Українська Гельсінська група від моменту проголошення потрапила у центр уваги Радіо Свобода, оскільки правозахисна діяльність завжди була складовою місії мовника. Висвітлення судових процесів над дисидентами, повідомлення про винесені радянською системою вироки, поширення «савидаву» та інформації про умови утримання політв’язнів у концтаборах – стали складовою ефірів Української редакції. Ось про що розповідало Радіо Свобода у перші місяці діяльності УГГ – наприкінці 1976-го. Одна з найцікавіших історій у рамках цього періоду – діяльність американських українців на підтримку УГГ.
Інформацію про Українську Гельсінську групу на Радіо Свобода попервах збирали, аналізуючи засоби інформації, зокрема західні, а також контактуючи з різними осередками українців за кордоном, які часто мали налагоджені зв’язки зі земляками в УРСР.
«Вашингтонська група»
Одним із таких осередків була так звана «Вашингтонська група», створена з американських українців на підтримку УГГ. Окрім того, що група мала всю останню інформацію про діяльність УГГ в УРСР і часто виступала посередником для медіа, вона також стала голосом українських правозахисників у США – країні, яку багато з них вважали своєю останньою надією на порятунок.
У грудні 1976 року Українська редакція Радіо Свобода повідомляє про зростання уваги радянських служб безпеки до діячів УГГ. Вашингтонська група надсилає телеграми до голів урядів країн-підписантів Гельсінської угоди з закликом «запобігти розправі, яка очевидно готується в Україні над учасниками УГГ»
У грудні 1976 року Українська редакція Радіо Свобода повідомляє про зростання уваги радянських служб безпеки до діячів УГГ. У Києві КДБ проводить обшуки у Миколи Руденка й Олеся Бердника, на Донеччині обшукують квартиру Олекси Тихого. Це наштовхує на припущення про потенційну можливість судових переслідувань. Через обшуки Вашингтонська група надсилає телеграми до голів урядів країн-підписантів Гельсінської угоди з закликом «запобігти розправі, яка очевидно готується в Україні над учасниками УГГ».
На початку 1977 року Радіо Свобода повідомляє про слухання у Конгресі щодо діяльності УГГ і звіт конгресмена від Республіканської партії Мілісент Фенвік. Вона наголосила, що активність УГГ «базується виключно на законних і гуманітарних принципах»: «Учасники групи переконані, що повне розуміння і дотримання Гельсінської декларації сприятиме справжній розрядці міжнародної напруженості».
Тоді ж, у січні 1977 року, Українська редакція інформує про виступ в Українському домі у Нью-Йорку Андрія Григоренка, сина члена-засновника УГГ, генерала Петра Григоренка. Одна з тем, порушених Григоренком, – що Україна «як європейська держава» має бути представлена як окрема делегація на з’їзді країн-підписантів Гельсінської угоди, запланованому на літо 1977 року у Белграді.
Заклик «виступити на захист українських активістів правозахисного руху»
На початку лютого заарештовують Миколу Руденка й Олексу Тихого, членів-засновників УГГ. Вашингтонська група надсилає до голів урядів країн-підписантів Гельсінських угод ще одну телеграму, в якій наголошує, що її побоювання щодо посилення репресій проти діячів УГГ лише підтвердилися.
«Закликаємо виступити на захист українських активістів правозахисного руху, закликаємо протестувати проти арештів і репресій, які порушують дух і букву «Гельсінкі», – цитує Радіо Свобода телеграму групи.
Трохи згодом редакція повідомляє про стурбованість затриманням Руденка й Тихого, висловлену профільною комісією Конгресу США, що створена для моніторингу дотримання Гельсінських угод.
Арешти діячів груп сприяння виконанню Гельсінських угод у Києві й Москві розглядаються «частково як намір випробувати рішучість американського уряду»
Спільно з Товариством українських студентів «Вашингтонська група» організовує біля посольства СРСР демонстрацію з вимогою звільнення заарештованих українських діячів. Водночас низка членів Палати представників звертається до посла з листом, в якому наголошує, що арешти діячів груп сприяння виконанню Гельсінських угод у Києві й Москві (а на той момент уже заарештовані також Юрій Орлов та Олександр Гінзбург) розглядаються «частково як намір випробувати рішучість американського уряду».
Через посилення репресій проти діячів груп сприяння виконанню Гельсінських угод у різних куточках СРСР президент США Джимі Картер дедалі частіше у своїх виступах наголошує на необхідності дотримання прав людини країнами-підписантами Гельсінських угод.
Упродовж кількох місяців радянська влада не висуває ані Руденкові, ані Тихому офіційних обвинувачень, утримуючи їх, однак, у в’язниці в Донецьку. Захищати діячів УГГ зголошується колишній міністр юстиції США, впливовий адвокат Ремзі Кларк. «Руденка заарештували за любов до своєї країни. Хіба це злочин?» – запитує Кларк під час одного зі своїх публічних виступів, де заявляє про намір захищати голову УГГ.
Радянський суд не допустить Кларка до процесу: на суді у червні 1977 року суддя скаже дружині Руденка, що «чужоземні адвокати не мають права захищати радянських громадян».
Попри публічні звернення до радянського уряду, відкриті листи й спроби дипломатичного тиску, репресії проти діячів УГГ лише посилювалися. У зв’язку з арештом Руденка й Тихого на допитах зрештою побували всі діячі групи й надалі КДБ вже не випускало їх із поля зору.
Через посилення тиску однією з «соломинок» для порятунку і діячів УГГ, і всієї правозахисної діяльності в радянській Україні були засоби інформації – зокрема, Радіо Свобода. Активна робота, яку Українська редакція розпочала довкола теми Української Гельсінської групи від перших днів її діяльності, стала фактично безперервною.
Самі учасники УГГ не раз засвідчували, що попри посилення репресій, вони робили усе можливе, щоб інформація про них потрапляла на захід й сприймали як велику моральну підтримку те, що про них розповідало Радіо Свобода та «Голос Америки».
«Ми мали мужність свідомо піти на ув’язнення», щоб світ знав про порушення прав людини в СРСР і про український правозахисний рух, кажуть в інтерв’ю Радіо Свобода Василь Овсієнко, Мирослав Маринович, Микола Горбаль, Левко Лук’яненко.
При підготовці тексту використано матеріали з фонду Радіо Свободи, який зберігається в архіві Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці
