Першого червня в усьому світі відзначається Міжнародний День захисту дітей. Із цього приводу про долю кримскотатарських дітей із нами думками діліться директор «Міжнародного центру з питань деокупації Криму», БО «Рада Миру», делегат Курултаю кримськотатарського народу Еміне Багатирли.
– Еміне, які думки у вас цього дня? Адже багато дітей не почуваються радісно на окупованих територіях України?
– Я думаю про сьогодення наших дітей – дітей корінного народу Криму – киримли. Якими вони були до окупованого Криму, які вони зараз: зневірені і знедолені, яке майбутнє на них чекає, якщо вони вже втрачають своє коріння, свою рідну мову?
Із покоління в покоління наші кримськотатарські діти зростали в умовах тортур, заборон, тотального страху. Але на меті в них було не тільки вижити, а ще й зберегти свою ідентичність
Ми вже це проходили в результаті депортації 1944 року кримськотатарського народу. Ті, хто вижив, і два покоління, що народились і виросли в місцях заслання, були позбавлені в абсолютній більшості можливості вивчати рідну мову. Тоталітарна держава проводила політику лінгвоциду щодо кримськотатарської мови, як у місцях заслання, так і в Криму. Таким чином, із покоління в покоління наші кримськотатарські діти зростали в умовах тортур, заборон, тотального страху. Але на меті в них було не тільки вижити, а ще й зберегти свою ідентичність, культуру, мову. І потім передати своїм нащадкам.
– Як стало після повернення народу додому?
– Кримська область до початку 90-х років була територією з мономовною системою освіти при поліетнічній структурі населення. У суспільно-політичній сфері, в засобах масової інформації використовувалася тільки одна мова, все це було проявом «інтернаціоналізму», спроби змінити таку ситуацію розглядались як прояви «націоналізму» й натрапляли на жорстку протидію з боку місцевої влади й організованих нею громадських організацій, але ситуація стала повільно змінюватися завдяки активності кримськотатарської й української громадськості. В результаті активних дій кримськотатарської громадськості стало можливим відкриття перших шкіл із рідною мовою навчання (1993р., Октябрська СЗШ. № 3 Красногвардійського району й інші).
Цьому певною мірою сприяло закріплення в Конституції Криму 1992 року за кримськотатарською мовою статусу державної мови разом із українською й російською мовами, в той же час для розвитку цього положення не були ухвалені нормативні акти з метою його практичної реалізації. 1995 року була скасована Конституція Республіки Крим, ухвалена 1992 року.
– Що пропонував Меджліс із цього приводу?
– Цього ж року Меджліс кримськотатарського народу спробував відродити кримськотатарську мову (відповідно до рішення першої сесії другого Курултаю кримськотатарського народу «Про перехід на латинську графіку» 17-20 червня 1992 року в Сімферополі провели міжнародну науково-практичну конференцію «Кримськотатарська мова і проблеми переходу на латинську графіку». Комісія, утворена конференцією, розробила варіант кримськотатарського алфавіту на основі латинської графіки, за яким Меджлісом кримськотатарського народу винесено офіційний висновок).
Рекомендований Меджлісом кримськотатарського народу кримськотатарський алфавіт на основі латинської графіки було затверджено постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про алфавіт кримськотатарської мови» від 9.04.1997 №1139-1, проте зазначена постанова до сьогоднішнього дня не реалізована на практиці.
Після тривалої кризи 1998 року була ухвалена нова Конституція, у якій уже не було положення про державний статус кримськотатарської мови.
В результаті цих змін, кримськотатарська мова вдруге у ХХ столітті втратила свій державний статус із усіма наслідками, які з цього випливають.
За всі роки незалежності України в АР Крим із урахуванням контингенту учнів із числа українців і кримських татар не було перепрофільовано з однієї мови навчання на іншу жодної школи
За всі роки незалежності України в АР Крим із урахуванням контингенту учнів із числа українців і кримських татар не було перепрофільовано з однієї мови навчання на іншу жодної школи. Якщо за даними перепису населення в Україні 85,2 відсотка українців назвали рідною українську мову й тільки 14,8 відсотка українців рідною мовою назвали російську, то в Автономній Республіці Крим 57 відсотків українців назвали рідною російську мову. Низький відсоток тих, хто назвав українську мову рідною у Криму, пояснюється тривалою відсутністю системи освіти рідною мовою.
Ще 2007 року лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв під час веб-конференції на тему: «Крим – друга Чечня?» на «Обозревателе» констатував: «Головна проблема, що стоїть перед кримськими татарами – це проблема збереження національної ідентичності. І основним моментом національної ідентичності, як відомо, є його мова. Кримські татари не мають змоги навчати своїх дітей рідною мовою... Якщо не буде вжито заходів зі створення системи освіти рідною мовою, то є реальна загроза зникнення кримськотатарської культури, кримськотатарської мови й узагалі кримськотатарського народу як окремого етносу». На жаль, тільки сьогодні ми усвідомили, що то були пророчі трагічні прогнози.
– Що відбувається зараз у цьому питанні?
– Зараз збереження кримськотатарської мови не слабшає, а, навпаки, зростає, оскільки, окупація Автономної Республіки Крим Російською Федерацією спричинили загрозу знищення національної ідентичності кримськотатарського народу в цілому.
До 2014 року Верховна Рада й Рада Міністрів АР Крим ухвалили низку нормативних документів із розвитку освіти рідними мовами в автономії, але через безсистемний і низький рівень їхньої реалізації й відсутності дійового контролю ситуація за ці роки істотно не поліпшилася.
За всі роки незалежної України не було ухвалено жодної державної цільової програми щодо відродження й розвитку кримськотатарської освіти, тобто гармонійного розвитку підростаючого покоління. І це попри те, що кримськотатарська мова занесена до Червоної Книги ЮНЕСКО як така, що зникає.
Крім того, Україна взяла на себе забов'язання, визначені Законом України «Про ратифікацію Європейської Хартії про регіональні мови чи мови меншин», але аналіз реалізації її положень дозволяє стверджувати, що державою не ухвалені ефективні заходи щодо її системної імплементації у правове поле України. І я не буду детально описувати звіти «ходіння по муках» міністерств і відомств, які з року в рік писали про одне й те саме: про 15 шкіл із поглибленим вивченням кримськотатарської мови й літератури, поодинокий друк підручників кримськотатарською мовою, підготовку педагогічних кадрів, про витрачені кошти з державного й місцевого бюджетів, які до дітей (цільового призначення) доходили не в тій кількості (одне сумнозвісне будівництво кримськотатарської школи в Сімферополі варте багатотомного розслідування).
Але, як у минулому, так і сьогодні, ми можемо спостерігати ту ж саму картину. Силами громадських організацій та активістів кримськотатарські діти вивчають рідну мову в Ютубі, на самоорганізованих заняттях, поодиноких недільних школах. Відроджувати традиційні ремесла кримськотатарського народу – такі як гончарство, вишивка – нам допомагають самотужки наші майстри.
– Думаю, що цей перелік можна продовжити ще довшим списком, наприклад, проектом «Крим Реалії» із вивчення кримськотатарської мови «Еліфбе».
– Так. Але при цьому зберігається система поодиноких державних заходів на предмет видання декількох підручників, методичних посібників кримськотатарською мовою, організацією декількох національних свят. Ще забула про конференції, круглі столи, робочі групи – це «цілий комплекс заходів» державних установ, спрямованих на те, як краще відродити кримськотатарський етнос і допомогти кримськотарському народу, в тому числі дітям. А потім підуть майже ті ж самі звіти, промови тощо, адже свою значимість на займаних державних посадах і освоєння державних коштів потрібно якось обґрунтовувати.
Хорошим прикладом є проведення за ініціативи об`єднання «Азатлих», БО «Ради миру», ГО «Антикорупційний рух Валентина Наливайченка» наприкінці березня 2016 року громадських слухань у Міністерстві освіти і науки України щодо проблематики збереження, захисту й розвитку кримських татар як корінного народу України.
– І коли буде перехід на латиницю?
– Питання не вирішилось. Кримськотатарська абетка латиницею так і не ухвалена, при тому, я повторюю, що це питання розглядається, обговорюється, вивчається ще з 1992 року. Про розгляд Концепції кримськотатарської освіти, Програми щодо розвитку кримськотатарської культури навіть не йде мова. Так навчаються й розвиваються наші кримськотатарські діти.
І нам укотре розповідатимуть про неефективний Уряд корупціонерів у минулому й чесний прогресивний у майбутньому. Але є сьогодні, є зараз, підростають наші діти. Де і які вони в сьогоденні? Ми звикли до таких «фішок» українського політикуму – хаяти всі попередні уряди і плекати надії щодо майбутніх досягнень. Біда нашого соціуму саме в тому, що ми знову наступаємо на ті самі «граблі». А точніше, ми на них танцюємо.
Ми вже не знаємо, хто ми зі своїми дітьми у своїй державі – «гості з минулого» чи гості з «майбутнього»?
Ми вже не знаємо, хто ми зі своїми дітьми у своїй державі – «гості з минулого» чи гості з «майбутнього»?
І наостанок. Кожен повинен зробити для своєї дитини свято. Це свято потрібне, щоб люди звернули увагу, подивилися, що поруч є діти з їхніми проблемами й потребами. Ми робимо свято, щоб послухати дітей та інколи в них повчитися. Так яке свято запропонує Українська держава для своїх кримськотатарських дітей, щоб вони не втратили своє коріння?
