Як Україна Незалежністю вплинула на інші пострадянські держави

Проголосивши Незалежність 24 серпня 1991 року, Україна дала поштовх іншим колишнім республікам СРСР на вихід із Союзу. Україна була другою – після Росії – союзною республікою за кількістю населенням, економічним потенціалом і впливом, а також – що було важливо – пішла з Союзу, будучи також формально «республікою-засновницею» СРСР 1922 року. Відтак багато хто в національних республіках орієнтувався на Україну. Ситуація й донині через чверть століття на тлі того, як Україна протистоїть агресії Кремля й багато вже тепер нових незалежних держав бажають їй вистояти, що зміцнює і їхню власну державність.

Якщо подивися на часову послідовність проголошення Незалежності колишніми союзними республіками, то можна помітити, що першою була Литва (11 березня 1990 року), другою була Грузія (9 квітня 1991 року), частково проголосили незалежність Естонія й Латвія, але повністю ухвалили Акти про незалежність дві балтійські республіки лише після початку путчу 1991 року: Естонія – другого дня, а Латвія – третього дня путчу – 21 серпня.

Коли ж Незалежність проголосила Україна 24 серпня, це дало поштовх іншим – Білорусі (25 серпня), Молдові (27 серпня), Киргизстану (31 серпня).

Далі у вересні 1991 року по черзі пішли з СРСР Узбекистан, Таджикистан і Вірменія, а в жовтні – Азербайджан і Туркменистан. 12 грудня, ратифікувавши Біловезькі угоди про створення СНД, Верховна Рада Росії поклала край союзному Договору. Останнім був Казахстан, проголосивши незалежність 16 грудня 1991 року.

«Я б так не прив’язував «ефект доміно» саме до України. Бо в першу чергу мова йшла про здатність Центру контролювати національні околиці Радянського Союзу. У тій же Вірменії, Азербайджані, Молдові було більше Незалежності з точки зору формування представницької чи виконавчої влади, аніж у демократичних сил в Україні. Тому сказати, що проголошенням Незалежності Україна створила якийсь ефект, я б не сказав», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода український політичний експерт Віталій Кулик.

«Але, що було важливо для країн пострадянського простору – це те, що Україна була формальним «засновником» Радянського Союзу. І вихід України з Радянського Союзу означав припинення його існування. Фактично наш Акт про Незалежність ставив хрест на існуванні Радянського Союзу. І перебування інших республік у складі СРСР тоді вже втрачало будь-який сенс. Тому й почався масовий вихід, оскільки країни-засновники самі фактично денонсували «союзний договір» (остаточний текст так і не було розроблено й міжнародною угодою він не став – КР). Тобто, сам Акт про Незалежність 24 серпня запустив процес руйнування, процес вибуху Радянського Союзу», – додає Кулик.

На цей аспект – Україна як засновниця СРСР, яка вийшла з Союзу, – звертають увагу не лише в Києві. Молдовський аналітик Оазу Нантой теж каже, що Україна 30 грудня 1922 року підписувала «договір про створення СРСР», і була «одним із наріжних каменів у конструкції Радянського Союзу», і проголошення Незалежності саме Україною «остаточно поставило крапку у спробах зберегти оновлений чи якийсь інший Радянський Союз».

Зі свого боку екс-президент Леонід Кравчук, якого вважають одним із батьків української Незалежності, заявив, що Україна може сміливо пишатися своєю роллю в розпаді Радянського Союзу, а також відокремленням від Росії у багатьох сферах.

«Україна може пишатися тим, що вона є державою, яка розвалила Радянський Союз», – сказав Кравчук у понеділок на прес-конференції в Києві.

Сергій Наумчик був депутатом Верховної Ради Білорусі від Народного фронту на момент проголошення Незалежності Білоруссю наступного дня після України, але каже, що колосальний вплив мав саме народний тиск величезного натовпу людей на площі Леніна перед парламентом – нині площі Незалежності в Мінську.

«Звісно, вплинуло те, що Україна, що Верховна Рада України проголосувала за Незалежність – це вплинуло, найперше, на тих депутатів у Верховній Раді Білорусі, які вагалися, коливалися й не могли визначитись. Але, не применшуючи значення України, я б не перебільшував роль зовнішніх факторів на рішення Білорусі, адже найбільший вплив мала активна діяльність фракції Народного фронту й десятки тисяч людей на площі, які скандували: «Незалежність, Незалежність!!!». Але так, певний вплив проголошення Акту Україною на рішення Верховної Ради Білорусі проголосити Незалежність мало», – зауважив Наумчик в інтерв’ю.

Але екс-білоруський депутат погоджується, що Актом Незалежності «Україна йшла трохи попереду тих процесів серед інших пострадянських республік – я не беру до уваги Балтію, бо там усе було швидше в силу різних причин, – і рішенням України 24 серпня фактично вже тоді Радянський Союз припинив своє існування».

«І навіть потім у грудні 1991-го в Біловезькій пущі саме Кравчук – а не Єльцин – наніс останній удар цвяхом у труну радянської імперії. У цьому, до речі, відмінність України від Білорусі, бо в нас жоден керівник компартії ні тоді, ні пізніше не став на національно-демократичні позиції», – додає Наумчик.

«Вогник надії» й нині

Експерти одностайні в тому, що як 1991 року проголошення Україною Незалежності дало сигнал переважній більшості тодішніх союзних республік, що можна йти на вихід із СРСР, так і нині протистояння Україною агресії Кремля спонукає й інших уболівати за неї – хтось це робить явно, а хтось тихенько, бажаючи Україні сил.

«Чи є Україна взірцем для інших і сьогодні? Складне питання! По-перше, для кого з пострадянських країн ми можемо бути цікавими? Лише для кількох. Бо те, що ми бачимо нині на Сході (в Центральній Азії), – ну, не будемо нікого ображати, але там наявні східні традиції, які притаманні такому типу мислення. Тому казати, що ми можемо бути для цих країн взірцем, я б не наважився, бо там певні традиції, які поки що беруть гору», – сказав Радіо Свобода колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

«А от для тих країн, де ми справді можемо бути взірцем, то там іде дуже жорстка боротьба за самовиживання. Це і Молдова, це і Грузія, це і та сама Вірменія, якщо дивитися глибше. Це, до речі, та сама Білорусь. Просто всі ці країни перебувають на різних етапах своєї європейської еволюції. І, безумовно, для кожної з цих країн Україна – це вогник надії», – додає Огризко.

Віталій Кулик теж погоджується, що Україна, яка намагається стати на модерні європейські рейки, а також опирається кремлівській агресії, дає натхнення, є світочем насамперед для Білорусі, Молдови чи Грузії – але не лише!

«Навіть для Центральної Азії успіх України – це, в першу чергу, потужний цвях у труну путінізму й російського імперіалізму. Це фактично завершення епохи російського пострадянського колоніалізму. Для них це означатиме, що якщо Україні вдалося бути незалежною від Росії, то і в них є перспектива того, що вони можуть вирватися з того пострадянського минулого й перейти в іншу якість. Це дуже добре відчувається у казахів, в азербайджанців, значною мірою у вірмен», – пояснює Кулик.

«Тобто, якщо Україна вистоїть, то це зразок іншого вибору для країн, які поки що перебувають у реаліях потужного російського впливу. Я думаю, що після того, як Путін і російський імперіалізм обламають зуби об Україну, то фактично зміна режимів у Центральній Азії стане надактуальною», – прогнозує український експерт, який займається новими незалежними державами.

Із Куликом погоджується й молдовський політолог Оазу Нантой, вважаючи, що «якби не Україна, то вся Молдова давно була б уже звичайною російською губернією».

«Якби Україна не витримала б агресію з боку Росії і був би реалізований проект «Новоросії», то тоді б російські солдати стояли б цілковито на нашій території, а Республіки Молдови не існувало б як держави. Україна зараз бореться з агресією путінського режиму, й надзвичайно важливо для всього пострадянського простору, що є Україна. Це протистояння життєво важливе для решти держав на пострадянському просторі», – каже Нантой.

А ось думка білоруса Сергія Наумчика: «У демократичному середовищі, серед інтелігенції, серед тих, хто розуміє імперську сутність нинішнього Кремля, сподівання на Україну доволі сильні. Плацдарм протистояння імперським силам сьогодні там, де Україна веде боротьбу з проросійським сепаратистами, хоча ми чудово розуміємо, хто стоїть за цими сепаратистами».

Важливість того, що Україна стримує агресію Кремля є не лише для українців чи інших нових незалежних держав. Як каже Віталій Кулик, це важливо і для самої Росії та її власного майбутнього.

«Україна розглядається пострадянським простором як інша Росія. Тобто, такою може бути інша Росія, Росія без Путіна, – каже Кулик. – Якщо нам вдасться, це може бути й інша перспектива, європейська перспектива, перспектива іншого цивілізаційного вибору для Росії. Тому для російської опозиції, для демократичних сил Росії важливо щоб у нас усе вийшло».