Я готова говорити про обмін полоненими з людьми, з якими зустрічалась у бою – Савченко

Надія Савченко не збирається виводити людей на третій Майдан. Владу можна міняти через вибори, наголосила колишня російська ув’язнена в інтерв’ю Радіо Свобода. Хоча наразі в Україні діє нечесна система виборів, додала вона. Водночас Савченко переконує, що як політик вчиться і не збирається критикувати ні Юлію Тимошенко, ні президента Петра Порошенка. Але якщо відчуватиме, що «зможе краще», то вийде і скаже: «вони роблять не так». Надія Савченко підтвердила, що вважає: заради визволення українських полонених можливий прямий діалог із очільниками сепаратистів, – але всі свої кроки в цьому вона робитиме так, щоб не нашкодити Україні. Також Савченко розповіла, що вона бачить, працюючи в парламенті, чи знайома з Медведчуком і чи ненавидить росіян.

– Після того, як Ви опинились у Києві, багато чого відбулося. І передовсім ця Ваша резонансна заява, що Ви готові до всього, «з чортом спілкуватися», щоб звільнити українських бранців. Ви вже практичні кроки у цьому напрямку здійснюєте?

– Так, здійснюю.

– Можете розказати?

– Я виїхала зі своєю поїздкою на першому робочому тижні з виборцями, я поїхала на східну Україну. Я проїздила місцями, де можна було в будь-який момент зустріти, організувати зустріч. Поки що протилежна сторона не дала на це згоди, тому що вони хочуть спілкуватися на політичній арені. А я не вважаю, що це питання потрібно виносити на політичну арену.

Мені здається, що людям завжди простіше домовитися напряму, тому що політики тримають свій імідж і тримають піар, а я, так як пройшла весь цей жах, знаю, що людям, які зараз чекають своїх хлопців, а хлопцям, які сидять, абсолютно байдуже до піару політиків. Їм болить те, що їм болить! І мені боліло так само. І я хочу робити реальні кроки в цьому напрямку, а не створювати на цьому піар.

– Денис Пушилін, так званий «представник» так званої «ДНР», уже відреагував на ту Вашу заяву в ефірі радіо «Ера».

«Дійсно дивно. Але поки тільки в пані Савченко з’явилася думка про необхідність прямого діалогу з представниками Донбасу, а саме це закріплено в Мінських угодах. Тому, якщо Надія Савченко буде наділена всіма необхідними повноваженнями, ми будемо готові вести з нею діалог» (Денис Пушилін, «представник» так званої «ДНР», на переговорах у Мінську. Інформаційна агенція «Інтерфакс», 7 червня 2016 року»).

Надіє, як можна оцінювати такі заяви Пушиліна та його поплічників? Це всерйоз можна сприймати?

– Я хочу пояснити, що я не знаю, хто такий Пушилін. Так, я його бачила по російському телебаченню. Я можу зробити висновок, що це російська маріонетка. Все з того, що я бачила.

Я готова говорити з тими людьми, з якими я зустрічалась у бою. Якщо я зустрічалась особисто з Ігорем Плотницьким, то я знаю, що з цією людиною можна говорити, тому що, принаймні, він знає, про що говорить, бо він там був. Я чула, що воював Захарченко, особисто я з ним не стикалася, але хлопці розповідали, що так, він дійсно… Тобто я готова говорити про війну і про обмін полоненими з людьми, які безпосередньо знають, що таке ціна життя людини.

Такі, як Пушилін, – це, напевне, ті, хто хоче бачити себе політиками так званої «ЛНР», «ДНР». Я не хочу розмовляти з Пушиліним. Я не хочу розмовляти на «мінській площадці». Я хочу розмовляти напряму з людьми буквально з поля бою.

– Той самий Захарченко, якого Ви зараз згадали, напередодні, за даними інформагенції сепаратистів, стверджував, нібито він провів цілу операцію, щоб Надію Савченко попередити про начебто «замах на неї з боку українських спецслужб». Ви отримували від нього якусь інформацію?

– Я не знаю. Я коли слухаю журналістів… Я вам так вірю через раз. Тому що я не читаю інтернет, я не живу життям… Я вірю тому, що я бачу, до чого можу доторкнутися, що можу відчути сама. Говорили, що він збирався мене «шльопнути».

– Було таке після Вашого повернення. Це правда, він таке заявляв.

– А потім виявилося, що фраза звучала зовсім не так.

Що він зробив, щоб попередити? Я не отримувала ніяких попереджень. Я не думаю, що мені загрожувало щось із боку СБУ чи моїх військових. Можливо, він зробив щось зі свого боку, сказав, що, хлопці, наприклад, не відкривати вогонь чи ще що-небудь. Я не знаю. Як побачуся з цією людиною, то тільки тоді зможу це коментувати. Я не можу коментувати «сарафанне радіо».

– І Ви будете здійснювати кроки для можливого діалогу з ними?

– Я буду здійснювати кроки. Так, тільки з тими. Я якось, вибачте, в Пушиліні не бачу достатнього чоловіка. Не бачу достатньої людини слова.

– Ви, здійснюючи ці кроки, будете узгоджувати це з президентом, можливо, з українськими спецслужбами? Чи будете діяти самі?

– Я залишаюся людиною в першу чергу. Я завжди маю право діяти, як людина. Я тепер є політиком. Я повинна діяти так, щоб не нашкодити Україні. І політика – це все ж таки командна гра. Тому я буду намагатися узгоджувати якісь свої конкретні дії. Але я завжди собі залишаю свободу вибору як людині. Тому що свобода – це найцінніше, що є в людини, воля. І ніхто не має права її забирати.

– На прес-конференції цього тижня Ви підкреслили, що виступаєте за часткову амністію тих, хто воює по той бік фронту на сході України. Звісно, не маючи на увазі ватажків бойовиків. Вони мають відповісти за те, що вчинили проти України. А для тих, хто, я так розумію, тяжких злочинів не вчинив. Ви підтверджуєте цю думку?

– Так, я підтверджую цю думку. На війні немає безгрішних, але є злочинці, а є солдати. Це потрібно дуже чітко розрізняти. І коли я зустрічаюсь із людиною, наприклад, бачу її в бою, то я розрізняю її манеру поведінки. Я буду підтримувати це. Тому що, якщо ми не зможемо замиритися, то в нас все буде продовжуватися вічно. А це вже дуже сильно виснажило всіх і набридло всім, люди втомилися, люди хочуть жити в мирі.

І я думаю, що якась там жіночка з села Донецької чи Луганської області може поговорити з жіночкою Чернівецької чи Тернопільської області. І вони знайдуть спільну мову швидше, ніж політики.

– Якщо почитати інтернет, то на Вашу адресу є багато звинувачень. Ви вже і «троянський кінь», Ви і «агент Путіна»… Як Ви відчуваєте, чому так?

– Я навіть це Вам не можу коментувати. Я не живу віртуальним життям. Я вважаю, що кожна людина повинна жити реальним життям. І я Вам скажу, що я проїхала Україною, щоб просто бачити людей. Я бачу людей просто десь у Києві. Я зустрічаю якусь прибиральницю, яка прибирає і говорить мені… Коли люди мене бачать, то починають сяяти, вони починають посміхатися, я посміхаюся у відповідь їм. Вони говорять, що от я пенсіонерка, я тут працюю, а додатково я повинна ще їм посміхатися, ходити і кланятися – а за що? Чому я повинна їм, а не вони мені? Це сказано про владу, про політиків.

І я дійсно думаю: а чому політики не повинні кланятися людям? Це ми – їхні слуги. Вони нас вибрали. Ми повинні! А в нас влада сприймає себе ще й досі, так як у радянські часи, так як сприймає Росія, що це «цар-батюшка», якому повинні кланятися люди. Я хочу, щоб люди бачили мене. Для того я буду їздити Україною й по селах. І через «п’яте рукостискання», як говориться, воно буде скоріше доходити до людей, що б там не робили ці ЗМІ, як вони не викручували б інформацію, тобто «троянський кінь» чи ще що-небудь…

Мені вже казали: піди на детекторі, на поліграфі пройди, чи ти адекватна? І все решта… Я готова. Я готова пройти поліграф в СБУ, якщо це потрібно. Чесно кажучи, я навіть не злякалася б того, бо були такі підозри чи думки, що коли я вийду з в’язниці у Росії, то я прийду і сяду у в’язницю України. Тому що вербовка агентів і все таке. Я ж розумію.

– Ви цього не виключали?

– Не виключала. Я не виключала, що мене будуть засипати квітами. Я не думала, що настільки. Я не виключаю, що завтра будуть закидати камінням. Я до всього цього готова. Я залишуся сама собою. Якщо я змогла пройти все, що я пройшла, будучи собою, то я думаю, що далі я витримаю. А на всю цю мішуру я ніколи не буду звертати уваги.

– Закінчуючи тему з цією так званою «мішурою», про яку Ви зараз кажете. Ви знайомі з Віктором Медведчуком?

– Я не знайома з ним взагалі. Він був політиком, напевне, ще за Кучми. Я виходила на акції проти Кучми. Мені було там років 19. Я навіть не пам’ятаю, як він виглядає. Я якось не дуже цікавлюся особистостями політиків. Зараз політики вже впізнавані.

Я знаю, що з ним зв’язувалася моя сестра. Тому що вона так само, як і я, готова говорити з чортом заради мого визволення. А я заради кожного хлопця, який там залишається. І я так само не бажаю зла тим хлопцям, які залишаються тут. Мається на увазі військовополонені.

Я вважаю, що всіх на всіх обмін повинен бути, замирення повинне бути, якісь певні амністії повинні бути. А лідерам я пораджу, що я відсиділа два роки в’язниці ні за що, сядьте ви. Якщо ви доведете свою правоту, люди вам повірять, то ви теж не відсидите більше від двох років.

– Ви вже почали розповідати про свою поїздку Україною. Ви не просто у мирних містах були, а й на фронті побували. Які Ваші враження? Який бойовий дух у воїнів?

Так, хтось там ниє, що хоче додому, а хтось готовий без їжі й без води воювати ще скільки. Я сама пройшла. Знаю, що можна не пити, не їсти, можна без комфортних берців із голими ногами гризти землю зубами, якщо ти віриш в те, що ти робиш, якщо ти любиш свою країну.

– Порівняти можете: та армія, у якій Ви служили до війни з Росією, і зараз? Є зміни?

– Слава Богу, змінилася! Мені подобається, що всі генерали, всі решта, з якими я зараз спілкуюся, якщо раніше вони в корупційній системі почували себе абсолютно безкарними, то зараз вони почали боятися. Це перший позитивний момент. Хлопці, яким було байдуже, бо вони служили там, бо зарплата є, і робота є, і працювати там багато не треба, з одного боку почали розуміти, що дійсно люблять Україну, і вони готові за неї воювати. І дуже приємно те, що патріоти України, які прийшли просто з нуля, хлопці, готові у будь-яку хвилину віддати життя, – не вимагають за це якоїсь подяки.

– На Ваш погляд, нова влада має пройти через третій Майдан чи, можливо, через вибори чергові?

– Усі очікували, що повернеться Савченко і «змахне шаблею» й виведе людей на третій Майдан. Ні, я робити цього не буду. У мене немає такої довіри народу. Я не зможу зупинити людей, не зможу контролювати. І просто втопити Україну знов у крові й ділити її – це поганий варіант.

Я за демократію, все-таки вибори чесні й прозорі. І щоб вони були дійсно демократичними. Але я розумію, що поки що, навіть якщо брати створення ЦВК, як воно створюється, то це будуть знову нечесні вибори. Тому треба буде знайти щось середнє – або ми встигнемо зробити систему чесною, і в нас будуть демократичні вибори, або доведеться якось… Не можу зараз Вам сказати точного рішення. Не хочу впадати у крайнощі.

– Ви вже трохи попрацювали в Раді. Вона гідна держави? Чи це набір груп, яких контролюють олігархи, і там ті ж самі «тушки», які за Януковича процвітали?

– Те, що я зараз побачила в парламенті, що на 95 відсотків – це влада, що не варта свого народу. Ким воно там контролюється, то я ще не розібралася. Але я, просто дивлячись в очі кожної людини, суто по-людськи розумію, що дуже мало хто готовий йти до кінця.

– Юлія Тимошенко належить до таких людей, про яких Ви зараз кажете, до таких політиків?

– Ви знаєте, Юлія Володимирівна має свій погляд на саму Україну. Але я Вам скажу, що впродовж, здається, 17 років вона йде. Тобто це вже просто людська риса. Вона не звертає з цього шляху.

Можливо, в нас будуть розбігатися погляди, якою ми хочемо бачити Україну. Але вона є хороший, кваліфікований спеціаліст. Я буду багато чому в неї вчитися. Але я залишуся собою. У мене залишиться відчуття України, так як відчуваю я.

– Ключову негативну роль у Вашому житті зіграла людина, яку звати Володимир Путін. Юлія Тимошенко свого часу, будучи прем’єр-міністром, підписала газові угоди з ним, дуже неоднозначно їх і досі оцінюють. Ви про це думаєте, коли спілкуєтеся з Тимошенко?

– Я тоді ще не слідкувала за тими газовими угодами. Мені завжди було (я не маю ні економічної, ні юридичної освіти) дуже складно розуміти просто як простій людині, як говориться. Тобто були такі слова, як «формули», «схеми» якісь. Я не могла зрозуміти, про що це.

Я думаю, що кожна людина має право помилятися. Тому що не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Я в політиці збираюся щось робити для народу, тому я теж буду помилятися. Україна, в принципі, виживала після тих газових угод. Зараз у нас знову проблеми з газом. Я якось не асоціюю її з її помилками як людину, я все-таки дивлюся, як вона планує діяти в майбутньому.

– Як ви вважаєте, Росія заслуговує на Путіна? Чи це він нав’язав такий порядок денний Росії?

– Боже, та ніхто, жоден народ не заслуговує собі в лідери падлюку. Тому що мені було б приємніше думати «дурня», але все ж таки – «падлюку». У Росії – хороші люди.

– Немає до росіян у Вас ненависті?

– Чи можливе мирне співіснування Росії й України через якийсь час?

– Зараз нам дуже сильно болить. У нас є, що пред’явити Росії, а росіяни думають, що у них є якісь претензії до нас. Ми ніколи не будемо братерськими народами, як раніше. Так, багато родичів, багато мішанини крові, але давайте краще бути добрими сусідами, ніж поганими братами. Я вважаю, що це можливо. І я вважаю, що це ще більш можливо, якщо будуть змінюватися лідери. Не може один лідер керувати країною довічно, цього не потрібно. Я вважаю, свіжа кров повинна приходити, перезапускатися, і так само буде в Росії. В Росії є люди, є рухи.

– А у народного депутата Надії Савченко є вже команда?

– Є команда. Вона молода й зелена, така, як я, ненавчена, тому що я її збирала, ще сидячи у в’язниці. Я не буду відмовлятись від цих людей, тому що люди швидко вчаться. Можливо, так і правильно, що я – не політик із досвідом, і вони теж не мали стосунку до політики. Зараз багато людей до мене підходять і кажуть: ось хочу бути вашим помічником, у мене є досвід у тому і в тому, я брав участь у виборах. Але я розумію, що якщо людина вчилась у гнилої системи, то, можливо, нічому хорошому вона не навчилась. Я, правда, теж вчусь у трохи очищеної системи, але все ще… Я обережно підходжу до вибору помічників, я залишу цю команду, але знову ж таки, як кажуть: бізнес – бізнесом, а дружба – дружбою. Дружба є дружбою, але якщо я бачитиму, що це неконструктивна робота, то команда буде змінюватись. Я не люблю жертвувати людьми, але й не вважаю, що потрібно тягнути.