Наїле Українка
Contra spem spero! Словами великої Лесі Українки «без надії таки сподіваюсь!». Це не пафос, але крик душі від власного безсилля і неможливості опиратися і протистояти.
Душа болить... Болить душа і серце розривається від болю і відчаю, які охоплюють, коли бачиш, що відбувається навколо нас. І заяви сумнівних, недорікуватих фігур про нібито повну стабільність і спокій, покликані «замилювати» око і розум, викликають ще більшу тривогу. Якби мені років 6-7 тому, в пору світлого безхмарного студентського життя, хто-небудь сказав, що наш благословенний Крим перетвориться на «пекельну кузню» і виявиться окупованим військами іншої держави, я б подумала, що це невдалий злий жарт. Але, на жаль, – це наша сьогоднішня трагічна реальність.
За роки навчання на лекціях, семінарах, зі сторінок підручників ми вивчали сотні подібних мілітарі-сценаріїв у різних століттях, на різних територіях, за участі різних народів. Але ніхто й подумати не міг, що в XXI столітті, на початку III тисячоліття наша славна Україна сама, і, зокрема, наш благодатний, обласканий богами і сонцем Крим, стануть живою ілюстрацією реалізації чергового такого сценарію.
Цей моторошний нещадний сценарій вже запущений. Це ми бачимо щодня на вулицях наших міст, відчуваємо в різкому повороті плину життя нашого Криму, але я свято вірю, що в наших силах його змінити, змінити моторошний, безповоротний фінал, запобігти жахливій розв'язці. Говорячи «в наших», я маю на увазі всі небайдужі до долі нашої єдиної неподільної країни полум'яних патріотичні серця. Серця тих людей, які хочуть жити в цивілізованій демократичній країні, а не в квазі-державі, навіки ізольованій і відірваній від усього світового співтовариства.
Я впевнена, що людей, які мріють жити в країні з прозорими інститутами влади, в країні з верховенством права, а не «великого кулака», більше, набагато більше, ніж натовпу фанатично налаштованих, ідеологічно зомбованих людей, що підтримують антинародні, антидержавні, незаконні дії тих, хто є лише купкою жалюгідних пішаків у чиїйсь великій і жорстокій грі.
Свято вірю, що нас, мислячих українців (українців не етнічних, а в сенсі державного самовизначення і самоідентифікації), патріотичних кримчан, набагато більше за тих, хто складає натовп, який галасує при появі збройних інтервентів
Свято вірю, що нас, мислячих українців (українців не етнічних, а в сенсі державного самовизначення і самоідентифікації), патріотичних кримчан, набагато більше за тих, хто складає натовп, який галасує при появі збройних інтервентів.
Я думаю, що нас дуже багато – людей, яким не байдуже, в якій країні ми засинаємо і прокидаємося, під чиїми прапорами, і чи будемо ми жити при збройній жандармській кліці, відкинуті далеко назад у своєму розвитку, або будемо на рівних правах з іншими учасниками демократичних процесів інтегруватися у світове співтовариство.
У цій єдності й однодумності і є наша сила, не сила зброї, а сила слова, духу, сила єдності! І я вірю, що цією єдністю і сильна Україна (незважаючи на всі спроби її розділити і розрізнити); ця однодумність і врятує Крим, який не бажає, щоб його діти грали в оточенні солдатів з автоматами, який не бажає, щоб його мирними вулицями їздили бойові машини, та ще й ЧУЖОЇ!!! країни.
Якщо ми всі згуртуємо нашу силу єдності, всю силу духу і єднання, духу і слова людей мислячих, людей адекватних і зважених, інтелігентних і освічених, ми переламаємо цю фарсову й огидну гру, і, швидше за все, (я, у всякому разі, дуже сподіваюся на це), – імперський орел, зазнавши фіаско, в безсилій люті опустить обидві голови, потупивши погляди обох пар своїх хижих і ненаситних очей.
Без єдиної надії – сподіваюся...
Наїле Українка, російськомовна, україномисляча кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org
