Той літній день 2005 року повністю змінив життя простого пітерського водія Павла Якшиса, який підробляв вантажними перевезеннями. Він кермував своєю «Газеллю» по Тихорєцькому проспекту північної столиці Росії, коли перед ним несподівано загальмувала бетономішалка.
Щоб уникнути зіткнення, Якшис різко взяв праворуч і одразу ж почув гучний роздратований гудок. Виявилося, що він випадково «підрізав» чорну Toyota Land Cruiser і Mitsubisi Pagero. Джипи обігнали «Газель» Якшиса і стали, перегородивши їй шлях. З першого вийшли двоє чоловіків спортивної статури, одягнені в строкаті гавайські сорочки, з золотими ланцюжками на шиї, і попрямували до Якшиса. Один з них підійшов до дверцят «Газелі» і спробував витягти Якшиса назовні. Коли йому це не вдалося, він сильно вдарив водія в обличчя. Той дістав травматичний пістолет «Оса» і пригрозив: «Зараз пальну». Це викликало лише зневажливу посмішку нападника, і він знову вдарив Якшиса. Тоді водій дійсно вистрілив, гумова куля влучила нападнику в груди, він задер майку, подивився на вм'ятину і процідив крізь зуби: «Ну тепер мої люди тебе закопають».
Пізніше Якшис написав у своїх свідченнях слідству, що нападники нагадували «братків». Але це були не бандити. Простий водій мав нещастя зіткнутися з одним з найвпливовіших людей у Росії, співвласником банку «Північний морський шлях», дзюдоїстом і другом президента Володимира Путіна, Борисом Ротенбергом.
Через два місяці після того в Виборзькому суді Санкт-Петербурга відбувся суд над Павлом Якшисом. Спочатку прокуратура звинувачувала Павла, який сам з'явився у міліцію, у «замаху на вбивство», але потім справа була перекваліфікована на «хуліганство». Якшис винним себе не визнав і заявив, що вистрілив випадково, ухиляючись від удару нападника. Зрештою суддя кваліфікував звинувачення як «навмисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю» і призначив підсудному покарання у вигляді штрафу в 20 тисяч рублів.
Потерпілий у конфлікті Борис Ротенберг на засідання суду не з'явився. Якшис заявив газетярам, що він подасть скаргу в Міський суд Санкт-Петербурга, але потім від цієї ідеї відмовився. За даними журналу Forbes, незабаром після суду він перестав займатися вантажними перевезеннями і пішов в монастир.
Влітку 2005 року ні Павло Якшис, ні 99,9 відсотка російських громадян не мали ні найменшого уявлення, хто такий Борис Ротенберг. Тепер сімейство Ротенбергів широко відоме, багато в чому завдяки дорожньому конфлікту. Щоправда, набагато більш масштабного, ніж той, який стався в Пітері десять років тому.
Мільярдер-заочник
Головним в сім'ї Ротенбергів вважається Аркадій. Він народився у 1951 році в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург). Доктор педагогічних наук. Заслужений тренер з дзюдо. У списку найбагатших людей Росії за версією Forbes займає 60-е місце з капіталом в 1,4 мільярда доларів. Фігурант списку економічних санкцій США і ЄС. Розлучений. Має 4 дітей. Колишня дружина Наталя Ротенберг проживає у Великобританії з двома їхніми спільними дітьми – Варварою і Аркадієм.
У вересні 1964 року молодий пітерський тренер із самбо Анатолій Рахлін, обійшовши кілька шкіл Ленінграда, зібрав групу з кількох хлопчаків і почав тренувати їх в маленькому спортзалі. Серед учнів школи в секції був 12-річний Аркадій Ротенберг, який до цього займався спортивною гімнастикою. Хлопчисько одразу звернув на себе увагу тренера. Рухомий, стійкий, як кішка, тямущий і упертий. «Вони дуже багато билися на вулицях, – згадував Рахлін. – Звичайно, в Пітері доводилося себе захищати. А Аркадій був дуже агресивний, він любив десь когось зачепити...».
Через півроку в секцію Рахліна записався ще один хлопчик – Володя Путін, який жив неподалік, в Басковому провулку. «Я не знаю, яка була у нього спонукальна причина почати займатися самбо, – згадує Рахлін про Путіна. – Мабуть, хотів бути сильним, сміливим. Я думав, що Володя спокійний, а потім виявилося, що ні, він був вибуховий. Мені здається, цей атакуючий стиль у нього зберігся на все життя».
«Мудрий тренер мав рацію, – коментує спогади Рахліна російський політолог Андрій Піонтковський. – Щоб вижити в своєму середовищі, слабенький хлопчик повинен був стати спритним і жорстоким, вміти підлаштуватися під сильного і ніколи не відчувати моральних сумнівів і страждань. В результаті дворове вовченя виросло сильним і нещадним вовком, який назавжди запам'ятовував удари і завжди пристрасно хотів стрибнути вище, щоб подолати ту принизливу стіну нерівності, з якою він зіткнувся з самого дитинства».
Спорт міцно зв'язав Аркадія Ротенберга і Володимира Путіна. Аркадій, його брат Борис, який також почав займатися у Рахліна, і Володя Путін проводили разом майже весь вільний час. Тренування, прибирання в залі, походи в гості, поїздки на змагання – все це їх згуртувало. «З тими людьми, з якими я займався тоді, досі дружу», – зізнався Путін в 2000 році в біографії-інтерв'ю «Від першої особи».
Однак деякі, які добре знали Ротенбергів тоді, давали їм аж ніяк невтішні характеристики. Ось що, наприклад, говорить про Аркадія майстер спорту з самбо, в минулому офіцер КДБ Микола Ващилін, який займався у тій же секції у Рахліна: «Я знаю Аркадія як маленького бідного єврейського хлопчика. І раптом не мільйонер, а мільярдер! Так він рахувати до цих чисел не вміє! Він же заочне відділення Інституту фізкультури закінчив! Заочне. У наш час вважалося, що якщо на заочному в інституті Лесгафту вчишся, то ти дурень. І раптом він – мільярдер!».
Сьогодні Микола Ващилін – пенсіонер, який отримує 10 тисяч рублів пенсії. Після кількох даних ним інтерв'ю про Володимира Путіна і людей з його найближчого оточення він намагається не виходити з дому і не зустрічається зі старими знайомими.
Між ОЗУ і КЗЗ
Спортивні зв'язки Ротенберга з Путіним не перервалися і тоді, коли Путін обійняв пост голови Комітету із зовнішніх зв'язків (КЗЗ) мерії Санкт-Петербурга. На початку 1990-х Аркадій допомагав Путіну продовжувати заняття дзюдо. Він виступав з ним на тренуваннях як його спаринг-партнер, адже вони були в одній ваговій категорії. Завдяки цьому Ротенберг і уславився з того часу «тренером Путіна». У 1998 році Аркадій став генеральним директором спортивного клубу «Явара-Нева», президентом якого був обраний Володимир Путін.
«Чи можуть спортивні успіхи приносити вигоду? Так, якщо займатися спортом разом з Володимиром Путіним», – пише журнал Forbes. До речі, сам Аркадій Ротенберг ніколи не соромився підкреслювати свій зв'язок з президентом. Одного разу його запитали, чи допомагає йому те, що шефство над «Явара-Нева» взяв сам голова держави. Аркадій відповів: «Як самі думаєте? Нам додає сил моральний обов'язок перед країною і президентом. Адже Путін – справжній дзюдоїст». А потім додав: «Звичайно, прямого зв'язку з Путіним у мене немає, але потрібній людині передається інформація про наші успіхи». Ротенберг лукавив. Путін ніколи не відмовляв йому у зустрічах, яким би зайнятим він не був.
Але повернемося до початку 90-х. Журналіст Олександр Костін опублікував на сайті сompromat.ru статтю під заголовком «Президент закручує гайки знахабнілим пітерським авторитетам». У ній стверджується, що в 90-ті дзюдоїст Аркадій Ротенберг займався «кришуванням» торгових наметів і мав широкі зв'язки з членами так званого «тамбовського» ОЗУ, в той час найсильнішого організованого злочинного угруповання Санкт-Петербурга. У статті, зокрема, говориться, що він займався бізнесом з одним з лідерів «тамбовських» – Олегом Шустером, співвласником клубу професійного ушу «Фей лун», а також одним зі спонсорів культового телесеріалу «Вулиці розбитих ліхтарів».
Шустер входив до верхнього ешелону «тамбовських», поряд з колишнім тренером з боксу, згодом депутатом Держдуми за списком ЛДПР Михайлом Глущенком (прізвисько «Хохол»), авторитетами Васею «Брянським», Стьопою «Ульяновским» і Бобом «Кемеровським». Пізніше Ротенберг завдяки зв'язкам з Путіним прилаштував Шустера помічником віце-прем'єра уряду Росії, міністра сільського господарства Олексія Гордєєва.
На думку Євгена Вишенкова, в минулому співробітника карного розшуку, який очолив потім пітерське «Агентство журналістських розслідувань», Ротенберги змогли проте залишитися осторонь явного криміналу. Вишенков розповідає таку історію. Працюючи в карному розшуку, він якось спостерігав за переговорами в одному з пітерських ресторанів. Розмова йшла між декількома міцними чоловіками і двометровим чеченцем на прізвисько «Орбі». Пізніше Вишенков дізнався, що одним з чоловіків був Аркадій Ротенберг. Справа, про яку йшлося, стосувалася його знайомого, на якого «наїхали» чеченці. Ротенберг був готовий до будь-яких несподіванок, але розмову на специфічному сленгу підтримувати не міг, каже колишній опер.
Водночас Аркадій, ймовірно виконував роль посередника між мерією та представниками ОЗУ, з якими віце-мер Путін не міг спілкуватися через своє положення. А потреба в цьому була: Володимир Путін, наприклад, за посадою курував розвиток в місті грального бізнесу, а всі великі пітерські казино тоді контролювалися «тамбовським» ОЗУ.
«Це був такий час, коли всі займалися всім», – говорить один з перших партнерів Аркадія Ротенберга Леван Пірвелі. Він очолював російсько-австрійське СП, яке побудувало в Тбілісі п'ятизірковий готель «Метехі». Аналогічний готель підприємець збирався побудувати і в Санкт-Петербурзі разом з Аркадієм Ротенбергом. З цієї затії нічого не вийшло, однак Ротенберг справив «найприємніше враження» на партнера своїми зв'язками і підприємницьким талантом.
Бізнес Аркадія почав більш активно розвиватися після того, як в північну столицю повернувся з Фінляндії його молодший брат Борис Ротенберг.
Борис Ротенберг народився 3 січня 1957 року в Ленінграді. У 1978-му закінчив Ленінградський інститут фізичної культури і спорту імені П. Ф. Лесгафта. Виступав за збірну міста з самбо, був призером чемпіонатів СРСР і Кубків СРСР серед юнаків та молоді. З 1992 року тренер професійного клубу дзюдо «Чікара» в Гельсінкі. Майстер спорту з дзюдо (1974). Майстер спорту з боротьби самбо (1980). Увійшов до рейтингу журналу Forbes, посівши 100-е місце зі статком 700 мільйонів доларів. Розлучений, має двох дітей.
Московська «сублімація»
На межі століть клуб «Явара-Нева» перетворився на одну з найбільш процвітаючих спортивних організацій країни, а в 2000 році, з обранням Володимира Путіна президентом Росії, горизонти можливостей Ротенбергів незмірно розширилися.
Перший тест як підприємець вже федерального рівня Ротенберг пройшов восени 1999 року, коли Путін був ще прем'єр-міністром Росії. Тоді він познайомився з мало кому відомим бізнесменом, який торгував спиртним і спорттоварами, Сергієм Зивенком. Вони потоваришували, і в лютому 2000 року Ротенберг познайомив Зивенка з керівником Служби безпеки президента Віктором Золотовим. За даними німецького журналу Spiegel, Золотов сприяв призначенню Зивенка на пост гендиректора «Росспиртпрома», якому було передано близько сотні державних спиртових і лікеро-горілчаних заводів. Ротенберг і Зивенко оформили своє торгове партнерство, зареєструвавши оптову компанію «Зірот», яка розмістилася на одній з найпрестижніших вулиць Москви, Новому Арбаті.
У 2000 році Зивенко втратив цю посаду. Швидше за все, він був «з'їдений» людьми Патрушева, які рвалися встановити контроль над однією з найприбутковіших сфер бізнесу в Росії. Однак Зивенко створив впливову групу «Кристал», до якої увійшли два великих горілчаних заводи. Брати Ротенберги вклали зароблені на продажу горілки мільярди рублів в заснований ними в 2001 році банк «Північний морський шлях».
«Росспиртпром» – не єдина державна структура, яка виявилася в сфері інтересів Ротенбергів. У 2008 році раптово помер товариш по службі по КДБ і друг Путіна Олександр Григор'єв, який очолював «Росрезерв» – гігантську закупівельну організацію, діяльність якої багато в чому засекречена. Після смерті Григор'єва заступником нового голови «Росрезерву» став Дмитро Гогін, менеджер однієї з компаній, яку контролювали Ротенберги.
Однак найбільшим державним підприємством, з яким налагодили роботу брати, став «Газпром».
«Є в Росії пласт бізнесменів, які не бояться ніяких бюрократичних бар'єрів і зневажають політичні ризики, – пише «Новая газета». – Їхня власність абсолютно захищена, а інтереси порівняні з державними. Вони недоторканні. Перед ними відкриті двері держкомпаній. І майже будь-який підприємець з російського списку Forbes з радістю запропонує їм частку у власному бізнесі».
У 2002 році управлінців Рема Вяхірєва в «Газпромі» змінили члени команди Володимира Путіна на чолі з Олексієм Міллером. Нове керівництво зайнялося реорганізацією товарних і фінансових потоків, пов'язаних із закупівлями. На кону було 4,5 мільярди доларів. На таку суму «Газпром» тоді купував щорічно найрізноманітнішу продукцію, від труб до компресорів та іншого устаткування.
У 2006 році Максим Миронов, молодий економіст з Росії, який перебрався до США, опублікував цікаве дослідження. Використовуючи піратську базу даних про фінансові оборудки російських банків, Миронов виявив кілька нікому невідомих компаній, через рахунки яких при повній відсутності виробничої діяльності прокачувалися гігантські суми. Рекордсменом було ТОВ «Газтагед», що належало братам Ротенбергам. Воно тільки в 2003-2004 роках пропустило через себе близько 1 мільярда доларів.
У 2005 році директор з корпоративних досліджень британської інвестиційної компанії Hermitage Capital Management (вона консультувала фонд Hermitage – міноритарного акціонера «Газпрому») Вадим Клейнер, який претендував на місце в раді директорів «Газпрому», в своїй доповіді назвав кілька посередників, які отримували незрозумілі преференції від «Газпрому». Одним з них був «Газтагед».
Ця критика дорого обійшлася закордонному інвестору. У листопаді 2005 року виконавчому директору Hermitage Вільяму Браудеру заборонили в'їзд до Росії. Володимир Путін, відповідаючи на питання журналістів з цього приводу, знизав плечима і сказав, що не знає, чому так сталося. Путін висловився приблизно в тому дусі, що всім, хто порушує закон, в'їзд закритий, а інвестори можуть сподіватися на підтримку.
Hermitage Capital Management працював в Росії приблизно десять років, Браудер залучив приблизно 4 мільярди доларів західних інвестицій, але його це не врятувало. Спочатку Браудера не пустили в країну. У 2007 році почалися обшуки в Hermitage. У 2008 році МВС Росії відкрило кримінальну справу проти Браудера, і Hermitage закрив свій російський офіс. Пізніше він очолив кампанію з розслідування крадіжки податку на прибуток, сплаченого фондом в російський бюджет за підсумками 2006 року, і пошуку вбивць юриста фонду Сергія Магнітського, який виявив цю крадіжку.
У липні 2013 року вироком російського суду Браудер був заочно засуджений до 9 років колонії загального режиму. «Справа Магнітського» набула найширшого міжнародного резонансу. Однак це ніяк не відбилося на бізнесі братів Ротенбергів. Навпаки, під час відсутності західних конкурентів, яких відсік рішучими діями президент Путін, їхній бізнес став ще більше процвітати. Навесні 2008 року «Газпром» продав структурам Ротенбергів п'ять своїх компаній – «Краснодаргазстрой», «Волгогаз», «Ленгазспецстрой», «Спецгазремстрой», «Волгограднефтемаш».
Непрофільні, як оголосив пізніше «Газпром», активи пішли за стартовою ціною – 8,4 мільярда рублів. Контрольні пакети цих будівельних компаній придбали кіпрські офшори. До пори до часу нові господарі ніяк себе не проявляли, проте потім у всіх компаніях одночасно відбулися позачергові збори акціонерів, і, за їхніми підсумками, більшість місць в радах директорів отримали представники компанії «Ен Пі Ві Інжиніринг». Власник цієї компанії – Аркадій Ротенберг, а його син Ігор очолює її раду директорів. Так з'явився на світ «Стройгазмонтаж». Корпоративний буклет повідомляє, що вже в 2008 році виручка склала 54 мільярди рублів, а чисельність співробітників – 11 тисяч осіб. Дітище Ротенбергів, витіснивши всіх конкурентів, стало основним постачальником труб та іншого обладнання для могутнього «Газпрому».
Діяльність Аркадія і Бориса Ротенбергів, однак, не обмежується роботою з державними компаніями. У 2008 році підприємці Олександр Пономарьов та Олександр Скоробогатько взяли Ротенбергів ву свій бізнес, поступившись їм 10 відсотками «Новоросійського морського торгового порту». Депутат Державної думи Росії Ашот Єгіазарян залучив Аркадія Ротенберга в партнери з реконструкції готелю «Москва». Зв'язки з Володимиром Путіним продовжували безперебійно функціонувати по всьому фронту. І Ротенберги бралися за все, що приносило солідний дохід: і торгівлю трубами, і організацію морських перевезень, і виробництво горілки, і будівництво житла, і торгівлю нерухомістю.
Дуже часто в партнери до Ротенбергів набивалися великі будівельні фірми. Наприклад, компанія МСМ-5 залучила до співпраці мало кому відоме ТОВ «Паритет». У цій компанії не було ні робочих, ні будівельної техніки, статутний капітал – всього 15 000 рублів. Зате засновники «Паритету» – Аркадій і Борис Ротенберги. Навіщо великій будівельній компанії така співпраця? «У всіх є сильні сторони. Хтось уміє будувати, у когось є фінансові ресурси, у когось адміністративні», – вважає Андрій Паньковський, заступник гендиректора і співвласник ДСК-1, однієї з найбільших московських будівельних компаній.
«Бізнес Ротенбергів – це торгівля потрібними зв'язками», – резюмував нині покійний політолог Володимир Прибиловський, автор кількох книг про пітерське оточення Володимира Путіна. Так само думає і колишній керівник Федерації дзюдо, який емігрував до Латвії, бізнесмен Володимир Шестаков. «Вони одним дзвінком вирішують питання, на які у мене йшли місяці», – розповідав Шестаков про Ротенбергів.
Однак далеко не завжди діяльність Ротенбергів з радістю зустрічали інші «акули» російського бізнесу. В один з осінніх днів 2011 року в офіс компанії «Північний європейський трубний проект» братів Ротенбергів на Мічурінському проспекті Москви завітали з перевіркою співробітники Федеральної антимонопольної служби (ФАС). Чому ФАС зацікавилася Ротенбергами в 2011 році, хоча їхні компанії, основні постачальники труб для «Газпрому», діють з 2005 року? Перевірка, як з'ясувала газета «Ведомости», почалася за розпорядженням тодішнього віце-прем'єра Ігоря Сєчіна, який також, як і Ротенберги, входить в ближнє коло Путіна. Але у випадку з Ротенбергами Сєчіну довелося відступити.
«Чорні мітки» їх не хвилюють
«Якби мене не піарили,як друга Путіна, бізнес був би гіршим», – зізнавався в одному з інтерв'ю Аркадій Ротенберг.
Компанії Ротенберга будують не тільки газопроводи – холдинг «Мостотрест», в якому Аркадію Ротенбергу і його синові належить приблизно 26 відсотків акцій, вийшов на перше місце за обсягом держпідрядів на зведення доріг та інших інфраструктурних споруд. «Мостотрест» побудував дублер Курортного проспекту в Сочі, головну ділянку швидкісної траси Москва-Санкт-Петербург. Найбільший контракт на 34,7 мільярда на облаштування доріг навколо Сколково компанії Ротенберга подарував в один з останніх днів свого президентства Дмитро Медведєв. Ще один контракт, на ділянку траси Москва-Санкт-Петербург «Мостотрест» виграв на конкурсі уряду Москви в запеклій боротьбі з «АРКС» (співвласник Геннадій Тимченко), знизивши ціну з початкових 29 мільярдів до 23 мільярдів рублів.
І нарешті, в 2015 році Ротенберги взялися за особливо важливий проект, від якого відмовився Тимченко, також близький друг Путіна. У січні 2015 року уряд Росії опублікував розпорядження про призначення компанії Аркадія Ротенберга «Стройгазмонтаж» підрядником для будівництва моста через Керченську протоку до окупованого Росією українського Криму. На його спорудження планують виділити 228 мільярдів рублів. Сам Аркадій Ротенберг обіцяє витримати терміни будівництва, заявлені Путіним: міст повинен бути готовий до 2018 року.
Аркадій Ротенберг якось зізнався в інтерв'ю, що розуміє: кримський проект – це для нього «чорна мітка» і повна ізоляція від Заходу. «Але це мене не сильно хвилює», – додав при цьому бізнесмен.
У 2014 році брати Ротенберги потрапили під санкції США, а Аркадій Ротенберг був також внесений до списку санкцій Євросоюзу. Американські платіжні системи Visa і MasterCard припинили обслуговувати картки клієнтів «СМП Банку», що належить Ротенбергам. Майже одночасно в Італії була арештована нерухомість Аркадія Ротенберга. Газета Corriere della Sera, яка повідомила цю новину з посиланням на свої джерела в фінансовій гвардії Італії, оцінює вартість заарештованої власності як мінімум в 30 мільйонів євро. «Я вже кілька місяців перебуваю під санкціями, мене вже нічого не дивує, – заявив Аркадій Ротенберг. – Дивує, що йдеться в цьому випадку про якусь нерухомість, яка під санкції не підпадає. Під оголошені санкції підпадають тільки рахунки і активи, яких в Італії у мене немає. Це ще раз показує всю нелегітимність заходів і абсурдність цієї ситуації».
В результаті санкцій сім'я Ротенбергів, в яку входять четверо учасників списку Forbes – Аркадій Ротенберг, його син Ігор Ротенберг, брат Борис Ротенберг і його син Роман, – за рік втратила лідерство в рейтингу найбагатших сімейних кланів Росії. За даними Forbes, сукупний статок Аркадія, Бориса і Ігоря Ротенбергів за рік скоротився до 2,95 мільярда доларів (в минулому році їхній сімейний стан оцінювався у 5,55 мільярда доларів).
Однак спортсмени, які звикли до боротьби, не схильні драматизувати ситуацію. Вони стали позбуватися ризикованих активів і на початку травня 2015 року продали, зокрема, свої акції дочірнього латвійського SMP Bank місцевим бізнесменам.
Окрім того, Аркадій і Борис почали передавати свої активи синам, які не перебувають в санкційних списках Заходу. Ігор Ротенберг, наприклад, отримав від батька акції «Мостотресту», «Газпромбурения» і «ТПС Недвидимость». Сьогодні Ігор Ротенберг – формально господар найбільшого числа акцій в сімейному портфелі.
Ігор Аркадійович Ротенберг народився 9 травня 1973 року. У 2002 році закінчив Вищу школу приватизації і підприємництва. У 2002-2003 роках – заступник керівника департаменту майна паливно-енергетичного комплексу Мінмайна Росії. У 2003-2004 роках – начальник управління майна транспорту і зв'язку Міндержмайна Росії. У 2004-2005 роках – віце-президент ВАТ «Російські залізниці». З 2006 року – голова ради директорів ВАТ «Ен Пі Ві Інжиніринг». Статок – приблизно 0,5 мільярда доларів. Одружений, троє дітей.
Не забудьте внести плату за проїзд!
Незважаючи на західні санкції, Ротенберги продовжують залишатися «королями держзамовлення» в Росії. І якщо в 2013 році на їхні компанії припадали держпідряди на суму 102,8 мільярда рублів, то в 2014 році ця сума зросла до 184 мільярдів.
Крім суперпроекту з будівництва мосту в Крим, Ротенберги отримують й інші масштабні підряди. У червні 2015 року з'явилася інформація, що «Газпром» збирається будувати газопровід Кубань – Крим вартістю 14,3 мільярда рублів і, очевидно, без тендеру замовлення отримає «Стройгазмонтаж» Аркадія Ротенберга. Будівництво магістрального газопроводу для постачання півострова оцінюється в 20 мільярдів рублів.
Сімейство Ротенбергів ще в 2010 році поклало око на такий ласий шматок бюджету, як асигнування на будівництво платних доріг.
«Я був вражений тим, як рішуче президент Володимир Путін усунув перешкоди, з якими ми зіткнулися», – розповів французькій пресі президент найбільшої будівельної групи Франції Vinci Ів-Тібо де Сільгі. Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) оголосив, що він відмовляється фінансувати будівництво платної дороги Москва-Петербург, тому що доведеться спиляти 14 дубів в Хімкінському лісі. Путін особисто втрутився і швидко знайшов іноземцям заміну серед кредиторів. Замість ЄБРР кредити на будівництво платних трас на досить пільгових умовах погодилися видати російський «Ощадбанк» і «Зовнішекономбанк».
Французькі компанії залишилися в справі, але контроль, звичайно, виявився не при них, а у приватних російських інвесторів. Мінський напрямок дістався банку «Росія», власник якого – ще один старий знайомий Путіна, Юрій Ковальчук, дорогу Москва-Санкт-Петербург дали на відкуп структурам Ротенбергів.
Викривач корупції Олексій Навальний нещодавно опублікував в мережі фото двох гігантських палаців-близнюків Аркадія і Романа Ротенбергів, побудованих в підмосковній Барвисі. «Аркадій і Борис Ротенберги закінчили фізкультурний інститут, – пише про них Навальний. – Вони нічого не створили. Вони нічого не придумали нового. Вони не дали нам ні айфонів, ні соцмереж, ні успішних інвестпроектів. Але отримали все, що хотіли, практично безкоштовно».
Останнім часом Ротенберги зацікавилися питанням справляння транспортного податку на платних федеральних трасах.
Ще в 2010 році міністр транспорту Ігор Левітін, чиє ім'я в останні роки також пов'язують з братами Ротенбергами, запропонував відновити збори в дорожні фонди, ліквідовані в 2001 році. Тоді фонди закрили з політичних причин: злодійство на дорожньому будівництві в регіонах процвітало, а губернаторський корпус потрібно було вбудовувати в вертикаль влади і позбавляти корупційних можливостей. До 2010 року вертикаль була відбудована, з виборами губернаторів давно покінчено, але прийшло розуміння, що вихід з економічної кризи можна стимулювати за рахунок дорожнього будівництва, на що грошей в бюджеті не вистачало.
Залишалося тільки знайти необхідного лобіста для проведення цієї операції. І він скоро знайшовся. Ним став Сергій Чемезов, голова «Ростехнологій». Він переконав уряд Росії в тому, що саме його держкорпорація в рамках модного імпортозаміщення здатна налагодити таку систему справляння плати, яка буде заснована на російських технологіях. Але сам Чемезов не взявся за цю роботу. Він рекомендував передати всі права компанії, головою якої був Ігор Ротенберг. Путін погодився. В результаті компанія Ротенберга повинна була збирати плату за проїзд по федеральних трасах. Це приблизно 50 мільярдів рублів на рік, з яких 10 мільярдів на рік будуть йти їй самій за послуги.
А кредит у розмірі 25 мільярдів рублів на здійснення проекту було отримано в «Газпромбанку», де радником голови правління служить інший член сім'ї, Ротенбергів Роман.
Роман Борисович Ротенберг (народився в1981 році в Ленінграді) – підприємець, менеджер, спортивний функціонер. Співробітник служби зовнішніх комунікацій «Газпромекспорту», радник голови правління «Газпромбанку», перший віце-президент Федерації хокею Росії, генеральний директор компанії-виробника спортивного харчування «Доктор спорт», основний власник маркетингового агентства «Телеспорт» і фінського стадіону «Глобен-Арена». У списку найбагатших людей Росії займає 186-е місце.
У 1991 році батьки відвезли 10-річного Романа до Фінляндії. «Спочатку було непросто, – згадує він, – до російських емігрантів тоді в Фінляндії ставилися не дуже добре, доводилося навіть битися. Мало їм не здалося». Ще б пак – батько Романа Борис Ротенберг, майстер спорту і тренер з дзюдо, з п'яти років тренував сина і брав його з собою на спортивні збори.
Пізніше за наполяганням матері Роман був відправлений вчитися до Лондона, в European Business School на факультет міжнародного бізнесу. Закінчивши лондонський вуз, Роман вирішив повернутися в Росію. Нічого дивного в цьому не було. На дворі був 2005 рік, йшов другий президентський термін Путіна, батько і дядько досягли вже досить важливих висот в російській економіці. Роман вибрав позицію експерта «Газпромекспорту». Але в 2009 році його чекала ще більш цікава пропозиція: він став радником голови правління «Газпрому». За його власними словами, Роман зайнявся «залученням великих клієнтів». Ланцюжок замкнувся. Сім'я Ротенбергів взяла на себе будівництво найбільших в країні інфраструктурних проектів.
«Бог» помер, залишилися Ротенберги
У листопаді-грудні 2015 року у багатьох регіонах Росії прокотилися масові акції протесту водіїв-далекобійників, які не погоджуються з введенням плати за проїзд. Починаючи з 15 листопада, за кожен кілометр пробігу по федеральних трасах з транспортних засобів масою понад 12 тонн мали стягуватися 1,5 рубля (з березня 2016-го ця сума збільшувалася до 3,73 рубля). Тобто в середньому за одну поїздку великовантажного трака, з урахуванням величезних російських відстаней, довелося б заплатити 10-15 тисяч рублів. Ця система отримала назву «Платон».
Майже половина великовантажних фур в Росії належить індивідуальним підприємцям, які заробляють за одну поїздку плюс-мінус 50 тисяч рублів. Додаткова витрата легко могла поставити їх на межу розорення. Далекобійники зайняли настільки жорстку позицію, що влада була змушена піти на поступки. У грудні 2015 року президент Росії Володимир Путін підписав закон, згідно з яким штрафи за несплату збору в системі «Платон» для водіїв великих вантажівок знижуються в 90 разів – з 450 тисяч рублів до 5 тисяч. Водії вже назвали плату «зашморгом Ротенберга», а протест набув персоніфікований характер: вперше в історії путінської Росії він був спрямований проти найближчого соратника президента.
«Прізвище Ротенберг взагалі зараз дуже популярне в Дагестані, – писала «Новая газета». – Ним плакатно квітне вся федеральна траса: «Ротенберг гірше, ніж «Ісламська держава» «Росія без Ротенбергів». Тепер всі далекобійники знають, що мільярдер Аркадій Ротенберг – друг і соратник президента, що у нього є син Ігор Ротенберг, а у Ігоря маленька фірмочка, з якою із загадкових причин уклали договір, віддавши на відкуп в приватні руки новий федеральний транспортний податок».
Незалежні російські політологи в зв'язку з конфліктом Ротенбергів з далекобійниками задалися питанням, як влада буде реагувати на соціальні протести і що за відносини взагалі склалися останнім часом всередині путінського клану? І прийшли до висновку, що у випадку з Ротенбергами справа не тільки в особистих фінансових інтересах президента. Наприклад, Путін досить легко зняв з посади керівника «РЖД», свого старого друга Володимира Якуніна, щодо якого в 2008 році ходили чутки, що йому може бути запропонований кремлівський трон. Чому? Якунін належав до ближнього «чекістського кола» президента, глухарів з Путіним їв, але зарвався, побудував собі занадто розкішний маєток з окремим будинком, виділеним під шубосховище, та ще «соціалку» підірвав: з його провини, наприклад, жителі багатьох російських міст залишилися без електричок.
Ротенберги – інша справа. Їх пов'язують з Путіним не приналежність до КДБ і не членство в кооперативі «Озеро», а міцні емоційні нитки, що йдуть в дитячі роки.
... У 2013 році на 76-му році життя помер колишній тренер Путіна і Ротенбергів –Рахлін. Незабаром після цього світ обійшов рідкісний знімок – Путін один, без будь-якої охорони, йде уздовж якоїсь довгої стіни в Санкт-Петербурзі. Фотограф Костянтин Завражин, який зробив знімок розповідає про це так: «Після панахиди президент вирішив побути далеко від сторонніх. Він пішки пройшов в сторону вулиці Ватутіна, потім, зупинивши жестом охорону, пішов на самоті уздовж стіни машинобудівного заводу».
«З Путіним неодноразово відбувалися чудесні перетворення, – написав з цього приводу політолог Андрій Піонтковський. – Але жодне з них не було для другого і четвертого довічного президента Росії таким особистісно значущим, як порятунок в 12 років: з дворового хлопчаки він перетворився на володаря світу. При цьому колишній тренер Рахлін залишався для Путіна незаперечним авторитетом, майже Богом».
Але ось «Бог» помер, і серед найближчих старих друзів, яким Путін безмежно довіряє, тільки Аркадій і Борис Ротенберги.
