Керівник виборчого штабу Дональда Трампа, колишній політтехнолог Віктора Януковича Пол Манафорт був змушений подати у відставку наступного дня після того, як Національне антикорупційне бюро України оприлюднило 22 фрагменти із так званої «чорної бухгалтерії» Партії регіонів.
Із цих фрагментів стало зрозуміло, що сам Манафорт – або люди, які скористалися його ім’ям – могли отримати з «чорної каси» «регіоналів» суму, що перевищує 12 мільйонів доларів. Непоганий гонорар за створення нового політичного іміджу пройдисвітам, які обкрадали свою власну країну й довели її до найсерйознішої політичної й економічної кризи за останні роки.
Одразу ж після призначення Манафорта головою передвиборного штабу Дональда Трампа, я писав, що політтехнолог стане однією з головних проблем кандидата на посаду президента США від республіканців. Чому цього не розумів сам Трамп?
На це є кілька причин. По-перше, Трамп – не політик. Він – бізнесмен, який вирішив погратись у політику. Він абсолютно не розуміє, чим відрізняється праця політтехнолога у Сполучених Штатах від його роботи в таких державах, як Україна чи Філіппіни (варто нагадати, що Манафорт також надавав послуги одіозному філіппінському диктатору Фердинанду Маркосу).
У США політтехнолог працює швидше над оформленням політичних поглядів кандидата, що має свою платформу й систему цінностей. В Україні Януковича або на Філіппінах Маркоса політтехнолог швидше «ліпить» образ політика з людини, у якої немає ніякої платформи й ніяких цінностей, яка розглядає владу винятково як засіб для особистого збагачення.
І, до речі, в сенсі ліплення Манафорт справді був зручним для Трампа. Спеціаліст, який зумів представити як політичного діяча колишнього рецидивіста й номенклатурного корупціонера Януковича, звісно ж, міг «виліпити» образ політика з відомого бізнесмена – нехай навіть політичного дилетанта. І тому Трамп міг свідомо зважитися на запрошення Манафорта, знаючи про його роботу на Януковича або Маркоса.
Але далі починаються проблеми, про які кандидат на посаду президента міг просто не замислюватися. Робота з кримінальними кланами і диктаторськими режимами ніколи не відбувається в гармонії з правом – навіть якщо сам ти законослухняний громадянин Сполучених Штатів. Я не буду стверджувати, що Манафорт отримав 12 мільйонів доларів, про які йдеться в «чорної бухгалтерії». Це – тема для спеціального розслідування, яким повинні займатись як українські, так і американські борці з корупцією. Але він повинен був розуміти, що його ім’ям обов’язково захочуть скористатися ті, хто запрошував його на роботу. І що саме рішення працювати на Януковича або Маркоса – це вирок для подальшої кар’єри.
Тому що рано чи пізно може виплисти щось, що тебе поховає. Так, за роботу на одіозних політиків платять більше, ніж за консультації добропорядним клієнтам. Але в результаті саме добропорядних клієнтів можна втратити назавжди. Навряд чи хтось зважиться залучати Пола Манафорта після того, що сталося між ним і Дональдом Трампом.
Але крім проблем, які виникли в Манафорта, є проблеми, які виникли в самого Трампа. Претендент на президентську посаду був змушений проводити серйозні перестановки у своєму виборчому штабі в розпалі кампанії. І робити це не тому, що керівник штабу не виправдав його надій, а тому що він виявився людиною з підмоченою репутацією. При цьому Трамп тримався за Манафорта до останнього, намагаючись зберегти його як керівника власного штабу навіть після того, як сумнівні зв’язки політтехнолога з Партією регіонів стали очевидними. Претендент виявився не здатним оцінити масштаби ризику. Зрозуміти, що історія з Манафортом розвиватиметься. І вдарить не стільки по політтехнологу, скільки по ньому самому.
В результаті Манафорт усе одно пішов. А опоненти Трампа отримали можливість говорити про його кадрову нерозбірливість і відсутність стратегічного мислення. І продовжувати займатися розслідуванням історії з Манафортом, яка все одно залишиться важливою темою виборчої кампанії – в усякому разі, для медіа.
Відставка Манафорта в результаті стала не просто його особистим крахом. Вона виявилася серйозним ударом по Трампу. І як парадоксально, що коріння цієї поразки пов’язані з Україною, країною, про ситуацію в якій Трамп до рішення взяти участь в американській передвиборчій боротьбі мало що знав.
Це в результаті й виявилося його найбільшою помилкою.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
