Будь-який дрібний злодюжка, не кажучи вже про шахраїв континентальних масштабів, знає, що поцупити ласий шматочок з-під носу законних власників, – це лише половина завдання. Набагато складніше буває надійно приховати крадене, і бажано в такій схованці, де господарі, помітивши пропажу, ні за що не стали б шукати. Як з'ясувалось минулого тижня, сильні світу цього вважали за краще використовувати для цієї мети спеціалізоване підприємство, розташоване в одному з найбільш райських куточків Центральної Америки – державі з гордим ім'ям Панама, територія якої омивається водами двох океанів.
Публікація так званого «Панамського архіву» стала найбільшим в історії витоком конфіденційної інформації, в тисячі разів обігнавши гучний Wikileaks за обсягами оприлюднених документів. Відразу махінації видних політиків і фінансистів з усього світу, які користувались послугами панамського реєстратора офшорів Mossack Fonseca, стали надбанням широкої громадськості. Особливо багато проблем ця інформаційна буря принесла першим особам держав, чиї прізвища «спливли» в опублікованих списках.
Прем'єр-міністр Ісландії Сігмундур Давид Гуннлаугссон, який кілька років тому провернув серію не цілком законних «антиподаткових» маніпуляцій, зіткнувся з масовими протестами відразу після відкриття «Панамського архіву», і вже 5 квітня змушений був подати у відставку. Це, до речі, свідчить не стільки про моральні якості західних політиків, на що невтомно натякає російське телебачення, скільки про зрілість ісландської демократії. Адже навіть перші особи держави тут не застраховані від феєричного падіння обличчям в бруд, якщо громадяни вважають такий варіант справедливим. І зауважте, все в рамках правових процедур.
Зрозуміло, що на території колишнього СРСР гра йде за зовсім іншими правилами. Український президент Петро Порошенко, який наобіцяв з моменту висунення своєї кандидатури на президентських виборах «всім всього і побільше», відреагував на журналістське розслідування про власні офшорні активи лише короткою заявою, що містить заклик до юристів «розібратись у тому, що відбувається». Не обійшлось у Панамському списку і без московського самодержця Володимира Путіна. Щоправда, діяв той розумніше за своїх європейських колег, вважаючи за краще використовувати підставні фігури. Згідно з оприлюдненими документами, віолончеліст із Ленінградської філармонії Сергій Ролдугін та інші близькі до господаря Кремля люди вивели з Росії понад 2 мільярди доларів.
У демократичному суспільстві розслідування мають вести до відкриття кримінального провадження проти «комбінаторів». У Росії ж боятись варто самим журналістам, які наважились засумніватись у порядності перших осіб
Прес-секретар російського лідера Дмитро Пєсков, нітрохи не зніяковівши, назвав «Панамський архів» чистими домислами і «бацилами путінофобії», а сам Володимир Володимирович на зустрічі з журналістами прямо сказав, що не бачить в опублікованій інформації корупційної складової. Для посилення ефекту додавши щось звичне про спроби злих сил «розгойдати зсередини ситуацію в Росії».
Офшорний скандал, який тією чи іншою мірою торкнувся більшості розвинених країн і країн, що розвиваються, чітко показує, як, незважаючи на культурні, економічні та геополітичні розбіжності, правлячі класи об'єднує прагнення до наживи, нехай навіть ціною падіння добробуту власних держав. Росія тут відрізняється від інших хіба що своєю внутрішньою герметичністю. У демократичному суспільстві подібного роду розслідування мають вести до відкриття кримінального провадження проти зазначених журналістами «комбінаторів» (що, наприклад, вже відбувається з одним із найпопулярніших фігурантів Mossack – знаменитим футболістом Ліонелем Мессі в Іспанії). У Росії ж боятись переслідування варто, в першу чергу, самим журналістам, які наважилися публічно засумніватися в порядності перших осіб.
Можна не сумніватись, що в реальності мову потрібно вести далеко не про скромні за нинішніми мірками 2 мільярди доларів, а про суми куди суттєвіші, але питання тут в іншому. Механізм офшорів – це, в певному сенсі, загальна модель, що дозволяє людям, наділеним владою, уникати відповідальності, причому не лише у фінансовій сфері. Відмиваються як гроші, так і політична репутація.
Офшори дозволяють людям, наділеним владою, уникати відповідальності не лише у фінансовій сфері. Відмиваються як гроші, так і політична репутація
«Я пишаюся, що у мене є такі друзі», – сказав Путін про музиканта Ролдугіна, який несподівано виринув із небуття. Воно й не дивно, адже саме завдяки цим «друзям» сам Володимир Володимирович може при потребі виходити сухим з води. Численні «друзі Росії» на Заході, ліві й праві євроскептики, зокрема й ініціатори референдуму щодо України в Нідерландах, виконують роль таких собі корисних Ролдугіних на міжнародній арені. Кожен голос, відданий у Нідерландах 6 квітня проти ратифікації Угоди про асоціацію, кожен ефір на європейських телеканалах, що закликає «зрозуміти Путіна», є, свідомо чи ні, участю в обіленні неабияк зіпсованого за останні роки іміджу кремлівської автократії.
Окупувавши Крим і розв'язавши війну на Донбасі, Москва зазіхнула на багато чого. Сьогодні у правителів федерації залишається, по суті, лише два варіанти подальшого розвитку подій. Або виторгувати собі час на зміцнення становища, не гребуючи жодними дипломатичними і військовими хитрощами, тобто спробувати «відмити» власну експансіоністську політику останніх двох років в очах світової спільноти. Або ж – і це, звісно, не відкриття – безславно загинути в середньочасовій перспективі, втративши не лише анексовані території, а і взагалі все, разом із тими мільярдами. Чи вдасться – залежить не в останню чергу від пильності європейців, які, як показують ті ж Ісландія з Нідерландами, цілком мають у своєму розпорядженні важелі впливу на ухвалення ключових рішень у своїх державах. Головне, втім, – вміти правильно ними користуватись.
Максим Осадчук, кримчанин, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
