Олександр Железняк ‒ севастополець, відома фігура в російській тревел-журналістиці. Протягом восьми років він займав пост головного редактора московського бюро National Geographic Traveler. 2014 року він залишив редакцію й повернувся до Севастополя з намірами розвивати місцевий туризм. Однак, пропрацювавши в місцевому уряді дев'ять місяців, був змушений піти у відставку. Про свої професійні метаморфози й перспективи кримського туризму Железняк розповів в інтерв'ю кореспонденту Крим.Реалії.
‒ Ви були головним редактором одного з найбільших журналів про подорожі. Їздили світом, писали, фотографували. Вашу роботу багато хто назве роботою мрії. Але ви залишили російську редакцію National Geographic і пішли в політику. Чому?
‒ Я йшов не в політику. Я йшов працювати чиновником у відділ розвитку туризму (уряду Севастополя ‒ КР), а це не політика ні в якому разі. Це технічна діяльність, що перетворилась у політику «завдяки» Сергію Меняйлу (екс-губернатору Севастополя ‒ КР). Я, звісно, не збирався займатися політикою ‒ мені було цікаво принести користь рідному місту. Якби я розумів, що буде таке сильне протистояння, яке по суті не дасть реалізуватись у цьому напрямку, я б кілька разів подумав, чи варто мені «врубатися» в таку війну.
Чому вирішив піти з NatGeo? Тут збіглося одразу кілька факторів. По-перше, я працював там головним редактором майже вісім років, і в мене накопичився певний дефіцит росту. Ми всі мали постійно зростати, дізнаватися щось нове й рухатися далі. По-друге, можливо, в якомусь сенсі вплинула криза середнього віку ‒ той етап, на якому людина починає інакше дивитися на життя. Мені почало здаватися, що журналістика, за великим рахунком, не виробляє нічого матеріального, окрім емоцій, які навіть не можна помацати. Так, ти випускаєш красивий журнал із текстами й фотографіями, який люди самі шанують, дадуть друзям почитати, але, в кінцевому підсумку, він усе одно виявиться на смітнику чи в пункті прийому макулатури. Мені хотілося, використовуючи свій досвід, накопичений за роки роботи в тревел-журналістиці, зробити щось таке, що я сам зможу побачити. І, по-третє, це бажання повернутися до рідного міста, яке мені добре знайоме, до Криму, який я дуже добре знаю, в туристичну сферу, в якій, як мені здавалося, я теж добре розбираюся.
Мені хотілося створити умови для того, щоб туризм у Севастополі був якісним і конкурентоспроможним ‒ це те, що я міг би зробити своїми руками і що через 20-30 років залишиться матеріальним підтвердженням мого існування. Тим більше, я впевнений, що Севастополь ‒ місто з фантастичним потенціалом росту в туризмі.
‒ Тоді чому, маючи такі високі цілі, Ви вирішили залишити стіни уряду, не пропрацювавши там і року?
‒ А з уряду не я пішов ‒ правильно сказати, що звідти «мене пішли». Моїм звільненням займався особисто Сергій Меняйло, який знайшов для цього формальну причину.
‒ Що це був за привід?
Мені почали погрожувати, що, мовляв, тебе звільнять із уряду з «вовчим квитком», губернатор доручив провести відносно до мого «вчинку» службове розслідування
‒ Я полетів у відпустку, коли моє начальство підписало відповідний наказ, а ось у відділі кадрів свій наказ не підписали, пославшись на формальний привід. Після повернення Сергій Іванович викликав мене й наговорив стільки всього страшного. Сказав, що я порушив закон про держслужбу й без дозволу полетів за кордон. Я не мав допуску до таємності й попросив надати мені документ, що підтверджує його слова, але мені, зрозуміло, нічого не показали. На той час я розумів, що «бойові дії» набули вже зовсім відкритого характеру. Мені почали погрожувати, що, мовляв, тебе звільнять із уряду з «вовчим квитком» (за статтею КЗпП про професійному невідповідність ‒ КР), губернатор доручив провести відносно до мого «вчинку» службове розслідування. Втім, уже до цього стало зрозуміло, що в уряді Сергія Меняйла й Олексія Єремеєва (колишній перший віце-губернатор Севастополя ‒ КР) ніякої роботи не вийде.
‒ Що вдалося досягти за ті дев'ять місяців, що ви пропрацювали в уряді Меняйла?
‒ Я не можу сказати, що в мене були якісь серйозні досягнення. Я прийшов на роботу, як «у чисте поле», тому що попередній керівник нашого відомства пішла й не передала нам справи взагалі. Але, тим не менше, в результаті нам вдалося заново створити управління туризму на базі департаменту пріоритетних проектів. У частині зовнішніх досягнень можна виділити створення Великої севастопольської стежки (великий туристичний маршрут ‒ КР). Це ціла мережа пішохідних маршрутів у горах навколо Севастополя, що проходить фактично по всій території суб'єкта федерації. Нам вдалося підготувати всю правову базу під проект і промаркувати перший етап стежки. Але насправді, я вважаю, що чиновнику в роботі не потрібні досягнення. Для нього важливо створити умови, за яких усе працюватиме. В принципі, те, що ми займалися створенням Великої севастопольської стежки ‒ це неправильно. Я, як чиновник, не мав нею займатися. Ця робота підвідомчих організацій, які нам Меняйло просто не дав створити.
Щоб зрозуміти, як були розставлені пріоритети ‒ нас у туризмі працювало всього п'ятеро!
Щоб зрозуміти, як були розставлені пріоритети ‒ нас у туризмі працювало всього п'ятеро! У сусідньому департаменті стільки ж займалися роботою з казаками. Тобто мільйонні потоки туристів зрівняли з казаками. Повторюся, завдання чиновника, на мою думку, ‒ налаштувати механізм, щоб він працював, як годинник, щоб шестерні цього механізму крутилися й не давали збоїв. Ця стежка ‒ швидше моє особисте людське досягнення, але смішно говорити про те, що вона є моїм досягненням як чиновника. Хоча, якби я не займав цю посаду, нічого б і не вийшло.
‒ Під час вашої роботи в уряді розгорівся скандал, у пресі були повідомлення, що ви лобіюєте ідею здачі севастопольських лісів в оренду приватним особам. Деякі ЗМІ на вас тоді вилили багато гніву, розкажіть про це докладніше.
У зоні від Балаклави до мису Айя влітку стоїть у наметах, за експертними оцінками, від двох до п'яти тисяч осіб на день. Вибачте, але вони фактично запаскудили весь ліс
‒ Це називається не гнівом зазвичай, а трохи інакше. А ситуація була повністю вивернута навиворіт нашими «чорними ЗМІ». Спочатку питання про здачу в оренду ділянок гірськолісової місцевості піднімалося Меняйлом на закритому засіданні уряду. Ця інформація просочилась у пресу, а Ігор Шаповалов ‒ віце-губернатор, який курирував наш департамент, ‒ тоді висловив невдоволення закритою й незрозумілою процедурою, за допомогою якої уряд мав намір це зробити. У підсумку ситуацію перекрутили до такої міри, що можна було сказати: «Шаповалов і Железняк збираються продати севастопольський ліс». Але, по суті, питання в іншому: у нас, наприклад, у зоні від Балаклави до мису Айя влітку стоїть у наметах, за експертними оцінками, від двох до п'яти тисяч осіб на день. Вибачте, але вони фактично запаскудили весь ліс. Усе реліктове урочище перетворене на громадський туалет. У лісників фізично немає сил вигрібати все це. Як вирішити питання? Заборонити ‒ не можна, у нас ліси відкриті для відвідування згідно з Конституцією. Лісники запропонували ‒ давайте здавати в оренду ділянки під рекреацію й питати за чистоту з приватників. Ідея правильна, але далі вже питання її реалізації. Якщо відкрито й із користю для міста, то потрібно провести аукціон, за підсумками якого здати деякі ділянки в оренду на певну кількість років до затверджених санітарних норм і з вимогами до орендаря.
‒ А що хотів уряд на чолі з Меняйлом і Єремеєвим?
– Вони хотіли здати тридцять ділянок у лісах за базовою ставкою однієї-двох компаній без конкурсу і без обтяжень, хотіли все тихо «повирішувати» за закритою процедурою. Знаєте яка базова вартість оренди одного гектара в цій місцевості? 25 тисяч рублів на рік ‒ це ж копійки. Ми не дали це зробити, але в підсумку все перекрутили, а Шаповалова і Железняка звинуватили в тому, що вони хочуть продати севастопольську землю.
‒ Про виділення грошей: питання інвестицій справді актуальне, тим більше, що місто живе в умовах санкцій. Чи не могли б ви розповісти про інвесторів, які заходили чи намагалися зайти в місто під час вашого перебування в уряді?
‒ Так, звісно – й наші, й іноземні інвестори були. Були хлопці з Іспанії і Франції, пропонували відкрити центр сертифікації рятувального спорядження на маломірні судна. Приїжджали люди зі Швейцарії, пропонували свої напрацювання, пов'язані з активним туризмом. Вони прийшли, поспілкувалися з тодішніми керівниками нашого міста і зрозуміли, що це все безглуздо.
‒ В інтерв'ю сайту National Geographic ви сказали, що прикладом у розвитку для Севастополя може служити американське місто Норфолк у Вірджинії. Що ви мали на увазі?
‒ Так, це було те саме інтерв'ю, після якого мені довелося виправдовуватися перед Меняйлом, якому не сподобалося порівняння Севастополя з американським містом. Мені здалася цікавою схожість двох міст і те, що вони реалізували цікаві туристичні проекти, так чому ж не використовувати досвід уже реалізованих ідей? Зрозуміло, що Норфолк і Севастополь ‒ це все-таки два різних міста, однак заперечувати схожість між ними безглуздо.
‒ Про яку схожість Ви говорите?
‒ Їх дуже багато. Можна почати з того, що Норфолк ‒ найбільша військово-морська база на атлантичному узбережжі США, а Севастополь був найбільшою радянською базою в усьому середземноморському басейні. Адміністративно Норфолк, як і Севастополь, має спеціальний статус. За американським законодавством Норфолк ‒ це independent city (місто з таким статусом повністю чи частково перебуває поза підпорядкуванням владі відповідного округу ‒ КР). Історія Норфолка зав'язана на Громадянській війні у США: там розташована фортифікація, де відбувалося безліч боїв ‒ це 1860-ті роки. А важлива сторінка військової історії Севастополя ‒ це Кримська війна 1850-х років, та ж епоха. У Норфолку й Севастополі майже ідентичні природно-кліматичні умови: збігаються середньомісячні температури води й повітря, і там, і там є велика смуга піщаних пляжів (у Норфолку ‒ це знаменита Virginia beach), що ваблять туристів. Деякі збіги взагалі доходять до якихось дивацтв: поруч із Норфолком розташований меморіал братів Райт ‒ перший аеродром, із якого вони робили перші польоти, а під Севастополем, у селищі Кача стоїть перша в Російській Імперії авіашкола. І для порівняння: прохідність меморіалу братів Райт ‒ 400 тисяч чоловік на рік, а яка відвідуваність у нас? Нульова.
‒ На ваш погляд, що Севастополю варто було б перейняти від Норфолка?
Військово-морський флот ‒ дуже сильний магніт для туристів
‒ Я вже неодноразово говорив, що військово-морський флот ‒ дуже сильний магніт для туристів. Що турист може зробити у нас? Нічого. Хіба що на морячків подивитися чи на кораблі: здалеку з суші чи з борту катера. У той час як у Норфолку існує великий військово-освітній центр Nautica. Там пришвартований лінкор ‒ корабель-музей, є навчальні дитячі флотилії. В цілому цей комплекс існує як якийсь військово-меморіальний причал, куди кожен охочий може прийти і в усе це зануритися: помацати й подивитися, як усе це працює.
‒ До речі про кораблі-музеї. Ви ставили відповідне питання Володимиру Путіну. Ви дійсно вважаєте наявність чи відсутність у Севастополі такого корабля найбільш злободенною темою?
‒ Я так скажу: подібне питання ставилося вже доволі давно. Флагманом Чорноморського флоту був свого часу крейсер «Кутузов», і після списання його мали намір порізати на метал, як це зазвичай робиться, але його «прихистив» Новоросійськ. Там його поставили біля причальної стінки і зробили з нього музей ‒ один із символів міста. Хтось говорив, що крейсер потрібно забрати з Новоросійська до Севастополя, але це, я вважаю, аморально, бо новоросійська влада його забрала, музеєфікувала, а ми тепер візьмемо й відберемо ‒ це не по-людськи. Другий раз про кораблі-музеї заговорили десь рік тому. Тоді в музей хотіли перетворити БПК «Керч». Ви пам'ятаєте, що десь півтора роки тому на ньому була пожежа й зараз його списують. Це красиве витончене судно, але поки що ухвалене рішення про його утилізацію, що буде далі ‒ подивимося, але особисто мені буде дуже прикро, якщо таке судно не стане кораблем-музеєм. Формально, військові не проти, але кажуть, що не можуть знайти місця для його стоянки. Тому в моєму питанні фігурував не лише корабель, але ще і причальна стінка. Мені здається, що місцем її розміщення може бути Південна бухта, а Мінна пристань, Телеграфна пристань і Гідрографічний причал могли б стати продовженням міської набережної.
‒ Коли змінилося керівництво Севастополя, активно заговорили про можливе повернення до уряду професіоналів, які не змогли спрацюватися з Меняйлом. Серед інших називалось і ваше прізвище. Чи не плануєте повернутися?
‒ Покличуть ‒ буду думати. Сам я не вмію напрошуватися. За певних умов це можливо.
‒ Про які умови ви говорите?
Туризм ‒ це дуже складна штука. Він пов'язаний із міським господарством, із севприроднаглядом, із митницею, прикордонною службою, з комунальними структурами й так далі
‒ Я вважаю, що туризму катастрофічно не вистачає повноважень. Тобто потрібні повноваження, це раз. По-друге, потрібно створювати міжвідомчі комісії для взаємодії з усіма структурами, що задіяні в туристичному сегменті. Туризм ‒ це дуже складна штука. Він пов'язаний із міським господарством, із севприроднаглядом, із митницею, прикордонною службою, з комунальними структурами й так далі. У нас навіть пляжі до управління туризму не мають відношення. Якщо ми хочемо, щоб туризм реально розвивався, в нього потрібно вкладати гроші й ресурси. У нас має бути можливість залучати хороших фахівців. А зарплати в уряді у фахівців у середньому приблизно 20 тисяч рублів. За ці гроші вони о 17:59 уже на низькому старті стоять, щоб утекти. Все дуже неефективно влаштоване, перераховувати можна багато. Хоча новий уряд Дмитра Овсянникова почав робити правильні речі, хочеться сподіватися, що все продовжиться в тому ж руслі.
