Німецьке періодичне видання Die Welt розглядає новий небезпечний феномен любові німців до Росії. Польське видання Kultura Liberalna пише про дедалі частіші випадки нападів на українців у Польщі. Італійський часопис Il Giorno повідомляє про рішення обласної ради Ломбардії визнати окупований український Крим «частиною» Росії.
Німецьке періодичне видання Die Welt друкує статтю «Небезпечна нова любов німців до Росії». Часопис пише, що нині президент Росії Володимир Путін використовує німців для своєї пропагандистської війни проти Заходу. Але загалом, пише німецьке видання, йдеться про боягузтво, жадібність або бажання щось отримати. Яка ганьба! На додаток, як пише газета, зараз у центрі Берліна відкрили «Русский дом», який можна розглядати, як вітрину путінського «русского мира», директором якого призначено колишнього генерала КДБ і помітного члена «путінської клептократії». Часопис пише, що це уособлення шпигунства, православ'я та олігархії в одній особі. Відкриття цього російського центру у Берліні чітко сплановано Путіним. Росія використовує так звану «п'яту колону» з редакторів, журналістів, політичних діячів, аби слідувати постулатам італійського марксистського теоретика Антоніо Ґрамші, влаштовуючи культурну гегемонію на закордонній території. Гроші тут – не проблема, як додає німецьке видання, бо ж російські олігархи вивезли величезні статки з Росії, а «Північний потік» навчив їх, що можна купувати не лише нерухомість у фешенебельній частині Лондона – Кенсінґтоні, а й багатьох людей на Заході. Але, як не парадоксально, багато кого можна задіяти безкоштовно!
Часопис зазначає, що стара зверхність Заходу видає себе за «русофільство». Газета нагадує, як у Відні, звідки й перенесли той російський центр до Берліна, все було дещо інакше. Відень трохи далекий, але й там не бракує прихильників Путіна. Варто лише згадати, як пише газета, всі ті овації, влаштовані у Відні, під час візиту Путіна, який стався, власне, одразу ж після анексії українського Криму. Віденська «Золота миля» та гірськолижні курорти Австрії потребують російських клієнтів. А у Німеччині Путін також міг розпізнавати всі сигнали – від зустрічей Різдва у його будинку, куди він запросив колишнього канцлера Німеччини Шредера, і до вихваляння російського президента політиками, на зразок Ґабріеля та Зеегофера, і аж до заяв нинішнього міністра закордонних справ Штайнмайєра про «брязкання зброєю» з боку НАТО у бік Росії. Також Німеччина є просто подарунком для Путіна з десятками російськомовних газет і більш ніж 200 тисяч російськомовних жителів, що складають російську громаду Німеччини. На додаток, деякі з них, окрім німецького, мають ще й мають російське громадянство. Таким чином, як пише німецьке видання, всі ці люди можуть стати таким собі містком або ж знаряддям російської закордонної політики.
Все це і призводить до формування думки щодо якоїсь «демонізації» Путіна у Німеччині, якого від цього буцімто «треба захистити», і байдуже, чи йдеться про агресію в Україні, чи про дискваліфікацію російських атлетів з міжнародних змагань за вживання допінгу. Die Welt пише, що, можливо, коріння цього ставлення до Росії у Німеччині сягає Другої світової війни і всіх тих жертв з нею пов'язаних. У цьому зв'язку наводиться приклад німецького соціал-демократа Матіаса Платцека, який взагалі боїться нині говорити про війну в Україні, але водночас каже про якісь провали історичної пам'яті у німців. Проте видання зазначає, що цей комплекс провини німців стосується чомусь лише росіян, і аж ніяк не інших народів колишнього Радянського Союзу.
«Небезпечна нова любов німців до Росії»
Польське видання Kultura Liberalna публікує матеріал «Польща/Україна: нуль толерантності». Авторка статті Оля Гнатюк пише, що люди навчились реагувати на антисемітизм і не мають проблем з його розпізнаванням. Коли йдеться про напади на українців у Польщі, тут, на думку авторки, ситуація зовсім протилежна. А брак відповідної реакції на ці напади робить їх ще зухвалішими.
Вже понад рік у Польщі чути досить тривожні сигнали. «Історична реконструкція» палення сіл, плюндрування українських пам'ятників у Польщі не викликали відповідної реакції влади. А впродовж останніх місяців ненависники перейшли від слів до діла. Справа дійшла до фізичного насильства. Польська влада і тут продемонструвала, що до нульової толерантності у цьому плані ще далеко. Не кажучи вже про найелементарнішу річ – послання до української етнічної меншини із запевненням, що польська влада захищатиме її людські і громадянські права. Оля Гнатюк далі вказує, що подібна ситуація загрожує українсько-польським відносинам. Українцям, на думку авторки, загрожують напади у Польщі, бо вони становлять велику і помітну групу іноземців, які живуть у тій країні. Українці працюють у Польщі, платять податки. Після німців українці є другою групою іноземців у питанні придбання нерухомості у Польщі.
Гнатюк додає, що у менших за розміром містах Польщі дедалі частіше доходить до актів насильства проти українців. Принагідно згадуються події у Лігниці та Перемишлі. Об'єктом нападів також стають польські громадяни українського походження. Водночас, наприклад, нинішній мер Перемишля знайшов пояснення насильству проти українців у його місті. За його словами, все обертається навколо «Волинської різанини». У такий спосіб міський голова Перемишля, на думку авторки, вписався у спосіб мислення колишньої комуністичної влади Польщі. Польські громадяни українського походження стали заручниками конфлікту 70-річної давнини, з яким вони не мали нічого спільного. Вони частково, взагалі, є нащадками жертв злочину комуністичної влади Польщі з її операцією «Вісла».
Kultura Liberalna пише про найостанніші події, пов'язані з «Євро-2016», коли українські уболівальники на французьких стадіонах так само, як і українські уболівальники перед телевізорами, до кінця уболівали за Польщу. Більшість українців раділа разом з поляками успіхам польської збірної і не менше від поляків сумувала, коли Польща вилетіла з подальших змагань. Авторка статті додає, що дізналась про те, що Польща виграла свій матч 1/8 фіналу зі Швейцарією, перебуваючи у Львові, коли половина українського міста співало пісень, святкуючи перемогу своїх сусідів. А тим часом у Перемишлі польські псевдоуболівальники нападали на процесію українських греко-католиків. Гнатюк вказує, що не розуміється на футболі, але розуміється на українсько-польських відносинах. За даними опитування, проведеними цього року, 60% українців заявили, що симпатизують Польщі, третина українців визнають Польщу як найприязнішу до України країну і лише 4% українців негативно ставляться до Польщі. Тоді як у Польщі подібні опитування показали, що більш ніж третина поляків відчувають неприязнь до українців і лише 27% поляків симпатизують Україні.
Гнатюк додає, що у Польщі пишаються традицією толерантності, водночас за нинішніх умов частина жителів Польщі українського походження почувають себе під загрозою. Якщо найближчим часом з боку польської влади не з'явиться чітке усвідомлення необхідності політики нульової толерантності до актів насильства, якщо не будуть зроблені відповідні кроки, за Польщу буде соромно не лише полякам, а й українцям.
«Польща/Україна: нуль толерантності»
Міланський часопис Il Giorno вміщує статтю «Рада області Ломбардія визнає «референдум» із «самовизначення» у Криму». Італійське видання пояснює, що цей крок влади області, що розташована на півночі Італії, до якої входить Мілан, мав на меті надіслати уряду Італії послання, щоб змусити уряд знов активізувати контакти з Російською Федерацією. Влада області вказує, що внаслідок санкцій, накладених Європейським союзом на Росію, постраждав експорт компаній, базованих у Ломбардії.
Часопис пише, що визнання «референдуму» у Криму і скасування санкцій проти Росії було у центрі резолюції, яку підготувала і просувала права націоналістична партія «Ліга Півночі». До цієї резолюції приєдналися і схвалили її представники низки інших партій, на зразок правоцентристської «Вперед, Італіє» та популістського «Руху п'яти зірок». Видання додає, що проти цього рішення виступили представники Демократичної партії Італії та «Громадянського пакту», а утримались від голосування члени місцевої «Народної партії» області Ломбардія.
Il Giorno повідомляє, що ухвалений документ закликає уряд Італії відновити діалог з Російською Федерацією в інтересах, як зазначається, «посилення міжнародної безпеки і ефективнішої боротьби з тероризмом». Часопис додає, що резолюція ради області Ломбардія також закликає інституції Європейського союзу переглянути відносини ЄС із Росією. Що найцікавіше, що резолюція також закликає Європейський союз дослухатися до того, що визначається як «воля, висловлена народом Криму». Відтак резолюція закликає до просування процесу скасування санкцій проти Росії та укладення торговельних угод області Ломбардія, безпосередньо, з Кримом. Депутати обласної ради Ломбардії також наголосили, що санкції проти Росії коштували Італії 3,6 мільярда євро, з яких 1,18 мільярда нібито припадає на область Ломбардія. Йдеться здебільшого про виробничий сектор промисловості.
«Рада італійської області Ломбардія визнає «референдум» із «самовизначення» у Криму»
