Минулі вихідні наша «спаяна» за три з половиною роки команда присвятила вивченню ще одного печерного міста-фортеці. Цього разу вибір припав на найменше з них, що разом з вісьмома іншими також входять до складу Бахчисарайського історико-культурного і археологічного музею-заповідника, ‒ Тепе-Кермен (з кримськотатарської ‒ вершина-фортеця).
До речі, тепер Тепе-Кермен, по суті, опікуються подвійно. За самими печерними об'єктами вздовж всього кола плато однойменної гори-останця в межах 1,4 гектара пильнує музей-заповідник. Про це свідчить колишня охоронна табличка з вишкрябаною дощенту, як видно найбільш завзятими «кримнашівцями», українською держсимволікою.
А вся гора висотою 544 метри над рівнем моря ‒ в зоні відповідальності вже місцевого міністерства екології та природних ресурсів.
Як завжди, вихідну точку група заздалегідь вибрала на далеких пішохідних підступах до Тепе-Кермен. Нею став майданчик біля етнокомплексу «Гузель» поблизу приміського села Старосілля (колишнє Салачик).
Тут шляхи-дороги розходяться у двох головних екскурсійних маршрутах знаменитої долини Марьям-Дере.
Про її славу не забудуть нагадати тутешні гіди: мовляв, на відносно невеликій території, більше 50 гектарів, зосереджені культові об'єкти відразу трьох світових релігій ‒ ісламу, християнства та караїзму. І щось схоже можна побачити хіба що тільки в далекому Єрусалимі.
Дві останні релігії, як відомо, представлені Свято-Успенським чоловічим монастирем і кенасою в місті-фортеці Чуфут-Кале разом з родовим караїмським кладовищем, територію яких ми змушені були того дня перетнути на шляху до кінцевої мети. Панівне становище в Марьям-Дере в прямому і переносному значенні, звичайно ж, має монастир все тієї ж Московської єпархії Української православної церкви.
Тільки за останні роки в обителі відновлені чотири з п'яти монастирських храмів, а ще келійні корпуси, будинок настоятеля, частково завершене будівництво ще двох церков. Не випадково тепер щільно забудоване в долині місце називають не інакше, як «кримський Афон».
Пам'ятається, одержимому настоятелю монастиря о.Силуану всі ці роки, починаючи з 1993, так чи інакше сприяли державні структури, спонсори, підприємці, різні громадські організації. А в нових російських умовах цей процес, зрозуміло, тільки прискорився.
Хоча, якщо повернуться до 90-х років, о.Сілуану довелося з деякими чиновниками, наприклад, того ж музею-заповідника, міською владою і «повоювати». Причина банальна ‒ гроші. Заповідник встановив вхідну плату за прохід насамперед до унікального міста-фортеці Чуфут-Кале.
А оскільки доступна для нього дорога пролягала через сам монастир, то в ранг екскурсантів мимоволі потрапляли і парафіяни. Доходило навіть до розгрому музейної каси. Пристрасті більш-менш вляглися, коли було ухвалене соломонове рішення ‒ касу з усіма іншими формальностями встановили безпосередньо біля воріт Чуфут-Кале.
Не без затяжної низки конфліктних ситуацій з явними ознаками міжконфесійного протистояння визначилися і з робочими місцями для місцевих торговців сувенірною продукцією. Тепер вони вільно розміщують свої столи за монастирем на відрізку дороги до Чуфут-Кале.
Щоправда, охочих у них щось придбати в той листопадовий день ми не помітили. Хоча Усман, ось уже сьомий рік торгує на цьому маршруті ексклюзивним посудом з місцевої порцеляни, запевнив мене, що покупці все ж є.
«Туристи ж в Чуфут-Кале йдуть, хтось із них щось та й візьме, ‒ пояснив чоловік. ‒ Влітку, звичайно, покупців було набагато більше. Сезон був нормальний».
Можливо, зацікавили сувеніри Усмана і його колег, молодих туристів, студентів і старшокласників з Підмосков'я. Вони розбили свій наметовий табір поблизу входу в Йосафатову долину.
Розбили, відверто кажучи, не зовсім вдало, фактично по сусідству зі старим караїмським кладовищем Балта-Тиймез (з кримськотатарської ‒ сокира не торкнеться).
Час, зсуви, дерева, що чіпляються кореневищами за гірські схили, перетворили Балта-Тиймез на моторошну картину.
Найбільше караїмське кладовище у світі, де на площі близько 25 гектарів збереглося близько 7 тисяч надгробків з XIV до XX сторіччя. Мова епітафій ‒ лешон кодеш, яку зараховують до давньоєврейської мови.
На похмурому Балта-Тиймез наша група не забарилася. Залишивши позаду ще кілька кілометрів гірських і лісових стежок, піднялася на плато, звідки в зоні прямої видимості був уже видний затягнутий сизо-блакитним серпанком Тепе-Кермен.
З іншого, зворотного обривистого боку, в сонячних променях стародавнє місто-фортеця з темними очницями печер виглядає зовсім по-іншому.
На гору ми піднялися з північного схилу так званою лівою стежкою, яка, на відміну від правої, досить-таки крута і заросла колючим чагарником. Довелося навіть дертися скелею, щоб дістатися до першого ярусу печер.
До верхніх шлях був простішим і легшим.
Побували ми також у тій частині плато, де печери мають конфігурацію двоповерхових.
Внутрішні переходи між ними досить низькі.
Не могли ми не завітати до найбільш відвідуваного об'єкта всього Тепе-Кермена ‒ скельну церкву.
Її унікальність ‒ у поперечному розташуванні і винесених всередину приміщення вівтарях і хрещальнях (баптистерій). У кримській скельній архітектурі подібні храми більше ніде не зустрічаються. У приміщенні є також кілька вирубаних у скелі так званих костниць.
Всього ж у Тепе-Кермені фахівці нарахували близько 250 печер, більшість з яких господарські. На думку істориків, в них зберігалося зерно, інші пожитки, утримували худобу. А обживалося місто-фортеця з VI до XIII століття. Джерел води на плато не виявили, що дає підстави фахівцям зробити висновок, що Тепе-Кермен не була населеним пунктом, а всього лише захищеною фортецею. І населення долини річки Кача могло тривалий час ховатися в його печерах від ворожих набігів.
З плато відкривається чудовий вид на Качинську долину, вкриту садами і виноградниками. А також на сусіднє плато, під яким розташувалося село Машине.
На тлі засніженого Бабугана чітко проглядаються з Тепе-Кермен телескопи Кримської астрофізичної обсерваторії.
Разом з розгорнутою там, у глибині бахчисарайських лісів, висотною забудовою. Тією самою, яку начебто «в зародку» кілька років тому зупинила широкий розголос в медіа і безкомпромісність самих астрономів. Тепер інші часи. І тому користолюбного ініціатора зведення «Лісового масиву» поблизу селища Наукове, рекламні щити з яким вже бачили в деяких кримських містах, схоже, ніщо і ніхто не зупинить. Втім, це тема вже для окремої розмови.
Анатолій Кримський, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
