У сім'ї члена Меджлісу кримськотатарського народу, редактора «Агентства «Крымские новости» Гаяни Юксель було все, щоб щасливо жити і працювати в Криму. Але їхнє неприйняття анексії Криму Росією, активна громадянська позиція стали причиною, через яку вони були змушені переїхати на материкову Україну.
‒ Гаяно, розкажіть, будь ласка, чому Вашій родині довелося залишити Крим?
‒ Моя сім'я упродовж майже двадцяти років жила в Криму, ми жили в Сімферополі, займались інформаційною діяльністю. Я є керівником «Агентства «Крымские новости», яке протягом 10 років із 2006 року здійснювало свою діяльність у Криму.
Ситуація, на жаль, склалася так, що 2014 року з початком окупації Криму нас поставили в такі умови, що ми були змушені залишити рідний півострів. 2014 року, а саме 10 серпня, моєму чоловікові – Ісмету Юкселю – заборонили в'їзд на територію Криму й Російської Федерації, до якої на той момент приєднали Крим, на п'ять років. Для нас це було, звісно, шоком.
‒ Чи очікували ви чогось подібного з урахуванням вашої активної діяльності?
‒ Ми, в принципі, очікували тиску, знали, що за нами стежать, що нашою діяльністю цікавляться. Приводом для цього і для розумінням всієї ситуації було те, що ми бачили, як наших співробітників, знайомих розпитують про нас. Мене викликали до ФСБ і до центру «Е», викликали Ісмета, мого чоловіка, до ФСБ. Але те, що вони вчинять так по-варварськи й у такий нахабний спосіб ‒ для нас це стало великим ударом.
Ми вирішили в лютому 2014 року, що в будь-якому випадку залишимось у Криму, але розпорядилися за нас
По суті, ми не збиралися виїжджати з Криму, ми вирішили для себе в лютому 2014 року, що як би складно не було, як важко б не було, ми все одно залишимось у Криму, але розпорядилися за нас ‒ ухвалили рішення.
‒ Ви одразу всією сім'єю залишилися в Україні після цього рішення?
‒ Упродовж року я вже сама приїжджала до Криму. Дуже складно так жити, будучи розділеними. У Криму в нас було агентство, в Ісмета був бізнес. Я працювала викладачем в університеті, захистила кандидатську дисертацію. Звісно, був будинок, оточення, друзі, родичі, знайомі. І все це було зруйновано просто одним розчерком пера, ось таким ось нахабним, хамським рішенням.
Найнеприємніше в цьому рішенні ФСБ те, що досі, а вже минуло два роки, нам не озвучили, чому саме, на підставі яких доказів, на основі яких висновків вони прийшли до того, щоб заборонии в'їзд до Криму моєму чоловікові. І ми зараз судимось із цим органом, у суді вони представлені як відповідачі.
‒ Як обжилися на материковій Україні?
‒ Ми вивели сюди весь бізнес, продовжили інформаційну діяльність. Агентство теж тут. Коли вони влітку 2014 року оголосили про те, що всі українські ЗМІ, що здійснювали діяльність на території півострова, мають пройти ліцензування, я прекрасно розуміла, що ніякої ліцензії нам не дадуть, тому що ми потрапили до так званих «чорних списків». Ми для них проукраїнські сепаратисти, які не прийняли окупацію, не прийняли анексію, не раділи від «повернення до рідної гавані»... Звісно, для нас перебування в Криму залишається проблемним.
Зараз ми тут і, власне кажучи, все те, що відбувається в Криму, нагадує якийсь страшний-страшний сон. Для нас Крим завжди був відкритою територією. Це була туристична зона, доступна всім, куди приїжджало безліч народу. Незважаючи на те, що ми жили на півострові, ніколи не було ніякої острівної психології, питаннями ізольованості ми не страждали. Крим був поліетнічний, цікавий, різний, проводилася маса заходів.
Тепер Крим – це сіра зона, територія інформаційного гетто
А тепер це сіра зона, територія інформаційного гетто. Це одна велика військова база. Місце, де люди бояться відкрито висловлювати свою думку. Де залякують, погрожують, де викликають на профілактичні бесіди, заводять адміністративні справи, кримінальні справи. І взагалі переслідується якесь інакомислення. Тому все, що відбувається зараз у Криму, дуже болісно нами сприймається.
‒ А пам'ятаєте той день, коли дізналися, що Крим тепер закритий для Вашого чоловіка?
‒ Якщо згадувати про події 10 серпня 2014 року, то ми на той момент переїжджали. Ми повернулися зі Стамбулу до Києва й поверталися з материкової частини України до Криму. Це було в Армянську, вісім чи дев'ять годин стояли в черзі, величезний затор був тієї ночі.
Пройшли український кордон, під'їхали до російського вранці, нас було п'ятеро в машині – я, дочка, чоловік, брат і його дружина. Російський прикордонник зібрав наші паспорти і сказав чекати. Нас відвели в сторону. Все це тривало півтори години, на всі наші запитання, що ж відбувається, ніхто нічого не говорив. Потім підійшов прикордонник і сказав, що ви всі можете їхати, маючи на увазі нас чотирьох, а ось він, показуючи на Ісмета, в'їхати не може, йому в'їзд заборонений. Виявляється, всі півтори години вони проводили перевірку. Я ще там, серед фсбешників, які були на кордоні, помітила одного товариша, який нас раніше допитував у спеціальних вагончиках і проводив профілактичні бесіди. Він спостерігав за всім, що відбувається. Пам'ятаю його задоволений, єхидний вираз обличчя...
Складно, звісно, це був шок. Ми повернулися назад...
Удари долі тільки зміцнюють, доводять правильність позиції, допомагають зовсім по-іншому дивитися на життя
Але що я хочу сказати, всі ці труднощі, всі ці складнощі, удари долі тільки зміцнюють. Вони ще раз доводять правильність позиції, вони допомагають зовсім по-іншому дивитися на життя, знаходити в собі сили й узагалі розуміти, хто є хто.
‒ Як Ви оцінюєте останні події в Криму й заяви ФСБ про загрозу тероризму з боку українських військових?
‒ Я, як і багато розсудливих людей в Україні та світі, оцінюю це з великим скептицизмом. Це відкриті провокації, заздалегідь сплановані дії, які спрямовані на дестабілізацію, на відволікання уваги від справжніх проблем півострова, а їх ‒ маса, скільки б вони не рапортували про прекрасний регіон у складі Росії. Це ще одне дійство, щоб розв'язати руки й відмовитися від виконання домовленостей і, може бути, навіть перейти до більш радикальних дій.
‒ Чого тепер варто очікувати кримчанам і, зокрема, кримськотатарському народу на півострові?
Слід очікувати посилення тиску, закручування гайок репресивної машини, а якщо говорити про кримськотатарський народ, то нових актів геноциду
‒ Я відповім щодо кримчан, які й досі можуть тверезо мислити й адекватно оцінювати ситуацію, сприймати реальність і робити якісь висновки. Звісно ж, слід очікувати посилення тиску, закручування гайок репресивної машини, а якщо говорити про кримськотатарський народ, то нових актів геноциду. Найбільш активних лідерів народу виставили з території півострова. Роблять усе, щоб кримські татари їхали. Щодо кожного діяли індивідуально, враховували все. І зараз ця метода буде продовжена. І люди, які ще в змозі адекватно реагувати на події, перебуватимуть під контролем і тиском.
‒ Чи стануть останні події каталізатором повернення Криму під контроль України за допомогою світової спільноти чи, навпаки, тепер Крим буде перетворений на військовий форпост Росії?
‒ Уже зараз Крим ‒ це велика військова база, яка на 100 відсотків виконує свої функції. Ні про який розвиток, ні про яке інвестування чи розвиток економіки не може бути й мови. Великий військовий форпост, а все інше – це додаток до цієї військової бази.
‒ Що побажаєте кримським татарам, які живуть у Криму?
‒ Меджліс кримськотатарського народу закликав співвітчизників не залишати Крим. Усі ми маємо бути в Криму, ніхто звідти не має виїжджати. За великим рахунком, заборона на в'їзд до Криму офіційно оголошена всього чотирьом кримським татарам. Але, на жаль, величезна кількість кримських татар на материковій Україні. Що вони тут роблять? Розбиті родини, діти, відірвані від батьків – усе це говорить про те, що, незважаючи на їхні переможні фанфари й рапорти про те, як вони добре дбають про кримських татар, ситуація на півострова залишає бажати кращого. Якщо там так усе добре, то чому ці люди в Україні, чому вони їдуть із Криму, чому відсилають звідти своїх дітей? Це говорить про те, що ситуація в Криму погіршується, і проблеми з правами людини, зі свободою волевиявлення, зі свободою слова, проблеми економічного характеру для Криму актуальні.
Я всім співвітчизникам бажаю терпіння й сил. І ще ‒ не піддаватися на виверти пропаганди, яка видає уявне за дійсне. Не варто повторювати ‒ поїхали, поїхали... Варто розрізняти, коли сам поїхав, а коли змусили. І ще не слухати дурниці про те, що тим, хто перебуває на материковій Україні, вигідне погіршення ситуації на півострові. Абсолютно ні. Причина проблем ‒ це не ті, хто є на материку, вона ‒ всередині півострова.
