Цими спекотними днями у західній частині Криму, на Тарханкуті, великого скупчення відпочивальників не спостерігається. Усе ж таки дещо віддалена (до найближчого райцентру Чорноморського декілька кілометрів курних путівців) від звичних зручностей місцина, відкритий суховіям і сонцю степ. Але якщо все ж туди рвонути на декілька днів, то, певен, усе сповна компенсується задоволенням від кришталево прозорої морської води і незабутніх краєвидів. Ці природні фактори спроможні оцінити не лише заповзяті дайвери чи невгамовні туристи.
Останніх минулими вихідними теж явно бракувало. Фактично наша група була чи не єдиною, що за два дні перетнула прибережну зону, зокрема заповідні урочища й одночасно миси Великий і Малий Атлеш, а ще Джангуль вздовж і поперек.
А розпочали ми свою автобусно-пішохідну мандрівку з Великого Атлешу (з перської – «вогонь»). Там уся цивілізація, по суті, зосереджена на двох гектарах обривистого мису, певніше – території причалу № 25 колишнього (до середини 90-х минулого століття) рибгоспу, а нині облаштованого дайвцентру-кемпінгу «Афаліна».
На його території є майже все для повноцінного проживання і відпочинку: кафе, дерев'яні будиночки, дельфінарій, плавзасоби і обладнання для підводного плавання. І навіть оригінальної конструкції храм. Його зводять уже не один рік і наступного року нарешті збираються відкрити.
Однак прибулих найбільше на Великому Атлеші наразі цікавить романтична арка і гроти. До них можна спуститись крутими металевими східцями.
Місце, як і весь півострів Тарханкут, відоме ще й тим, що колись слугувало для натурних зйомок таких відомих радянських кінострічок, як «Людина-амфібія», «Пірати ХХ століття», «Герой нашого часу», «Марина» та інші. Звідси також можна побачити, як досі промишляють в оригінальний, відомий ще з античних часів, спосіб місцеві рибалки. Ну, і звісно, на пару з інструктором на 35 хвилин пірнути з аквалангами під воду, обстеживши, скажімо, на глибині 12 метрів єдиний у світі музей вождів. Усе задоволення – 2700 рублів (майже 1000 гривень).
Господар цього прибережного обійстя, індивідуальний підприємець Юрій Самілик розповів, що пік відвідуваності у нього припадає на липень-серпень. Проте ні торік, ні позаторік сезон чоловіка не порадував. «В’ялим був сезон, – далі пояснив він, – приїжджали здебільшого місцеві, кримчани. Поки не буде мосту (Керченського – КР) і розкрученої реклами, не буде на Тарханкуті нормального сезону».
Виявляється, раніше до Самілика приїжджали любителі дайвінгу, віндсерфінгу і просто туристи звідусіль – материкової України, Білорусії, Росії, Польщі і Німеччини. А тепер, виходить, аж ніяк.
Утім, місцева влада наразі має намір всерйоз «розкрутити» Атлеш. Точніше, ділянку узбережжя якраз по сусідству з дайвцентром Самілика. Ще у травні на офіційному сайті Єдиної інформаційної системи у сфері закупівель Управління природних територій Республіки Крим, які підлягають особливій охороні, розмістило оголошення про надання рекреаційний послуг на території ландшафтно-рекреаційного парку «Атлеш». Тобто кожен охочий, попередньо заплативши 10 635 450 рублів, може встановити точки з прокату водного обладнання, ятки, пункти, автостоянки, човнову станцію, обладнати місця для наметового містечка тощо на площі 4,5 гектари. Цікаво, що вже 20 червня тендерна ціна на тому ж сайті впала до 7 мільйонів із гаком. Можна лише здогадатись, чому. Або з самими інвесторами якось сутужно, або розраховують виключно на «своє» чи наближене коло покупців.
Утім, якщо оборудка стосовно Атлешу все ж відбудеться, то прохід чи проїзд, приміром, до популярної «Чаші кохання» в межах уже Малого Атлешу навряд чи буде безоплатним.
Поки що ж грошей за автостоянку там не беруть.
Відтак сьогодні це чи не найвелелюдніший та ще й найекстремальніший пляж для дорослих і дітей на всьому Тарханкуті.
Для більшої порції адреналіну можна там ще постояти на краю скелястого берега.
А ще подолати вплав чи на прогулянковому катері 100-метровий тунель, який проходить буквально під ним.
Більшу ж частину вікенду наша група провела у сусідньому урочищі Джангуль, що теж входить до природного парку «Тарханкутський». Це справжня перлина, геологічна пам’ятка не лише півострова Тарханкут, а і всього Криму. Усі прибережні стежки ведуть туди. Джангуль – це передовсім зсувне узбережжя.
Його гігантські вапнякові розломи і тріщини під впливом часу і вологи роками непомітно сповзають зі слизької глиняної основи у море, утворюючи химерні форми і загадкові фігури.
У Долині привидів Джангуля ми розмістились табором на нічліг.
І, ясна річ, зустріли там світанок.
А також зуміли оцінити всі переваги і слабкі місця найближчого пляжу.
І взагалі обстежити майже вже узбережжя, приблизно на 3 кілометри, оглянувши зі скель, зокрема, останки російського суховантажа «Сіріус».
Судно сіло на мілину на траверзі мису Прибойного неподалік села Оленівки ще далекого 2005 року.
До речі, з Джангуля нас заходились було випровадити троє працівників парку «Тарханкутьський». На тій підставі, що ми начебто не мали права ставити там намети. Проте показати документ, у якому це конкретно прописано відповідно до закону чи інструкції, пильні захисники природи так і не спромоглись. Відтак ми розійшлись миром, погодившись натомість не залишати по собі сміття, не розводити багаття, не збирати мінерали і не рвати квіти.
А квіти на Джангулі справді дивної краси і «зачепились за життя» там, куди без спеціального спорядження і не дістанешся. Що геть виправдовує саму історичну назву заповідного урочища – Джангуль (із тюрської перекладається як «квітка душі»).
Анатолій Кримський, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
