Про передумови «хрестового походу» з Криму проти України

1 травня колишній мешканець Києва Олександр Чаленко, який втік до Москви після Революції Гідності, поділився своїми враженнями від відвідин великоднього богослужіння у Севастополі. В авторській колонці на українофобському ресурсі «ПолитНавигатор» він зазначив, що його спочатку «покоробив» той факт, що кримські єпархії Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) досі не підпорядкувалися Російській православній церкві (РПЦ), однак товариш переконав його, що насправді це чудово: «Якщо вони у Московському Патріархаті, отже, вони й так росіяни. А те, що вони формально залишилися за УПЦ МП, це з далеким прицілом. Якщо раптом почнуться гоніння на УПЦ та її архієреїв, то вони спокійно можуть переїхати до Криму чи до Севастополя і, наприклад, провести тут свій собор. При цьому ніхто не зможе їм завадити ухвалити потрібне рішення, як у Києві, де «правосєки» можуть піти штурмом на Лавру».

На жаль, «запасний аеродром» у Криму собі готують не тільки священики УПЦ МП, неоднозначно налаштованої щодо України, а й проукраїнських церков. Наприклад, на початку березня 2016 року стало відомо, що в Криму побували два священики, чиє життя пов'язане з півостровом. З етичних міркувань їхніх імен наводити не будемо. Зазначимо лише, що цей «пастирський візит» викликав більше питань, ніж відповідей.

Перший священик, який служив у Кримській єпархії Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), мав неабияку репутацію серед кримчан різних національностей і віросповідань. Під час «кримської весни» через погрози він з родиною залишив не тільки півострів, а й Україну, виїхавши за кордон. «Став дуже популярною людиною, його щодня машиною кудись забирали. Бував в українських громадах. Мав можливість залишитися біженцем, але, проживши місяць, став проситися додому. Потім купив двоповерховий будинок в Україні, заклав чотири ванні кімнати з душовими й туалетами», – писало про нього одне з видань. У лютому 2016 року він приїжджає до Криму, де два роки тому його мало не позбавили життя. «На кримському кордоні дві години представники ФСБ щось хотіли від мене – я так і не зрозумів, що саме. Але в мене була нагода розповісти їм історію України», – розповів священик.

Фактично в той же час співробітники ФСБ вручили журналістці видання «Українська правда» Анастасії Рінгіс чотирирічну заборону на в'їзд на півострів, де мешкають її літні батьки, і затримали активістів «Українського культурного центру Криму», одному з яких намагалися виписати подібну заборону, влаштувавши йому двогодинний допит і переписавши контакти з мобільного телефону. При цьому священик української церкви, якого у 2014 році «нові господарі» Криму записали до «екстремістів», вільно відвідує півострів, читаючи російським прикордонникам історичні лекції. Разом з ним до Сімферопольського району прибув і його духовний вихованець, який народився і прожив майже все життя у Криму. Свого часу в нього не склалися стосунки ні з кримським, ні з материковим керівництвом церкви. Взимку 2014 року він наділяє себе званнями «капелана Майдану» та лідера «духовної ради Майдану». Приблизно тоді ж він заявляє: «Мета Майдану — привести націоналістів до влади. Що радикальнішим і масовішим він буде, то глибше і швидше буде одужання України».

У січні 2014 року патріарх УПЦ КП Філарет своїм указом заборонив молодого священика у служінні через недотримання встановленого порядку та невиконання вказівок. До того ж, на нього почали надходити скарги від пастви. Крім того, він з часом почав сам себе наділяти неправомірними повноваженнями. Заборона не спричинила жодного ефекту: він і надалі продовжив гуртувати довкола себе «майданівський патріархат», адепти якого готові розтерзати будь-кого, захищаючи свого «гуру». Підтримку він знаходить і серед колег: зокрема, один «політичний священик» похвалив його за те, що він «благословляв добровольців на збройну боротьбу з москалями». У лютому 2014 року, виступаючи на сцені Майдану, молодий священик закликає активістів до захоплення Києво-Печерської Лаври на користь УПЦ КП «заради відновлення історичної справедливості»; тоді ситуацію врятувало в тому числі втручання майбутнього президента Петра Порошенка. У вересні того ж року під стінами Верховної Ради він запропонував скласти закон, згідно з яким люстрації мають бути піддані всі депутати, які є парафіянами УПЦ МП, а в березні 2016 року на Майдані Незалежності в Києві під час так званого «народного віча» фактично відкритим текстом закликав до насильницьких дій проти парафіян та священиків УПЦ МП. Тоді він висловив думку, що «найтупіший націоналіст» здатен навести в Україні більше порядку, ніж чинна влада, і закликав суспільство до радикалізації та повалення конституційного ладу.

На ці «проповіді» відреагували в УПЦ КП. Зокрема, речник церкви архієпископ Євстратій (Зоря) зазначив, що раніше священик неодноразово отримував попередження, а згодом заборону в священнослужінні за екстремістські виступи і заклики, проте повернувся до тієї діяльності, за яку на нього накладалися покарання. «На виступ він не просив церковного дозволу, роблячи заяви виключно від свого імені. Заклики до силових дій проти представників МП, які містяться у цьому виступі, суперечать позиції Київського Патріархату, офіційно викладеній у низці заяв і звернень. Тому спроби видавати ці заяви за позицію Київського Патріархату чи ототожнювати ці приватні думки з точкою зору УПЦ КП можуть бути розцінені або як помилкові, або як свідомо провокаційні», – зазначив владика Євстратій, уточнивши, що заборона на священика була накладена, зокрема, на підставі багатьох скарг на його діяльність на Майдані, які надходили від служителів різних конфесій, що були там. У відповідь на перспективу виклику до єпархіального управління для надання пояснень та прийняття рішення про можливість подальшого служіння молодий священик відреагував доволі гостро: не добираючи слів, він став звинувачувати в безхребетності церковне керівництво, називаючи його представників «царками, що продають Україну» та «вовками в овечій шкурі» і погрожуючи їм розправою. «Якщо українці пробудяться – першими вони прийдуть до вас і по вас. Я виступав за те, щоб вигнати ката Януковича, а сьогодні закликаю вигнати ще гіршого ката – Порошенка. Народ зібрав підписи за мене, і сотні Майдану прийшли у патріархію, так що в кабінетних щурів затрусилися жижки, і ви були вимушені зняти заборону. Думаєте спробувати долю ще раз? Не боїтеся, що 3-й Майдан вже не буде з ліхтариками і піснями?» – запитав він, пообіцявши повторити «похід на патріархію» спільно з учасниками добровольчого батальйону, в якому він має статус «капелана».

Варто зауважити, що позицію колишнього кримчанина не підтримують його земляки, які служать в УПЦ КП: зокрема, його вислови називають «абсурдом» і «дитячими балачками». «Піарити себе потрібно не на майданах. Престол Божий – от де священичий «майдан» і пріоритет дій», – сказав один з них.

Виваженою виглядає реакція владики Євстратія на ситуацію: «Закликати силою «виганяти московських попів» – чудовий спосіб справді розпалити громадянську і релігійну війну. Хочемо отримати на місці України на десятиліття другий Ольстер чи другий Афганістан? Це мета патріота? Від таких «патріотів» у Руїні згоріла козацька Гетьманщина, а у чварах і отаманщині – УНР. Якщо священик хоче займатися політикою – нехай складе рясу. Якщо не хоче підкорятися правилам Церкви і Патріарху, але при цьому користується іменем і авторитетом Церкви – це лукавство. Серед священиків і єпископів ніхто не ставить себе НАД Церквою. Людину лише кличуть на розмову щодо її дій – а вона вже публічно погрожує мені та навіть Патріарху, залякує пікетами і т.п. Ми не маємо права не реагувати на спроби під гаслами «ганьба-патріотизму» спалити Україну».

Зрештою, в березні 2016 року з'явилося повідомлення про те, що священик звільнений з посади настоятеля парафії і виключений зі складу УПЦ КП. Також стало відомо, що він був прийнятий до складу Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). «Замість того, щоб пояснити свої дії та заяви, він почав публічно зневажати власну церкву, висловлювати наклепи і погрози тощо. Цікаво, чи московські ресурси, які дружно кинулися піарити його заяви, що стали звучати чомусь саме після поїздки до Криму, і надалі робитимуть це?» – запитав владика Євстратій. «Моя думка щодо цих подій така: кремлівські сили, які хочуть підірвати Україну зсередини, використовують цю людину «втемну», в тому числі, щоб спробувати розхитати Київський Патріархат. А він цього не розуміє», – додав він.

Молодий кримський священик – не єдиний, хто бачить у керівництві своєї церкви самих зрадників. Так само його духовний наставник впевнений, що в УПЦ КП «купа агентів Кремля». «Коли мене вигнали з Криму московські попи, то Климент, Зоря, Іван Черкаський (маються на увазі архієпископи Сімферопольський і Кримський Климент та Чернігівський і Ніжинський Євстратій, а також митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан – авт.) оббрехали з ніг до голови. Вони не мають людської гідності, а не те що гідності владик. Ганьба зрадникам», – заявив він. «Таку «славу» пустили мені з Криму, що в рідному Київському патріархаті не знайшлося місця», – скаржиться він уже кримським парафіянам у 2016 році. За власним зізнанням, ще у 2012 році він був впевнений, що правлячий архієрей Кримської єпархії УПЦ КП Климент «валить українську церкву і не дає їй розвиватися». Залишивши півострів навесні 2014 року і відвідавши його за два роки по тому, він зміцнився у думці, що владика Климент, який весь цей важкий час постійно перебував на території Криму, переймаючись збереженням єпархії, «співпрацював з МП за благословенням Філарета». Нині отцеві шкода тих кримських українців, які перебувають під омофором владики Климента, оскільки той, виявляється,«ніколи не був і не буде українцем».

Відповідь на подібні закиди має речник УПЦ КП архієпископ Євстратій: «В нас є священики, які місяцями на передовій в АТО, які служать в окупованому Криму, на окупованому і у прифронтовому Донбасі, які щотижня їдуть через пів-України, щоб відвезти чергову допомогу на Схід. І їм не «рве дах», вони не називають всіх навколо «московськими агентами», а лише себе, улюблених, патріотами. Якщо священик починає кидатися звинуваченнями та погрозами і голосно гримає дверима, йдучи в іншу конфесію, допомогти йому неможливо».

Звідси виникає питання: в якій якості Крим відвідав «духовний десант» священиків, що змінили юрисдикцію? Що стосується молодого священика – ця поїздка до Криму для нього з весни 2014 року не перша: як видно з його коментарів у мережі, для безперешкодних подорожей до Криму та задля вирішення певних майнових проблем він оформив російський паспорт, однак зізнання в цьому згодом видалив. Часто йому доводиться подорожувати й материковою Україною, де він зустрічається з багатьма людьми, які «завтра приймуть Путіна, втомившись від режиму внутрішньої окупації». Аналогічні висновки він робить після повернення з лінії фронту на Донбасі, де був зі своїм духовним учителем: «Бійці кажуть, що вже втомилися від Мінських домовленостей, і якщо там (на материковій Україні – авт.) не поборють внутрішню окупацію, то вони лишать зброю і підуть додому».

У грудні 2015 року в Криму було порушено кримінальну справу проти священика УПЦ КП Сергія Клімакіна, який вже кілька років живе і служить на Дніпропетровщині. Речовим доказом його «екстремістської діяльності» став старий членський квиток Народного Руху України, знайдений у помешканні під час обшуку. В той же час матір священика у Сімферополі забрали на допит, кілька годин доводячи літній жінці, що її син є «страшною людиною» і буде неодмінно покараний за «тероризм». Вільний приїзд до Криму «капелана Майдану» фактично одночасно із цією подією виглядає більше ніж дивно.

Будь-яка з українських церков навряд чи має привід для скарги на заборону критики влади. Зокрема, 28 лютого 2016 року в інтерв'ю виданню «Тиждень» патріарх УПЦ КП Філарет заявив, що чинна українська влада не йде дорогою правди і служить собі, а не народу й державі, оскільки в ній багато корупціонерів. Однак церковний ієрарх закликав не до кардинальних революційних змін, а до захисту держави. Але така позиція не влаштовує деякі «гарячі голови» з хрестами на шиях, що закликають до «боротьби з внутрішніми окупантами».

Дещо раніше, 4 лютого, синод єпископів УГКЦ звернувся до українських чиновників, політиків і громадян з «останнім попередженням» владі. «У суспільстві зростають розчарування і тривога. Велике занепокоєння Церкви викликають сигнали про блокування на державному рівні реформ, яких вимагає і потребує наше суспільство. Безпідставне затягування чи відкладання реформ стримує розвиток нашого суспільства. Ще більшу загрозу для цього розвитку несуть у собі корупційні інтереси та дії декотрих політиків і груп, бо вони вбивають віру українців у саму можливість життєво необхідних змін. Окрім того, вони ще й руйнують суспільну довіру до владних інституцій, що в нинішній ситуації може бути вигідне тільки нашим ворогам. Українське суспільство хоче бачити результат своєї боротьби за гідне життя, за що наш народ заплатив і надалі платить таку високу ціну кривавих жертв на Майдані та на Сході України. Водночас мусимо перестерегти, що будь-яка влада неминуче дискредитує себе, коли діє за подвійними стандартами, а вчинки деяких її представників суперечать власним деклараціям. Коли народ платить кров'ю за саму незалежність держави на полі бою, неприпустимо перекреслювати його подвиг гальмуванням змін, внутрішніми чварами і торгувати її добрим ім'ям у міжнародній спільноті. Суспільство очікує від влади нових і чесних правил, яких вона повинна дотримуватися, а також відповідальних і прозорих дій, котрі даватимуть підстави для довіри та надії. Звертаємося до тих, кому народ довірив владні повноваження, із наполегливим закликом не ставити особисті, бізнесові чи партійні інтереси вище від загальнонаціональних. Новітні події в українському політикумі наводять на думку, що сьогодні настав крайній термін для такої переміни свідомості влади, задля того аби пройти точку неповернення, за якою можна буде будувати по-справжньому незалежну країну без руйнівних наслідків пострадянських травм», – ідеться у зверненні. Незважаючи на тверду позицію, греко-католицькі владики теж далекі від закликів до «вигнання катів»: «В обставинах зовнішньої військової агресії проти нашої держави українське суспільство не має права перетворюватися на суспільство розчарованих чи зневірених. Це було б найбільшою поразкою для всіх. Необхідно зберігати холодний розум і спокій, щоб якимись нерозважними діями чи гарячковими кроками не змарнувати здобутків, котрих ми досягли такою великою ціною».

Розмов про чергове революційне повстання не схвалює і архієпископ-емерит Любомир Гузар, колишній голова УГКЦ. В інтерв'ю виданню «Апостроф» він заявив, що про перспективу «третього Майдану» навряд чи може сказати щось хороше і необхідності в ньому не бачить, однак, на його думку, потрібно довести до логічного кінця результати другого Майдану, і тоді третій вже ніколи не знадобиться. На думку владики Любомира, проблемою є не тільки те, що влада не говорить з людьми, а й те, що люди не говорять з владою: «Обирали за гречку й цукор, а тепер, коли треба вимагати результатів, нічого не роблять, а тільки скаржаться. Чому люди не думали, кого вони обирали? Потрібно обачно обирати, тоді не треба буде скаржитися. Люди звикли до радянських часів, коли їм казали, що за них усе зроблять, усе їм дадуть. І народ досі чекає, щоб влада давала. Народ повинен братися до роботи і коректно, але послідовно вимагати від влади дій. Якби українці так робили, то зараз вони б так багато не скаржилися, і були б якісь результати».

Словом, маємо наступну картину: священики, які підтримують все, що за черговий майдан і проти чинної української влади, планують перебратися до Криму, який перебуває під контролем Росії, бо Україна виявилася негідною їхнього патріотизму щодо неї. Яким чином їм вдасться реалізувати свої амбіції на півострові – невідомо. Союзників у боротьбі з українською владою та українськими церковними ієрархами вони собі на цій території знайдуть навіть більше ніж достатньо. Можливо, паралельно до непокірливої Кримської єпархії УПЦ КП їм допоможуть створити яку-небудь псевдоукраїнську церкву – подібно до тих провладних «українських громад» півострова, очільники та учасники яких ненавидять Україну і все з нею пов'язане. Хотілося б, щоб ці припущення так і залишилися припущеннями.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції