого компромісу щодо Криму, тому що Крим ‒ це лише сигнал для того, щоб Захід зрозумів: йому не варто втручатись у те, що відбувається на пострадянському просторі. А значить ‒ не підтримувати прагнення громадян країн, які перебувають у цьому просторі, самим визначати свою долю і свій вибір. За них це зробить Путін ‒ і Сполучені Штати мають із таким підходом погодитися.
І справа не лише в Україні. Пан Гантер вважає, що «росіяни мають піти з України і Грузії». З України ‒ це, я так розумію, з Донбасу. А з Грузії ‒ це означає з Абхазії й Південної Осетії? Але Росія визнала дві ці бунтівні грузинські автономії незалежними державами, відкрила в них посольства, підписала угоди про військову допомогу. Для Росії питання Абхазії й Південної Осетії «закрите», як і питання Криму. Якими мають бути важелі американського впливу на Росію, щоб вона відмовилася від своїх рішень, оголосила, що ніякої незалежної Абхазії й Осетії не існує, вивела війська? Чи готовність визнати законність приєднання Криму ‒ такий важіль?
Це не шлях боротьби з терором і радикалізмом. Це дорога до нових терористичних актів, міграційних криз і дестабілізації
Натомість конгресмен пропонує дозволити Росії «робити те, що вона вже робить у Сирії» ‒ тобто відновлювати владу Башара Асада, вбивати тисячі сирійців і радикалізувати настрої в країні й мусульманському світі в цілому. Це не шлях боротьби з терором і радикалізмом. Це дорога до нових терористичних актів, міграційних криз і дестабілізації. Я допускаю, що нова адміністрація у США спробує домовитися з Кремлем щодо власного невтручання в Сирії. Але навіть якщо домовленості й будуть досягнуті, їх доведеться переглядати після першого ж масштабного терористичного акту в самих Сполучених Штатах. А при продовженні російських дій у Сирії питання такого теракту ‒ лише питання часу. Нам залишається тільки гадати, скільки американських громадян заплатять своїми життями за можливу політичну короткозорість ‒ десятки чи сотні.
Данкен Гантер хотів би також, щоб Росія перестала підтримувати Іран. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо взаєморозуміння буде досягнуте між Вашингтоном і Тегераном. Якщо ж адміністрація Дональда Трампа дійсно відмовиться від «ядерної угоди» з іранським режимом, у Тегерана не буде більш вірного союзника, ніж Москва ‒ зокрема й у створенні бомби. Тому що саме Іран ‒ важливий союзник Росії у протистоянні зі Сполученими Штатами в мусульманському світі, на Близькому Сході, в Сирії. Наскільки ж потрібно не розуміти міжнародну політику, щоб не помічати цього очевидного факту?
Данкен Гантер міг би запитати мене ‒ і це був би його останній аргумент, ‒ чому ж тоді Володимир Путін та інші російські політики з таким ентузіазмом ставляться до обрання Дональда Трампа? Можливо, тому що хочуть із ним домовитися? Адже домовитися завжди можна, а Трампу, за твердженням конгресмена, «немає рівних у мистецтві домовлятися».
Ні, Данкене. Вони не збираються з ним домовлятися. Вони збираються його обдурити. Вони впевнені ‒ бізнесмена обдурити набагато простіше, ніж професійного політика. І вони помиляються ‒ тому що разом із Трампом їм доведеться обдурити всю Америку. Та й самого Трампа обдурити не так-то просто.
Але світ, у якому Дональд Трамп переконається в бажанні Володимира Путіна його обдурити, буде дуже страшним світом.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
