До дня нарождения Шевченка «малорос»-утікач Олександр Чаленко, який відрекомендовується журналістом видання з абсурдною назвою «Украина.ру», після відвідин Севастополя закликав знести пам'ятник Кобзареві в місті. «Саме під пам'ятниками Шевченкові вони (українці – авт.) закликають посадити всіх москалів на ножі. Саме там цитують шевченківські рядки «і вражою злою кров'ю землю (в оригіналі «волю» – авт.) окропіте». І окроплюють – на Донбасі. Кров'ю невинних жінок, старих і дітей. Якщо дати волю українським націоналістам, то страти й жертв оприношення своїх ворогів вони би показово влаштовували біля пам'ятників Шевченкові. В Україні він давно вже не поет, а ідол, довкола якого вся фашистська нечисть приносить свої клятви», – безапеляційно заявляє російський пропагандист українського походження.
Усі ці витвори нагадали відеосюжет, записаний на оренбурзькому ТБ за рік до «кримської весни». У ролику український класик був поданий як другорядний письменник, у творах якого «забагато дьогтю». «Саме за ненависть Шевченка до росіян фашисти дозволяли ставити його портрети поруч із портретом Гітлера і зберегли його памятник у Києві», – бадьоро промовляє голос за кадром. За три роки сайт Orenday.ru повідомить, що в Оренбурзі під парковку зрівняли з землею будинок, в якому на засланні жив Шевченко, а пам'ятну табличку з цього будинку фактично кинули перехожим під ноги.
Чаленко звинувачує Шевченка в тому, що саме через нього «українськими нацистами з каральних батальйонів» минулого року був застрелений українофоб Олесь Бузина
У своїй нотатці Чаленко звинувачує Шевченка в тому, що саме через нього «українськими нацистами з каральних батальйонів» минулого року був застрелений українофоб Олесь Бузина, який здобув собі сумнівну славу, в тому числі, й за рахунок паплюження імені українського поета, і замість Кобзаря пропонує встановити у Севастополі пам'ятника йому. Ця ідея пролунала ще в квітні 2015 року, коли журналіст видання «Новий Крим» Олексій Васильєв закликав «позбутись «вурдалака» і встановити на його місці погруддя Бузини як символу всіх полеглих у боротьбі з українським нацизмом». Спокою окремим кримським діячам не дає і сімферопольський кінотеатр, названий на честь Шевченка: у квітні 2015 року кримський парламентар Анатолій Жилін запропонував повернути йому назву минулого століття – «Баян».
«Я здивований тим фактом, що на святій російській землі Севастополя і далі стоїть Шевченко. Років за 5-6, коли все стихне (що саме? – авт.), місцева навіть не українська, а просто ліберально-прозахідна публіка (до чого це? – авт.), вже нічого не лякаючись, почне влаштовувати свої зібрання саме під Шевченком», – заявив Чаленко. Вочевидь, такої ж думки якась Ольга Сметаніна з Севастополя, що збирає підписи за знесення пам'ятника Шевченкові заради «політичних амбіцій». Подібним амбіціям у жертву було принесено меморіальну дошку на стіні севастопольського Культурно-інформаційного центру, який припинив бути «українським». На місці, біля якого розташовувався перший у Криму пам'ятний знак жертвам голодомору-геноциду, облаштували арт-об'єкт під назвою «Територія щастя».
Тим часом у Ялті вирішили, судячи з усього, позбутись музею Лесі Українки, відкритого на світанку незалежності України завдяки зусиллям місцевих активістів. 10 березня під час прес-конференції учасниця Українського культурного центру (УКЦ) в Криму Олена Попова розповіла, що музей ще з лютого закритий через тріщини у стелі і може не відкритись до 2017 року. Інформацію підтвердила Світлана Кочерга – засновниця музею, український літературознавець, яка жила і працювала в Ялті до весни 2014 року. «Самого музею може не стати. Можливо, його відновлять, але як музей російської культури», – припустила вона.
Такий варіант є більш ніж імовірним – враховуючи зміни, яких після «визволення Криму від України» зазнав перший на півострові український скансен «Рідне село» в Бахчисарайському районі. Засновникам музею довелось змінити його назву на «Слов'янське село», а дві з трьох українських хат, привезених із Волині, підігнати під російський та білоруський антураж. На додачу свої корективи до уявлення про селянський побут XIX століття внесли представники санепіднагляду, змусивши замість глиняних долівок настелити в хатах керамічну плитку. Про встановлення на території скансена пам'ятника творцеві відомого «Запорозького маршу», кобзареві Євгенові Адамцевичу, похованому в сусідній Холмівці, судячи з усього, довелось забути.
У лютому з'явилось повідомлення про те, що в севастопольській гімназії № 5, яка носила ім'я Лесі Українки, позбиткувались зі скульптури поетеси: «Хтось особливо розлючений на Україну простромив у грудях Лесі дірку». Співробітники гімназії повідомили, що у скульптурі отвори просвердлили спеціально для транспортування, проте не пояснили, чому без подібних пошкоджень не можна було обійтись.
Як аргумент для знесення пам'ятників видатним українцям у Криму наводиться «ленінопад», який «бандерівці влаштували на фашистській колишній Україні»
Як аргумент для знесення пам'ятників видатним українцям у Криму наводиться «ленінопад», який «бандерівці влаштували на фашистській колишній Україні». Однак співвідносити культурних і політичних діячів — все одно що порівнювати тепле із м'яким. Переспективу знесення пам'ятників Шевченкові в Криму намагаються виправдати тим, що він «був дуже ворожим до Російської імперії». Проте виникає питання: наскільки дружнім щодо Російської імперії був той же Ленін, пам'ятники якому кримчани так дбайливо охороняли від «бандерівців» у лютому-березні 2014 року? А за які заслуги Сталіну сьогодні в Росії ставлять нові пам'ятники, несучи до старих оберемки квітів?
У Криму лунають голоси й на захист Кобзаря: мовляв, писав він не лише «бандерівським наріччям», а й «великим і могутнім». Заперечувати цього ніхто не збирається – такою була данина тому часу. Простий приклад для порівняння: чи може зараз у Криму добитись визнання письменник або поет, який творить українською мовою? У тому Криму, де ще у 2000-х розклеювали листівки з текстом «Бойкот ющенкомовному ТВ» (вже тоді лунали голоси про «пригноблення російськомовного населення» з боку «фашистського режиму») та «Приехал в Крым – пиши по-русски»?
Однак повернімось до Чаленка, який закликав зробити Севастополь «територією, вільною від Шевченка, доки Шевченко не зробив Севастополь вільним від росіян». Слід зазначити, що пам'ятник Михайлові Булгакову на Андріївському узвозі в Києві чомусь не зробив українську столицю вільною від українців, незважаючи на те, що українцями є практично всі негативні й карикатурні герої творів письменника. Територію довкола пам'ятників Шевченкові публіцист називає «вільною від Росії», незважаючи на те, що вже два роки поспіль вона перебуває під невсипущим наглядом представників російських силових відомств.
Тепер кримчан, які приходять покласти квіти до пам'ятника Шевченкові, місцеві «антифашисти» називають «виродками, які скоро візьмуться за ножі»
У березні 2014 року площа довкола Кобзаря в Севастополі стала місцем масового побоїща, коли учасники проросійської демонстрації напали на людей з українськими прапорами, переслідуючи й добиваючи їх за майже повної бездіяльності правоохоронців. Тепер же кримчан, які приходять покласти квіти до пам'ятника Шевченкові, місцеві «антифашисти» називають «виродками, які скоро візьмуться за ножі», а силовики знімають їх на камери, переписують їхні паспортні дані та періодично відвозять із собою на «профілактичні бесіди». Цього року учасникам УКЦ в прокуратурі та МВС видали припис про неприпустимість проведення акцій до дня народження Шевченка у зв'язку з «режимом надзвичайної ситуації», після чого переслідували їх мало не в усьому Криму, нагадуючи про це. Проте жодні НС не завадили покласти квіти до пам'ятника Кобзареві у Сімферополі членам тих українських громад Криму, які минулого літа подякували Володимиру Путіну за приєднання Криму до Росії, а зараз прославляють «захисників Новоросії».
На завершення хочеться згадати рядки з начерка незаслужено забутого українського письменника-дисидента Михайла Масютка, який тривалий час жив у Криму, про відкриття пам'ятника Іванові Франкові у Львові далекого 1964 року.
«Раптом я чую позад себе голос:
– Ну што ані паставілі такую грамадіну какому-то малоізвєстному челавєку... Можно же било паставіть здесь памятнік какому-нібудь рєвалюціонєру...
Жінка, яка стоїть поблизу мене, повертається до них.
– Ви хотіли б, щоб Пушкіну тут поставили пам'ятник?
– Іш, какая бандєровка, – вимовляє присадкувата постать. – Нада пазвать міліціанєра. Пусть дадут єй дєсяток лет тюрьми за язик.
– Не дуже лякайте нас своїми тюрмами! Знаємо вже всі ваші тюрми і ваші сибіри. Показали добре! Ви і без тюрми нам тюрму зробили! На вашій волі не легше, як за ґратами. Не то в тюрму – вбити мене можете. Легше вмерти, як жити під вашим пануванням!
– Ходімте, пані, – підступила до жінки, напевно, її знайома. – Є з ким говорити. Хай знімають Франка і ставлять своїх пушкінів – на те вони завойовники...»
Максим Немирич, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
