Світлана Різунова
Розмови про те, що Росія може приєднати до себе Крим, почалися ще до Олімпіади. І ці чутки посилено мусувалися в Криму, що, мовляв, Олімпіада закінчиться і буде анексія. Так, власне, і сталося, тобто цей проект не був секретним. Хоча для кримчан це все-таки було несподіванкою, тому що ніхто не думав, що саме таким чином це може статися – не на міжнародному рівні, не за домовленостями, а саме брутальним захопленням.
Коли захопили будівлю кримського парламенту, чесно кажучи, ще слабо вірилося, що станеться анексія. Стало страшно, коли з'явився в Сімферополі натовп брудних людей у папахах, що говорили зі специфічним, некримським, акцентом. Вони стояли біля всіх адмінбудівель, ми бачили, що будівлі захоплюють. Вони навіть перевіряли сумки перехожих. Повз Верховну раду Криму не можна було пройти, щоб тебе не обшманали. І ось ці люди стали командувати.
Зібрали тих, хто тинявся біля пивних ларьків, хто відсидів, і створили з них ту саму «самооборону». А потім пішли «віджимання» – територій, підприємств, справжній бандитизм
Чужинці прийшли в наше місто – брудні, немиті, страшні й нахабні, вони різко відрізнялися від містян. Я роботу закінчувала пізно й намагалася завжди викликати таксі, мені було страшно ввечері в місті. Вранці їздила на маршрутці. Одного разу в маршрутці почула – чоловік на задньому сидінні голосно розмовляв телефоном і комусь розповідав: «Ми зараз «тримаємо» будівлю прикордонних військ, мужики постійно хочуть жерти і пити, жерти і пити». Тобто такий контингент «керував» у Криму. Зібрали тих, хто тинявся біля пивних ларьків, хто відсидів, і створили з них ту саму «самооборону». А потім пішли «віджимання» – територій, підприємств, справжній бандитизм.
Вражала, звичайно, тоді реакція київської влади. Ми до кінця сподівалися, що вона буде. Чому військовим не давали чинити спротив, чому не було наказу оборонятися? Думаю, якби Київ повівся інакше, то кримчани, які не підтримували проросійський сценарій, піднялися б. Усіх, навпаки, закликали не реагувати, людей лякали війною. І ось тоді закралася ця страшна думка, що Крим «зливають».Було дуже багато міжнародних журналістів, вони висвітлювали захоплення військових частин. Були жахливі випадки, коли вони були змушені просто тікати. Невідомі в уніформі без розпізнавальних знаків на моїх очах їх переслідували, наздоганяли на машинах, запихували в багажники, били, розбивали апаратуру. Такого ставлення до ЗМІ в Україні не було ніколи.Вражала реакція київської влади. Ми до кінця сподівалися, що вона буде. Чому військовим не давали чинити спротив, чому не було наказу оборонятися?
Коли вивісили російські прапори, мене не особливо вразило – це було передбачуваним. Мене більше вразило, як зривали українські. Їх топтали, рвали. Ось ця ненависть вражала. І ще те, як до цього ставляться знайомі, колеги. Задоволений ти чи не задоволений, але можна було виявити елементарну повагу до країни, до незалежної України, в якій ти жив 20 з гаком років і, треба сказати, жив добре.
А потім усіх автоматично оголосили громадянами Росії. Ніхто не запитав, чи хочуть жителі Криму стати росіянами, чи всі поголівно? Але нас усіх змусили отримати російські паспорти, тому що ніхто не хоче втрачати своє житло, майно, роками нажите. А якщо у тебе немає російського паспорта, термін твого перебування тут обмежений. У держслужбовців просто-напросто відібрали українські паспорти.
Навіть, коли цей кошмар закінчиться, життя вже ніколи не буде колишнім. Окупація зробила нас іншими, точніше, виявила – хто ми насправді. Це єдиний, хоч і дуже гіркий її плюс.
Світлана Різунова, кримчанка, підприємець
Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org
